У рефераті подано відомості про міжнародне регулювання глобальних світових проблем
Боротьба за світове панування та ворожнеча між провідними країнами світу призвели до загибелі першої моделі глобалізуючого світу, що виникла на початку ХХ ст. (після Першої світової війни та серії руйнівних революцій), для попередження нових катаклізмів була організована Ліга Націй. Вона була створена у 1919 році за ініціативою країн-переможець у війні Франції та Великобританії. До неї увійшли більше 30 країн.
Проте США не увійшли до цієї організації, Німеччина й Італія вишли з неї в 1934 році, вже готуючись до майбутньої агресії. Після виходу фашистських держав СРСР увійшов у Лігу Націй, але в 1939 році був виключений з неї за агресію проти Фінляндії. Ліга Націй не виконала своєї мети і фактично припинила своє існування. Почалася Друга світова війна.
Після її закінчення держави-переможці знову зробили спробу створення міжнародної організації, здатної регулювати відносини між країнами і вирішувати світові проблеми. В 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН), а роком раніше на Бреттон-Вудській конференції був організований Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. На сьогодні в системі міжнародних організацій налічується більше 4 тис., з яких більше 300 – міждержавні.
Міжнародні організації можна поділити за декількома принципами на:
Міждержавні (міжурядові) та недержавні. Переважна більшість міжнародних організацій – недержавні. Серед них велика кількість різноманітних асоціацій, союзів і фондів.
Універсальні, відкриті для всіх держав, і спеціалізовані, наприклад, регіональні чи галузеві міжнародні організації.
Організації загальної компетенції, що охоплюють всі сфери політичних, економічних, соціальних та культурних відносин (ООН, Рада Європи, Ліга арабських держав), і спеціальної компетенції, які здійснюють співробітництво в будь-якій визначеній сфері (Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я).
Міждержавні та наддержавні організації, рішення яких на відміну від рішень міждержавних організацій, безпосередньо поширюються на фізичних і юридичних осіб держав-членів організацій (наприклад, Рішення ЄС обов'язкові для всіх осіб в країнах ЄС).
Відкриті організації, до яких можна вільно вступати, і закриті, вступ до яких відбувається по запрошенню першозасновники (наприклад, НАТО).
Ми будемо класифікувати за напрямками їх діяльності та об'єктами регулювання (рис. 1). У відповідності з такими класифікаційними ознаками економічні міжнародні організації можна поділити на:
Міжнародні організації системи ООН.
ООН займає, безумовно, центральне місце серед міжнародних організацій, її роль в світовій економіці важко переоцінити. Членами ООН є 185 держав.
Офіційні цілі ООН:
ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонують своїм членам прийняти і реалізувати шляхом включення до законодавства чи шляхом введення до нормативних актів. ООН прагне спонукати держави до прийняття відповідних заходів щодо координування їх дій та ініціатив.
Система ООН складається з головних і допоміжних органів, спеціалізованих організацій та установ і автономних організацій, які є складовою частиною в системі ООН.
До числа головних органів відносять: Генеральна асамблея (ГА); Рада безпеки (РБ); Міжнародний суд і Секретаріат. Допоміжні органи, що виявляться необхідними, засновуються у відповідності до Статуту.
Розглянемо внутрішню структуру міжнародних економічних організацій в системі ООН.
Генеральна асамблея є її головним органом. Вона уповноважена вирішувати будь-які питання в рамках Статуту організації. Генеральна асамблея виносить резолюції, які, хоч і не є обов'язковими для її членів, все ж спричиняють помітний вплив на світову політику та розвиток міжнародного права. За весь час існування прийнято 10 тис. різноманітних резолюцій. Генеральна асамблея остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань. В її структурі економічними проблемами займаються:
Комітет з економічних і фінансових питань, який продукує резолюції до пленарних засідань Генеральної асамблеї.
Комісія ООН з права міжнародної торгівлі – ЮНСІТРАЛ, яка займається гармонізацією та уніфікацією правових норм у міжнародній торгівлі.
Комісія з міжнародного права, котра працює над розвитком і кодифікацією міжнародного права.
Комітет з інвестицій, що сприяє розміщенню інвестицій із коштів фондів, які знаходяться під контролем ООН.
Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) є важливішим органом ООН, що відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН.
До функцій ЕКОСОР належать:
ЕКОСОР має у своєму складі комісії, комітети, спеціальні групи, які займаються економічними питаннями.
Крім безпосередніх органів ООН до системи входять спеціалізовані установи та міжурядові організації (рис. 3)
Організації системи ОЕСР та інші МО загальної компетенції.
Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) заснована у 1961 р. на базі Організації європейського економічного співробітництва, правонаступницею якої вона є.
Членами ОЕСР є 28 промислово розвинутих країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Японія.
Основною функцією ОЕСР є координація економічної політики країн-учасниць з метою пом'якшення протиріч, що виникають у світовій системі господарювання. Серед найбільш важливих напрямків діяльності ОЕСР – питання регулювання міжнародної торгівлі, стабілізації валютно-кредитної системи, проблеми взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Проте рішення, прийняті з цих питань, носять рекомендаційний характер і рідко призводять до узгоджених дій.
Офіційні цілі ОЕСР:
"Група семи" або "Велика сімка", "G7", є організацією самих економічно потужних країн ОЕСР. Вона була заснована у 1975 р. для вирішення глобальних фінансових і валютних питань, але згодом функції групи постійно розширювались, і зараз на щорічних зустрічах глав урядів обговорюється весь спектр глобальних проблем. Великобританія, Німеччина, Італія, Канада, США, Франція та Японія, що входять до групи, забезпечують зараз близько 60% світового ВВП, і цей факт пояснює і визначає великий вплив "Великої сімки" на розвиток світової економіки.
В 1997 р. до "Групи семи" увійшла Росія, і тепер її часто називають "Групою восьми". Хоча "де-факто" Росія ще не стала повноправним членом цього елітного клубу, і його, скоріш за все, правильніше було б називати "Групою семи з половиною". Проте на зустрічі 2000 р. на японському острові Окінава Росія показала, що вона вже набуває певного впливу.
Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) є автономним органом в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності МЕА є:
Агентство з ядерної енергії (АЯЕ) також діє в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності агентства є координація політики країн-членів АЯЕ в області ядерної енергетики і здійснення програм з безпеки реакторів і розвитку ядерної енергетики. На долю членів АЯЕ доводиться 80% світового виробництва ядерної енергетики.
Крім міжнародних організацій систем ООН і ОЕСР є цілий ряд організацій загальної компетенції, тобто, що займаються всім спектром соціально-економічних проблем (табл. 1).
Таблиця 1. Міжнародні організації загальної компетенції
Назва організації | Кількість країн-членів | Рік створення |
Рада Європи | 40 | 1949 |
Співдружність націй | 53 | 1931 |
Північна співдружність | 5 | 1971 |
Ліга арабських держав (ЛАД) | 22 | 1945 |
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЕ) | 55 | 1975 |
Організація Ісламська конференція (ОІК) | 50 | 1969 |
Рада Європи є міжурядовою організацією широкого профілю. Її членами є 40 країн Європи, включаючи Росію (з 1996 р.). Основними сферами діяльності Ради Європи є:
Керівним органом Ради є Комітет міністрів, що складається з міністрів іноземних справ 40 країн, а дорадчим – Парламентська асамблея. Рада Європи виробляє конвенції з питань міждержавного правового співробітництва, які набувають обов’язкову силу для ратифікуючих їх держав.
Співдружність націй – добровільне об'єднання 53 незалежних держав, історично пов'язаних з Великобританією (колишні колонії та домініони). Главою співдружності визнається монарх Великобританії. Співдружність сприяє соціально-економічному розвитку країн-учасниць, проводить наукові, культурні та екологічні програми.
Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) створена у 1975р. як форум для ведення діалогу і налагодження співробітництва між країнами-учасницями. Членами ОБСЄ є 55 країн. На форумах ОБСЄ збираються разом всі європейські країни, а також США і Канада, які мають спільні норми в області прав людини, основних свобод, демократії та законності.
Крім вищеназваних організацій до цієї групи належать: Ліга арабських держав, що об'єднує 22 близькосхідні та північноафриканські країни, Організація Ісламська конференція, яка ставить за мету посилення мусульманської солідарності та об'єднує 50 мусульманських держав, включаючи Азербайджан, Казахстан, Киргизію, Таджикистан; і Північне співробітництво, яке організує взаємодію Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та Ісландії.
Міжнародні фінансові організації
Центральне місце серед міжнародних фінансових організації займає група Світового банку (World Bank).
До групи Світового банку входять:
Основними напрямками діяльності ЮНКТАД є:
Найвищим органом ЮНКТАД є Конференція (слід розрізняти два поняття конференція як найменування самої організації та Конференція як назва найвищого органу). Конференція збирається на сесії, що проводяться один раз на чотири роки на рівні міністрів з метою визначення головних напрямків політики та вирішення питань, пов'язаних з програмою роботи. Всього було проведено 10 сесій.
Сесії ЮНКТАД представляють собою багатосторонні економічні форуми, що проводяться в рамках системи ООН. Більшість рішень ЮНКТАД по суті питань, які розглядаються, не мають обов'язкової сили і носять рекомендаційних характер.
Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ є допоміжним органом ООН і СОТ, які діють через ЮНКТАД. Основна його функція – координація. Він дозволяє підвищити ефективність використання коштів фондів ПРОООН.
Крім вищеназваних комплексних торгівельних організацій існують ще багато спеціальних організацій, котрі регулюють окремі товарні ринки (рис. 4).
Міжурядові організації з регулювання світових товарних ринків, так звані Міжнародні товарні організації (МТО), включають:
Міжнародні товарні організації мають за мету спостереження за реалізацією міжнародних товарних угод, а також вивчення стану світових товарних ринків і обговорення проблем, пов'язаних з співвідношенням попиту і пропозиції на конкретних ринках, і продукування рекомендацій урядам країн-учасниць (Міжнародні консультативні організації та Міжнародні дослідницькі групи). Діяльність Міжнародних товарних організацій певною мірою обмежує можливості для односторонніх дій деяких країн – виробників сировини, перешкоджає створенню міжнародних об'єднань експортерів картельного типу.
Приміром, дуже важливою міжнародною організацією картельного типу є Організація виробників та експортерів нафти (ОПЕК). Вона контролює більшу частину ринку нафти, і домовленості країн ОПЕК про розміри добування практично визначають ціни світового ринку. Розвинуті країни-імпортери нафти постійно чинять тиск на ОПЕК з метою спонукання її до рішень про збільшення видобутку. Особливого загострення це питання набуло осінню 2000 р. у зв'язку з "бензиновою кризою" в країнах Західної Європи.
Література
1. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / За ред. Д. Г. Лук'яненка. - К.: КНЕУ, 2001. - 538 с.
2. Дж. Сорос. Криза глобального капіталізму. -К.: Основи, 1999. - 259 с.
3. Глобалізація і безпека розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001.
4. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наукова думка, 1998.
5. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. - К.: Освіта, 1999.
6. Мартин Г. -П., Шуман Х. Западня глобализации: атака на процветание и демократию / Пер. с нем. – М.: Изд. дом "АЛЬПИНА", 2001.
7. Пахомов Ю. М., Лук'яненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997.
8. Скаленко О. Глобальні резерви поступу (інформація, інтелект, інновації), - К.: Основи, 2000.
9. Тодаро М. П. Экономическое развитие. Учебник / Пер. с англ. — М.: Эк. ф-т МГУ, ЮНИТИ, 1997.
10. Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть. Навч. посібник / А. С. Філіпенко, Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник та ін. — К.: Либідь, 2002.
11. Гатина Г. Ф. Мировая экономика: Учебник. - М.: Инфра –М; Пермь, 2001. - 384 с.
12. Мовсесян А. Г. Мировая экономика: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 656 с.
13. Бровиков В. И. Основы мировой экономики: Конспект лекций. - М.: Центр, 2002. - 160 с.
Дата публикации: 06.05.2011