Загальні засади відповідальності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Форми відповідальності у зовнішньоекономічній діяльності. Спеціальні санкції за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. Особливості провадження у справах за участю іноземних осіб
1. Загальні засади відповідальності в ЗЕД визначені у ст. 32 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", яка встановлює, що:
а) Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарювання несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.
Це законодавче положення є неточним і, з очевидністю, означає, що умови та порядок відповідальності суб'єктів ЗЕД (у тому числі види та розміри можливих санкцій) в Україні встановлюються на рівні законів, а не надзаконних нормативно-правових актів, що є загальновизнаною вимогою принципу верховенства права. Разом з тим відповідальність суб'єктів ЗЕД за порушення їх договірних зобов'язань регулюється нормами міжнародних угод (конвенцій), які уніфікують право міжнародної торгівлі та/або правом країни, яке підлягає застосуванню до відповідного зовнішньоекономічного договору згідно з колізійними правилами;
б) Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів ЗЕД, а суб'єкти ЗЕД не несуть відповідальність за дії України як держави;
в) якщо і Україна бере участь у ЗЕД як суб'єкт такої діяльності згідно з ч. 2 ст. З Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність", то вона несе відповідальність на загальних та рівноправних засадах з іншими суб'єктами ЗЕД.
Так, відповідно до ст. 34 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" Україна як держава несе майнову відповідальність у повному обсязі перед суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарювання за всі свої дії, що суперечать чинним законам України і спричиняють збитки (прямі, побічні), моральну шкоду цим суб'єктам та призводять до втрати ними вигода, а також за інші свої дії, в тому числі й ті, які регулюють ЗЕД і прямо не передбачені в цьому Законі, що спричиняють зазначені збитки (шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання. Україна як держава відповідає за зазначені дії всім своїм майном.
Дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів вважаються діями України як держави в цілому, за які держава несе відповідальність. Це положення кореспондує загальному правішу ЦК, згідно з яким шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від виші цих органів (посадових осіб) (статті 1173,1174 ЦК).
Будь-який суб'єкт ЗЕД або іноземний суб'єкт господарювання має право подати позов до України як держави. Зазначені позови підсудні судам України відповідно до статті 39 Закону7 "Про зовнішньоекономічну діяльність". Такий позов подається суб'єктами ЗЕД за місцем їх постійного знаходження або проживання, іноземними суб'єктами господарювання - за місцезнаходженням державного органу та/або службової особи, що вчинили незаконні дії. Україна як держава має право на регресне відшкодування своїх збитків, що виникли у результаті задоволення зазначеного позову з боку державних органів та/або службових осіб за рахунок їх майна (відповідно балансового або власного).
2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність за:
1) Невиконання або неналежне виконання зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Формами договірної відповідальності суб'єктів ЗЕД є:
2) Порушення законодавчо встановлених правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності. У такому разі суб'єкти ЗЕД несуть відповідальність у формі адміністративно-господарських санкцій.
Адміністративно-господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади у передбачених законом випадках Адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення ЗЕД, мають легальну назву спеціальних санкцій за порушення законодавства про ЗЕД. Перелік та підстави застосування таких санкцій встановлений у ст. 37 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність".
Так, за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів ЗЕД або іноземних суб'єктів господарювання можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:
Зазначені спеціальні санкції застосовуються Міністерством економіки України за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України, або за рішенням суду. Ці санкції можуть бути застосовані до суб'єктів ЗЕД або іноземних суб'єктів господарювання протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.
Застосуванню спеціальних санкцій до суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання може передувати офіційне попередження Мінекономіки.
Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону та скасовується Мінекономіки.
Тимчасове зупинення ЗЕД діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, але не більше трьох місяців з дати винесення відповідного рішення Мінекономіки. Після тимчасового зупинення ЗЕД суб'єкти ЗЕД або іноземні суб'єкти господарювання переводяться Мінекономіки на індивідуальний режим ліцензування.
Подовження дії тимчасового зупинення ЗЕД здійснюється виключно за рішенням суду. Для подовження дії тимчасового зупинення ЗЕД Мінекономіки на підставі інформації ініціатора застосування даної санкції звертається з позовною заявою до суду. При прийнятті рішення щодо подовження дії тимчасового зупинення ЗЕД суд зазначає термін, на який подовжено дію цієї санкції.
Якщо суб'єктами ЗЕД або іноземними суб'єктами господарювання, до яких застосовано санкції, усунуто допущені порушення законодавства України або вжито практичних заходів, що гарантують виконання закону, ініціатори подання щодо застосування санкцій можуть направляти Мінекономіки матеріали щодо їх скасування (зміну виду, зупинення).
У разі виникненні форс-мажорних обставин, подання позову до суду країни розташування контрагента чи Міжнародного комерційного арбітражного суду, Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про визнання або стягнення з іноземного суб'єкта господарювання боргу, пов'язаного з невиконанням умов зовнішньоекономічного договору (контракту), а також у разі вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства дію санкцій може бути тимчасово зупинено Мінекономіки. Після закінчення строку зупинення санкції дія її поновлюється без додаткового рішення Мінекономіки.
У разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання законів України, і приведення своєї ЗЕД у відповідність з законами України, або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб'єкти ЗЕД та Українські суб'єкти ЗЕД, до яких у встановленому порядку застосована спеціальна санкція індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення ЗЕД, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб'юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші угоди, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення ЗЕД.
З метою контролю за зовнішньоекономічної діяльністю суб'єктів, що допустили порушення у цій сфері, оформляється разова (індивідуальна) ліцензія, яка видається Мінекономіки чи уповноваженими ним органами. Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення зовнішньо економічних операцій суб'єктами ЗЕД, до яких застосовано санкції. Оформляється разова (індивідуальна) ліцензія у порядку, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 р. № 47.
Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення окремої зовнішньоекономічної операції суб'єктами ЗЕД, до яких застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування.
Окремою зовнішньоекономічною операцією є комплекс дій суб'єкта ЗЕД та іноземного суб'єкта господарювання, що підпадає під визначення одного із видів ЗЕД, передбачених ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", та включає в себе закінчену разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг) та закінчені розрахунки (грошові, товарні та в інших формах) за цю разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг).
Санкції у вигляді тимчасового зупинення ЗЕД можуть застосовуватися Мінекономіки до суб'єктів ЗЕД в разі проведення ними таких дій у сфері зовнішньоекономічних відносин:
Про застосування санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування та тимчасового зупинення ЗЕД видається наказ Мінекономіки, у якому вказуються норми чинного законодавства, які було порушено, матеріали, на підставі яких видано наказ, реквізити суб'єктів ЗЕД, до яких застосовані санкції, та вид санкції, дата, з якої санкція починає діяти.
Відповідні накази Мінекономіки видаються у разі скасування, зміни виду, зупинення дії санкцій, застосованих до суб'єктів ЗЕД.
3. Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарювання у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України (ст. 38 Закону У країни "Про зовнішньоекономічну діяльність").
Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду:
Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій України при застосуванні цього Закону, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права (ст. 39 Закону).
Відповідно до ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право", процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Згідно з ст. 13 Закону "Про міжнародне приватне право", документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Консули України легалізують іноземні документи, що подаються до офіційних органів України, відповідно до ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94. Посвідчення консулами зазначених Стаття 79 Закону "Про міжнародне приватне право" визначає випадки судового Імунітету.
Так, пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України (аналогічні приписи містить ст. 125 ГПК України).
У разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України.
Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном,
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судіє у справах, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 Закону "Про міжнародне приватне право").
Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Поняття джерела (форми) права включає два взаємопов'язаних аспекти. Це: а) зовнішня форма юридичного буття норм права; б) спосіб надання нормі (правилу поведінки) юридичної обов'язковості, тобто спосіб вираження державної волі.
Специфіка джерел правового регулювання ЗЕД визначається одночасним підпорядкуванням зовнішньоекономічних відносин двом відносно самостійним, взаємопов'язаним системам права: національному (українському) праву та міжнародному праву. Відповідно, систему джерел правового регулювання ЗЕД утворюють як національно-правові, так і міжнародно-правові форми.
Залежно від способу вираження (формування) права традиційно виділяють такі основні види джерел права:
Нормативно-правові акти (на чолі з законами) відіграють провідну роль у системі джерел правового регулювання ЗЕД. Господарсько-правова природа з економічних відносин вимагає їх регулювання шляхом комплексного застосування публічно-правових та приватноправових інструментів.
З цим пов'язане явище регулювання ЗЕД нормативно-правовими актами, що належать до різних галузей права, як-от:
Цей закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом:
Здійснення ЗЕД за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав.
Правовий звичай являє собою санкціоноване державою правило поведінки, що склалося в суспільстві в результаті його багаторазового і тривалого застосування. Звичай є важливим джерелом правового регулювання ЗЕД, передусім, у сферах міжнародної торгівлі, міжнародного торговельного мореплавства та міжнародних грошових розрахунків.
Суттєва роль звичаю в регулюванні ЗЕД прямо визнається законодавством України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність", суб'єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Згідно з ст. 4 ст. 28 Закону України від 24 лютого 1994 р. "Про міжнародний комерційний арбітраж", в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з врахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.
Застосування звичаю як джерела правового регулювання договору міжнародної купівлі-продажу прямо передбачено у Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.). Згідно з ст. 9 зазначеної Конвенції, сторони пов'язані тим звичаєм, щодо якого вони домовилися. За відсутності угоди про інше вважається, що воші мали на увазі застосування до свого договору звичаю, про який воші знали або повинні були знати і який у міжнародній торгівлі є широко відомим та постійно дотримується у відповідній галузі торгівлі. Окрім того, в силу ст. 8 Конвенції при тлумаченні наміру сторони як один з основних критеріїв повинні враховуватися звичаї.
Враховуючи значну роль звичаїв міжнародного ділового обороту в регламентації міжнародних економічних зв'язків та складнощі встановлення їх змісту та застосування (в силу неписаного характеру), авторитетні міжнародні організації укладають своєрідні зведення звичаїв з певних питань. Особливо великим є значення публікацій Міжнародної торгової палати (МТП), серед яких:
Зведеннями звичаєвих норм є Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію в редакції 1994 р., підготовлені в рамках Міжнародного морського комітету, Принципи міжнародних комерційних договорів 1994 р., підготовлені Міжнародним Правило щодо співвідношення звичаю з нормами законодавства та умовами договору закріплює ч. 2 ст. 7 ЦК: звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (за відсутності відповідних приписів у ГК це правило поширюється і на сферу господарських відносин).
Нормативний договір - це угода двох або декількох суб'єктів, яка встановлює загальні правила поведінки на майбутній (невизначений) час для невизначеного (неперсоніфікованого, крім тих, що беруть участь у його укладенні) кола суб'єктів. Нормативний договір як джерело права може належати до сфер внутрішньодержавного та міждержавного регулювання господарських (зовнішньо економічних) відносин. Відтак у теорії нормативного договору розрізняють:
Внутрішньодержавні нормативні договори як джерело правового регулювання ЗЕД легалізує ст. 7 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність)), відповідно до якої регулювання ЗЕД в Україні здійснюється, зокрема, і самими суб'єктами ЗЕД на підставі координаційних угод, що укладаються між ними.
Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України встановлений Законом України від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні договори України)). Згідно з ст. 19 цього Закону чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частішою національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Залежно від кількості сторін міжнародні договори можуть бути дво- чи багатосторонніми. Двосторонні договори (угоди) є традиційним джерелом правового регулювання ЗЕД. Україною укладена значна кількість двосторонніх договорів в економічній сфері, найбільш поширеними з яких є:
Окремо слід зупинитися на підписані 14 червня 1994 р.
Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-члена-ми (УПС) (за формою є двосторонньою угодою). УПС являє собою специфічний міжнародно-правовий документ, що містить як політичні принципи та норми, так і положення нормативно-правового характеру. Значна частіша положень 'УПС безпосередньо стосується сфери ЗЕД.
Правовий режим банківських рахунків у іноземній валюті
Відповідно до ст. 6 Закону України від 5квітня 2005р. "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), президентам України (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам).
Правовий режим рахунків у іноземній валюті визначений Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492.
Так, суб'єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами (п. 1.3 Інструкції).
Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інстр.). Поточний рахунок — це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
До поточних рахунків також належать:
Вкладний (депозитний) рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
Клієнти можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду) суб'єкта господарювання - юридичної особи (у національній або іноземній валюті) та один поточний рахунок (у національній та/або іноземній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.
Порядок відкриття поточних рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання визначений розділом 3 Інструкції.
Особливістю правового режиму використання коштів за поточними рахунками в іноземній валюті (розділ 5 Інструкції) є нормативне закріплення переліку операцій, які можуть проводитися через ці рахунки, на відміну від поточних рахунків у національній валюті, за якими здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Так, поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, а також для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України.
Поточними торговельними операціями за поточними рахунками в іноземній валюті є такі розрахунки:
Поточними неторговельними операціями за поточними рахунками в іноземній валюті є такі операції:
Юридичні особи-нерезиденти можуть відкривати в банках України поточні рахунки для здійснення інвестицій у національній та іноземних валютах, у тому числі для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інших видів спільної діяльності за участю нерезидентів-інвесторів, які здійснюються на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи відповідно до розділу 16 Інструкції.
Порядок закриття рахунків клієнтів банків визначений розділом 20 Інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах.
Поняття іноземних інвестицій
Інвестиції є фундаментальною економіко-правовою категорією. З точки зору економічної сутності інвестиції являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різноманітні об'єкти (інструменти) господарської діяльності з метою отримання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення яких базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику та ліквідності.
Легальна дефініція інвестицій міститься в ч. 1 ст. 1 Закону України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність", який визначає загальні правові умови інвестиційної діяльності на території України: це - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Суб'єкт, який здійснює вкладення інвестицій (інвестування) є інвестором. Залежно від державної належності інвестора інвестиції поділяються на національні та іноземні.
Іноземне інвестування є діяльністю у сфері господарювання, яка має транскордонний характер, а відтак являє собою різновид ЗЕД.
Основи правового режиму іноземних інвестицій на території України визначаються:
У разі, якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правіша міжнародного договору (ст. 400 ГК).
Іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефект}' (ст. 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування"). Таким чином, кваліфікуючою ознакою іноземних інвестицій є здійснення їх спеціальним суб'єктом - іноземним інвестором.
Відтак їх інвестиційна Діяльність не охоплюється регулюванням Закону України "Про режим іноземного інвестування", який регулює відносини у сфері безпосереднього господарського обігу. Варто відзначити, що й в укладених Україною двосторонніх інвестиційних угодах інвесторами здебільшого визнаються лише особи та об'єднання осіб, конкретний перелік яких може варіюватися в залежності від існуючих в тій чи іншій країні організаційно-правових форм та прийнятої юридичної термінології.
Правовим інститутом, в рамках якого держава перебирає деякі риси правового статусу приватного іноземного інвестора, є інститут суброгацїі Положення про суброгацію вимог інвестора на користь держави є характерною рисою двосторонніх інвестиційних угод. Суброгація дає можливість державі, з якої походить інвестор, стати правонаступником по вимогах інвестора, що випливають з гарантій чи страхових схем для іноземних інвестицій, які забезпечує ця держава. Інститут суброгації, тим не менше, не перетворює державу на приватного інвестора, оскільки є інститутом міжнародного публічного права (хоч і запозиченим з цивільного права), який регулює відносини між державами і не стосується сфери безпосереднього господарювання.
До інших іноземних суб'єктів інвестиційної діяльності за змістом укладених Україною двосторонніх інвестиційних угод слід передусім віднести організації, створені відповідно до іноземного законодавства, що не визнаються юридичними особами згідно з цим законодавством. Так, п. б) ч. 2 ст. 1 Угоди між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій визначає інвестором Договірної Сторони, зокрема, будь-яку організацію осіб, що не має статусу юридичної особи, проте розглядається як компанія її законами.
Двосторонні інвестиційні угоди містять додаткові критерії іноземних інвесторів, як-от: постійне проживання фізичної особи на території іноземної Договірної сторони незалежно від критерію громадянства (Угода між Урядом України та, Урядом Канади про сприяння та захист інвестицій). перебування організації під контролем фізичних осіб або організацій. що визнаються відповідною угодою іноземними інвесторами (Угода між Урядом України та Урядом Французької Республіки про взаємне сприяння та взаємний захист інвестицій. Угода між Україною і Республікою Австрія про сприяння та взаємний захист інвестицій) тощо.
Правила Інкотермс-2000
Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг). У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Інкотермс) чинної редакції, які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).
Інкотермс - офіційні правила Міжнародної торгової палати (МТП) для тлумачення торговельних термінів, є кодифікацією сучасних комерційних звичаїв. Метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі.
Сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу стосовно поставки товарів (під терміном "товари" розуміються матеріальні речі, а "нематеріальні товари", такі, наприклад, як комп'ютерне програмне забезпечення, виключаються). Було виявлено два найпоширеніших напрями неправильного розуміння Інкотермс.
По-перше, Інкотермс часто помилково сприймаються як правила, що мають більше відношення до договору перевезення, аніж договору купівлі-продажу.
По-друге, іноді їм приписують охоплення усіх зобов'язань, які сторони могли б включити до контракту. Проте, як завжди підкреслювала МТП, Інкотермс поширюються виключно на відносини між продавцем і покупцем у договорі купівлі-продажу, більше того, тільки в деяких, чітко визначених аспектах.
З урахуванням періодичного внесення змін до Інкотермс з метою їх адаптації до сучасної комерційної практики, необхідно, щоб у кожному випадку, коли сторони мають намір інкорпорувати правила Інкотермс у свій договір купівлі-продажу, завжди робилося чітке посилання на чинну в даний час версію Інкотермс (остання версія - Інкотермс-2000 (видання МТП № 560) - чинна з 1 січня 2001 р.).
В Інкотермс-2000 терміни згруповані в чотири категорії, відмінні між собою по суті залежно від обсягу обов'язки* продавця:
"Е" - термін покладає на покупця мінімальні зобов'язання: продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці - звичайно на власних площах продавця.
"Р" - терміни вимагають від продавця доставки товару для перевезення відповідно до вказівок покупця.
"С" - терміни вимагають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за свій власний рахунок (пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, обов'язково має бути зазначений після відповідного "С" - терміну). За умовами термінів СІГ і
СІР продавець також повинен застрахувати товар і нести витрати щодо страхування.
Відповідно до "В" - термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення на кордоні чи то всередині країни імпорту. Продавець зобов'язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту).
У рамках кожного терміна відповідні обов'язки сторін зведені в групи під 10 заголовками статей, де кожна стаття з боку продавця "віддзеркалює" статус покупця щодо цього ж питання. Сторони мають право самостійно модифікувати норми, запозичувані з Інкотермс, шляхом внесення у свій договір чітких спеціальних застережень, відмінних від стандартного текст}7 Інкотермс.
Дата публикации: 12.05.2011