Функціонування вільних економічних зон: переваги та недоліки. Реферат

Дослідження ефективності функціонування ВЕЗ безпосередньо пов'язане з виявленням факторів (причин) ефективності та досягнень і невдач внаслідок функціонування ВЕЗ у процесі їхньої еволюції

Фактори ефективності умовно можна поділити на позитивні, тобто ті, які сприяють підвищенню ефективності ВЕЗ, і негативні, тобто ті, які перешкоджають цьому. Зрозуміло, що досягнення ВЕЗ є наслідками дії позитивних факторів (або результатом нівелювання дії негативних факторів), а недоліки та невдачі зон -негативних.

Слід виділити хоча б найбільш характерні позитивні та негативні фактори ефективності функціонування ВЕЗ.

До негативних факторів ефективності можна віднести:

• політична нестабільність у країні;
• нестабільність та "розпливчатість" законодавчого регулювання в господарській діяльності;
• механічне перенесення на свою державу досвіду інших країн;
• наявність надто централізованого управління з боку держави;
• відсутність на державному рівні конструктивної політики стосовно ВЕЗ, включаючи систему галузевих та територіальних пріоритетів: відсутність стратегії та тактики реалізації програм розвитку ВЕЗ (це стосується створення фінансово-кредитних структур, механізму гарантій для іноземних інвесторів, що заважає залученню інвестицій, не сприяє їх поверненню);
• розбалансованість споживчого ринку в приймаючій країні, негативний платіжний баланс, структурні диспропорції, відсутність закріплених ринкових механізмів;
• множинність та неясність цілей, що може призвести до необґрунтованого поширення пільг практично на всі види діяльності та на операції будь-яких суб'єктів зони;
• претензії проектантів зони на одержання пільг у зв'язку з депресивним станом економіки певного регіону, які не пов'язані з економічно обґрунтованою потребою створення ВЕЗ на локальній території з вигідним економіко-географічним становищем і ресурсним потенціалом. У цьому випадку створення ВЕЗ, не формуючи внутрішніх стимулів для залучення національних або зовнішніх інвестицій у виробництво, тільки штучно підтримує посередницький сектор економіки. При цьому вони позбавляють місцеві бюджети значної частки податкових коштів;
• відсутність гнучкого та ефективного механізму оцінки і розв'язання проблем, що виникають у ході розвитку зони. Це означає нездатність керівництва зони або уряду приймаючої країни пристосовуватися до мінливого середовища, робити необхідні коригування, пристосовувати організаційну структуру зони до нових проблем, що виникають під час еволюції зони (знижена адаптивність керівництва зоною);
• невдалий вибір місця для зони. Наприклад, слаборозвинений регіон з поганими дорогами та авіаційним сполученням. Спираючись на світовий досвід створення ВЕЗ, можна виділити ряд важливих параметрів розташування зони;
• віддаленість від основних світових центрів з високим рівнем попиту (це включає як географічне положення, так і транспорт, комунікації, взагалі базову інфраструктуру, що вже існувала в регіоні);
• наявність робочої сили (як у якісному, так і кількісному відношенні);
• наявність інших факторів: наукові та технічні кадри, сировинні ресурси, клімат, стан довкілля, кількість орних земель тощо;
• наявність місткого ринку, на якому можна реалізувати продукцію. Міжнародний досвід свідчить, що ВЕЗ повинні створюватись на головних напрямках торговельних, промислових, інформаційних комунікацій з врахуванням регіональних культурно-історичних традицій;
• неоптимальний розмір зони. Розмір зони є одним з найважливіших факторів ефективності. Вважається, що в таких країнах, як Китай, Маврикій, Малайзія, Сінгапур, Макао великий розмір зон став основним фактором індустріального розвитку. Але, з іншого боку, великі зони потребують надто великих капіталовкладень, особливо на організацію інфраструктури, що робить функціонування таких зон неефективним. Особливо, якщо врахувати, що позитивних результатів слід чекати через 5 (зараз уже буває 10) років з часу створення зони. Реально прибуткових ВЕЗ у світі є не більше 50 (цей факт свідчить про те, що прибутковість не може виступати узагальнюючим, універсальним критерієм ефективності ВЕЗ і може відігравати роль лише локального критерію).

Негативні наслідки функціонування ВЕЗ. Невдачами або недоліками ВЕЗ на етапі планування її розробки та функціонування можна вважати:

• невиправдано великі кошти, вкладені в організацію зони, з обсягом іноземних інвестицій (Ліберія – організація інфраструктури $ 15 млн., інвестиції – $ 600 тис.):
• намагання фірм, розташованих у зонах, використовувати внутрішній ринок як поле для демпінгу товарів, які не відповідають міжнародним стандартам, непридатні для реалізації на більш вимогливих зовнішніх ринках (Китай, провінція Гуандун);
• слабкість зворотних зв'язків фірм зони з приймаючою країною, що призводить до неможливості ефективно реалізовувати порівняльні переваги країни, зокрема її природні ресурси, більшість зон НІК ПСА (виняток: Об'єднані Арабські Емірати, Гана, Тринідад і Тобаго). Остаточно причини цього явища ще не встановлені, але декілька з них можна назвати: в багатьох країнах іноземні підприємства, які функціонують в зоні, мали усталені канали постачання ще до створення зон, і тому їм не потрібні місцеві постачальники;
• невдале розташування зони;
• значна різниця в сприйняті ідеї зворотних зв'язків з боку керівництва та потенційних інвесторів;
• культурне потрясіння зарубіжних інвесторів вільної економічної зони (на думку західних експертів, це буде становити значний недолік у нових державах у плані міжнародних порівнянь).

Засоби пом'якшення шоку:

• функціонування спеціальних магазинів, доступ до зарубіжних теле- і радіопрограм і навіть прийняття англійської або іншої іноземної мови як lingua franca;
• ігнорування психологічного бар'єра, що виникає при організації в'їзду громадян приймаючої країни на територію ВЕЗ, а також невиправдана спроба вирішення політичних і національно-культурних проблем за допомогою створення ВЕЗ (на це вказують автори проектів зон в Україні);
• високий рівень непередбачуваності точних економічних прогнозів щодо подальшого функціонування зони (приклад – Маврикій);
• необґрунтоване поширення пільг практично на всі види діяльності в зоні та на операції будь-яких її суб'єктів, що виникає в результаті великої множинності та неясності цілей, які ставлять перед зоною її проектанти та організатори (Індія, Китай).

Зазначені вище досягнення та недоліки ВЕЗ можуть слугувати корисними уроками для нових незалежних держав, які вважають за потрібне використовувати ВЕЗ як один із засобів, що сприяє економічному росту держави, та інструментів світогосподарської інтеграції.

Пошлемося на ще кілька корисних уроків з діяльності ВЕЗ у процесі їхньої еволюції, на які вказують зарубіжні експерти:

• перетворення експортно-переробних зон на імпортно-промислові зони ("Манаус" у Бразилії, Китай, Мексика, Барбадос);
• організація вітчизняних підприємств у ВЕЗ (в деяких державах, наприклад, в Індії, це є обов'язковим);
• розуміння ВЕЗ як великої території, а не як невеликого індустріального анклаву (Китай, Шрі-Ланка, Маврикій). Світовий досвід показує, що в процесі еволюції зони територіальний підхід, який, як правило, застосовується на початкових етапах створення зон, трансформується в режимний. Тим самим забезпечується стимулюючий ефект зони на всю економіку приймаючої країни;
• еволюція зон, зорієнтованих на виробництво товарів для експорту, в орієнтовані на надання послуг (Таїланд);
• створення зовсім нової, такої, що відповідає світовим стандартам, адміністративної системи в межах зони (Малайзія, Шрі-Ланка):
• засоби, якими деякі країни змогли залучити до зон окремі галузі важкої промисловості, які є характерними для зон (Тринідад і Тобаго – нафтопереробка. Гана – переробка бокситів, Арабські Емірати – газова, хімічна промисловості, автомобілебудування).

Досвід свідчить, що, зазвичай, інвестиції спрямовуються в електроніку, легку промисловість (текстиль та одяг), меблеву та харчову промисловість, тобто в ті галузі, продукція яких має високу вартість або досить легко транспортується; спеціалізація експортно-промислової зони значною мірою залежить від першого інвестора. У кожній зоні головне місце займає будь-яка одна галузь. Часто буває так, що галузь, яку представляє перше іноземне підприємство зони, набирає найбільшого розвитку. Наприклад, якщо перші інвестори зони мають електронні фірми, то й наступні інвестори вже автоматично схиляються до цієї галузі. Більше того, якщо галузь займає провідну позицію в одній зоні країни, то. практично, вона домінує в усій країні.

Вивчення зарубіжного досвіду показало, що завдяки створенню вільних економічних зон у багатьох країнах світу вдалося стабілізувати економічну ситуацію і вивести їх з кризового стану. Значного поширення набули вільні економічні зони в індустріальних країнах Тихоокеанського регіону, зокрема, у Південній Кореї, Тайвані, Сінгапурі, Гонконгу. Серед країн, що розвиваються, найбільшого поширення вільні економічні зони набули в Мексиці, Тринідаді, Шрі-Ланці, Гані, Об'єднаних Арабських Еміратах.

Таким чином, світова практика підтверджує доцільність і необхідність якнайактивнішого створення ВЕЗ в Україні. Разом з тим, розглядаючи фінансово-економічні аспекти створення ВЕЗ та відповідний досвід, набутий у Китаї, Кореї, Ірландії, Угорщині, Югославії, Польщі та США, треба враховувати, що створення ВЕЗ є досить дорогою справою, бо їх організація пов'язана із значними інвестиціями. Орієнтовна сума початкових інвестицій у ВЕЗ дорівнює 5000 доларам США на одне робоче місце.

Дата публикации: 13.05.2011