Механізми міжнародної передачі технології. Реферат

Торгівля ліцензіями. Міжнародна торгівля ліцензіями. Специфіка економічних розрахунків при купівлі-продажу ліцензій. Державне регулювання міжнародної передачі технологій. Механізми регулювання

У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами — патентами, ліцензіями, копирайтом, товарним знаком.

Патент— свідчення, видаване компетентним урядовим органом винахідникові і його монопольне право, що засвідчує, на використання цього винаходу. Практично всі товари, що випускаються на ринок, є запатентованими. Термін дії патенту звичайно обмежується 15-20 роками, і він діє тільки на території тієї країни, де він виданий.
Ліцензія — дозвіл, видаваний власником технології (ліцензіаром), захищеної або не захищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату.
Копірайт (право відтворення) — ексклюзивне право автора літературного, аудио- або відеодобутку на показ і відтворення своєї роботи.
Товарна марка — символ визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

Форми передачі технології:

Патентні угоди— міжнародна торговельна угода, по якій власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцеві патенту.
Ліцензійні угоди — міжнародна торговельна угода, по якій власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію.
"Ноу-хау" — надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають зведення технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує визначені переваги. Предметом купівлі-продажу в даному випадку звичайно є незапатентовані винаходи, що мають комерційну цінність.

Інжиніринг — надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування. Вони включають широкий комплекс заходів щодо підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійсненню консультацій, нагляду, проектування, іспитів, гарантійного і постгарантийного обслуговування.

Торгівля ліцензіями

Ліцензійна торгівля є основною формою міжнародної передачі технології. Її предметом є патентні і безпатентні ліцензії на передачу винаходів, технологічного досвіду, промислових секретів і комерційних знань.

Ліцензії продаються на основі ліцензійної угоди, що установлює вид ліцензії (патентна, безпатентна), характер і обсяг прав на використання технології (проста, виняткова, повна), виробничу сферу і територіальні границі використання предмета ліцензії.

Патентна ліцензія — документ, що підтверджує передачу права використання патенту без відповідного "ноу-хау".
Безпатентна ліцензія — документ, що підтверджує право використовувати "ноу-хау" без патентів на винахід.
Невиняткова ліцензія — ліцензія, що залишає ліцензіару право надавати ліцензії на дану технологію й інших ліцензіатів на даній території.
Виняткова ліцензія — ліцензія, що передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію, і відмовлення ліцензіара від самостійного використання запатентованої технології і "ноу-хау" і їхнього продажу на визначеній території.
Повна ліцензія — ліцензія, що надає ліцензіату виключне право на використання патенту або "ноу-хау" протягом терміну дії угоди

Ліцензійні платежі— винагорода ліцензіару, яка виплачується ліцензіатом за вик. предмета угоди. Серед основних видів ліцензійних платежів:

Роялті — періодичні відрахування від доходу покупця протягом періоду дії угоди, які залежать від розміру прибутку;
Паушальный платіж — зафіксований в угоді платіж, не зв'язаний у часі з фактичним використанням ліцензії, а встановлюваний заздалегідь на основі експертних оцінок.
Участь у прибутку — відрахування на користь ліцензіара частини прибутку, отриманої ліцензіатом від комерційного використання предмета ліцензії.
Участь у власності — передача ліцензіатом ліцензіару частини акцій своїх підприємств як платіж за надану ліцензію.

Міжнародна торгівля ліцензіями

Патентна ліцензія — документ, що підтверджує передачу права використання патенту без відповідного "ноу-хау".
Безпатентна ліцензія — документ, що підтверджує право використовувати "ноу-хау" без патентів на винахід.
Невиняткова ліцензія — ліцензія, що залишає ліцензіару право надавати ліцензії на дану технологію й інших ліцензіатів на даній території.
Виняткова ліцензія — ліцензія, що передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію, і відмовлення ліцензіара від самостійного використання запатентованої технології і "ноу-хау" і їхнього продажу на визначеній території.
Повна ліцензія — ліцензія, що надає ліцензіату виключне право на використання патенту або "ноу-хау" протягом терміну дії угоди.

Роялті — періодичні відрахування від доходу покупця протягом періоду дії угоди, які залежать від розміру прибутку.
Паушальный платіж — зафіксований в угоді платіж, не зв'язаний у часі з фактичним використанням ліцензії, а встановлюваний заздалегідь на основі експертних оцінок.
Участь у прибутку — відрахування на користь ліцензіара частини прибутку, отриманої ліцензіатом від комерційного використання предмета ліцензії.
Участь у власності — передача ліцензіатом ліцензіару частини акцій своїх підприємств як платіж за надану ліцензію. Цей вид оплати практикується ТНК, що прагнуть установити контроль над власністю за тими іноземними підприємствами, що використовують їхню технологію.

Специфіка економічних розрахунків при купівлі-продажу ліцензій

Ціна ліцензії визначається часткою продавця у прибутку покупця ліцензії. Ліцензійна угода укладається якщо:

прибуток ліцензіара від продажу ліцензій вищий, ніж від інших форм освоєння ринку.
прибуток ліцензіара від реалізації купленої ліцензії вищий, ніж прибуток від конкурентів.

Види ліцензійнихплатежів:

роялті — періодичні відрахування, встановлені у вигляді фіксованих відсоткових ставок від фактичного економічного результату використання ліцензії. Таким результатом може виступати прибуток, обсяг продажів тощо;
паушальні платежі — чітко зафіксовані в угодах суми;
участь у прибутку — відрахування на користь ліцензіара частини прибутку, отриманого ліцензіатом від комерційного використання предмета ліцензії. Зазвичай, участь ліцензіара у прибутку ліцензіата фіксується на рівні до ЗО% у разі надання виключної ліцензії та 10% — невиключної ліцензії;
участь у власності — передача ліцензіатом ліцензіарові частини акцій своїх підприємств як плати за надану ліцензію;
перехресне ліцензування — обмін ліцензіями чи патентами, що мають еквівалентну вартість;
попередня плата — платіж, що компенсує витрати ліцензіара перед укладенням ліцензійної угоди.

Механізм визначення ціни ліцензії:

Для попереднього визначення розміру прибутку ліцензіат може скористатися складеним кошторисом витрат виробництва продукції, що ліцензується, щоб визначити собівартість одиниці продукції.
Прибуток визначається як різниця між ціною реалізації продукції і собівартістю.
Знаючи річний випуск продукції в штуках і термін дії ліцензійної угоди в роках, можна визначити загальний обсяг прибутку з ліцензії.
Порівнюючи обсяг прибутку, що планується одержати від виробництва на основі ліцензії, із прибутком без використання ліцензії, можна визначити розмір додаткового прибутку ліцензіата від придбання ліцензії.
Очевидно, що ціна ліцензії не може бути більшою за розмір додаткового прибутку, в іншому випадку ліцензіат втратить частину свого прибутку, яку він міг би одержати навіть без купівлі ліцензії.
Визначивши розмір додаткового прибутку, ліцензіат повинен встановити, у якому співвідношенні очікуваний додатковий прибуток буде розділено між ліцензіатом і ліцензіаром:

Розрахункова ціна ліцензії (Цл) Цл= В*Т*Пр*Ч де В — середній річний випуск продукції за весь термін дії угоди; Т — термін дії угоди; Пр — додатковий прибуток ліцензіата від реалізації ліцензії; Ч — частка ліцензіара в додатковому прибутку ліцензіата.

Цей метод прийнятний для потенційних ліцензіара і ліцензіата в тому випадку, коли вони мають достатню інформацію про економічні умови діяльності ліцензіата на термін дії угоди. Однак, якщо ліцензіат таку можливість частіше за все має, то для ліцензіара у більшості випадків цей метод розрахунку неприйнятний, оскільки витрати виробництва — комерційна таємниця ліцензіата.

Крім того, цей метод може бути неприйнятним і для ліцензіата, якщо він планує здійснити виробництво нового для ринку товару, витрати виробництва якого невідомі.

У таких випадках роблять оцінку невідомих показників виробництва і збуту продукції на базі приблизної структури від реалізації, що склалися в даній галузі виробництва. Даний метод розрахунку однаково доступний контрагентам і може бути з успіхом застосований обома сторонами угоди. Він прийнятний як для товарів виробничого призначення, так і для споживчих товарів.

Державне регулювання міжнародної передачі технологій

Головна мета створення нових технологій — прорив зробленої на їхній основі продукції на світовий ринок і придушення конкурентів.

Кожна країна прагне утримати технологію в національних рамках, забороняючи або обмежуючи вивіз новітньої технології, розуміючи, що забезпеченість нею є головною опорою в конкурентній боротьбі на світовому ринку. Багато країн обмежують імпорт технології з метою обмеження іноземної конкуренції і збереження робочих місць.

Введення державного регулювання або контролю за міжнародною передачею технології може бути викликане:

Прагнення утримати технологічне лідерство. Політика обмеження методами державної політики вивозу передової технології традиційно виходить з концепції технологічного лідерства, відповідно до якої країна, що лідирує в тій або іншій технологічній сфері, має відносну перевагу перед іншими країнами у виробництві технологічно ємної продукції.
Розуміння національної безпеки. Державний контроль спрямований насамперед на запобігання потрапляння технології виробництва озброєнь і технології "подвійного призначення" у країни, уряди яких проводять ворожу політику або у відношенні яких існують дані про можливості переходу до такої політики в майбутньому.
Умови міжнародних угод. Для виконання багатосторонніх угод країни-учасниці вводять державний контроль за продажем технології, що потенційно може бути використана для створення хімічної, бактеріологічної, ракетної зброї. Ці види озброєнь вважаються особливо жорстокими, і їхнє виробництво підлягає забороні або строгому міжнародному контролеві. Відповідно до міжнародних угод підлягає особливому контролеві вивіз технологій і науково-технічної інформації, що можуть бути застосовані при створенні матеріалів, устаткування, що мають мирне призначення, але можуть бути використані для створення зброї масового знищення.

Механізми регулювання

На державному рівні заст. Прямі та непрямі методи регулювання вивозу та ввозу технології через певні інституційні стр-ри.

Пряме державне регулювання вивозу і ввозу технології здійснюється органами експортного контролю, методами митного і прикордонного контролю. Право на експорт деяких технологічноємних товарів урегульовується отриманням спеціального дозволу уряду.

Непряме регулювання передачі технології здійснюється в більшості країн через державну систему реєстрації патентів і торговельних знаків. Порушення законів, що регулюють міжнародну передачу технології, вважається державним злочином і підлягає переслідуванню в карному порядку (довічного висновку і страти.

Країни — одержувачі іноземної технології найчастіше регулюють її ввіз тільки по розуміннях законності і правопорядку, забороняючи увіз визначених видів технології, що небезпечні для суспільства. Найчастіше рівень загального технологічного розвитку країни, що прагне придбати іноземну технологію, сам по собі може виявитися перешкодою на шляху її передачі.

Соціальні, культурні розходження, розриви в загальноосвітньому рівні між країнами, що не дозволяють працівникам з менш розвитих країн освоїти і застосовувати новітню технологію, розходження в підходах до керування і впровадження технологій також можуть перешкоджати її міжнародному рухові. Звичайно державному контролеві в тих або інших формах підлягає ввіз технології виробництва зброї, хімічних товарів, наркотиків, спиртних напоїв.

Отже, кожна країна прагне удержати передову технологію в національних рамках шляхом накладення явних і схованих заборон або обмежень на її вивіз, розуміючи, що забезпеченість нею є головною опорою в конкурентній боротьбі на світовому ринку.

По розуміннях національної безпеки, політичним і ідеологічним мотивам контролюється передача військової технології і технології "подвійного призначення". Багато країн обмежують імпорт технології з метою обмеження іноземної конкуренції і збереження робочих місць.

Дата публикации: 10.05.2011