Зовнішньоекономічна діяльність: аналіз ефективності. Реферат

Ефективність як економічна категорія. Завдання та джерела аналізу збутової зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Аналіз виконання договірних зобов’язань. Аналіз ринків збуту і маркетингової діяльності підприємства. Аналіз конкурентоспроможності продукції

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою - - від власників приватного підприємства до керівників держави. У цьому розділі розглянемо сутність категорії "ефективність" та методику її визначення.

Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект - це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим.

Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати.

Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.

Ефективність зовнішньоекономічної діяльності як економічна категорія

Фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток.

Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати.

Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси.

Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

F=E/P,

де F - ефективність; Е - ефект (результати); Р - витрати (ресурси).

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.

Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що - витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання.

Але з усієї їх множини найбільш обґрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів:

• ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;
• витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням;
• ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).

Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями.

Що стосується чисельника формули ефективності, то тут також можна виділити три найзагальніші підходи:

1. За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).

2. Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.

3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним.

Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів.

Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність:

1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - - незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.

Завдання та джерела аналізу збутової зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Реалізація продукції — це ланка зв'язку між виробником і споживачем. Від того, як продається продукція, який попит на неї на ринку, залежить і обсяг її виробництва. Реалізація продукції є завершальним етапом кругообігу ресурсів підприємства де товарна форма засобів змінюється на грошову.

Обсяг реалізації продукції безпосередньо впливає на величину витрат, прибуток та рентабельність підприємства. Тому аналіз показників реалізації має важливе значення.

Його основні завдання:

• оцінка рівня виконання плану (прогнозу) та динаміки реалізації продукції;
• аналіз та визначення впливу різних факторів на зміну обсягу реалізації;
• розробка заходів для оптимізації обсягів реалізації продукції як в цілому, так за окремими видами.

Джерелами інформації для аналізу є бізнес-план підприємства, оперативні плани-графіки, звітність ф. 5-ЗЕЗ "Звіт про експорт (імпорт) товарів, що не проходять митного декларування", ф. 2 "Звіт про фінансові результати", відомість 16 "Рух готових виробів, їх відвантаження та реалізація" та ін.

Обсяг реалізації продукції визначається за відвантаженою покупцям продукцією і може виражатися в порівнянних, планових та діючих цінах. За умов ринкової економіки цей показник набуває першочергового значення.

Важливе значення для оцінки виконання планів мають також натуральні показники обсягів реалізації продукції, які використовують для аналізу обсягу реалізації продукції за окремими видами та групами однорідної продукції.

Етапи аналізу:

• оперативний аналіз відвантаження продукції за обсягом, асортиментом за день, наростаючим підсумком з початку місяця, а також відхилення від плану;
• дослідження динаміки та темпів зростання продукції (базові та ланцюгові темпи приросту) як в цілому за рік, так і за місяць, квартал звітного року;
• факторний аналіз реалізації продукції;
• аналіз виконання договірних зобов’язань щодо поставок продукції.

Факторний аналіз обсягу реалізації

Основні завдання аналізу обсягу реалізації продукції:

• аналіз виконання плану (прогнозу), динаміки обсягу реалізації за звітний період в цілому за рік, а також в розрізі кварталів, місяців, декад здійснюється як в цілому по підприємству по загальному обсягу реалізації так і в розрізі основних виробів та видів продукції, що формують цей обсяг;
• аналіз факторів, що впливають на зміну обсягу реалізації;
• аналіз причин зміни залишків продукції на складі та залишків відвантажених товарів;
• аналіз резервів оптимізації обсягів реалізованої продукції як в цілому, так і за окремими видами продукції.

Наступним етапом аналізу обсягу реалізованої продукції є ціла група факторів, які впливають на його зміну. А саме:

1. Виробничі фактори:

• рівень виконання плану товарної продукції;
• якість продукції;
• асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції;
• ритмічність випуску продукції.

2. Фактори пов’язані з збутом та складуванням:

• оранізаційно-технічний рівень навантажувально-розвантажувальних робіт та складських робіт;
• величина портфеля замовлень;
• стан і комплектність залишків готової продукції на складі;
• забезпеченість тарою та упаковкою;
• наявність договорів на поставку і дотримання умов цих договорів.

3. Фактори пов’язані з транспортуванням продукції:

• відповідність кількості та видів транспортних засобів потребам підприємств;
• ритмічність подання транспортних засобів;
• придатність транспортних засобів для завантаження відповідних видів продукції;
• дотримання термінів перевезень та інших договірних умов.

4. Фактори пов’язані з маркетинговою діяльністю:

• стратегія маркетингу та її вплив на діяльність підрозділів підприємств;
• місткість ринків збуту;
• стратегія та методи основних конкурентів;
• цінова політика;
• методи розповсюдження товарів;
• реклама діяльності.

5. Фактори пов’язані з роботою фінансового та інших підрозділів підприємства:

• вибір форм розрахунків із покупцями;
• своєчасність та якість контролю щодо оформлення та оплати платіжних документів;
• вивчення платоспроможності покупців та можливих форм співпраці з ними;
• своєчасність та якість оформлення санкцій за порушення зобов’язань зі сплати боргів покупцями та установами.

6. Інші чинники:

• термін документообороту, якість опрацювання документів в установах банку;
• зняття виробів із виробництва у підприємств споживачів;
• рішення арбітражних судів щодо позовів;
• зміна митних правил, податкового законодавства.

Важливо зазначити, що кожна група факторів може бути розгалужена відповідно до мети та завдань аналізу, що обумовлює методику аналізу їх впливу.

Аналіз виконання договірних зобов’язань

Розглянемо детально останній етап аналізу - аналіз виконання договірних зобов'язань щодо поставок продукції. Обґрунтоване складання портфелю замовлень є запорукою отримання прибутків підприємством і як наслідок стійкого фінансового становища.

Завдання аналізу:

• аналіз виконання договірних зобов’язань за асортиментом і якістю продукції;
• аналіз виконання договірних зобов’язань за строками поставки (досліджується план поставки та окремо вивчається сума недопоставленої продукції за місяць, квартал, рік);
• оцінка обґрунтованості складання та виконання договірних замовлень у відповідності до загальної стратегії підприємства;
• дослідження основних причин невиконання договірних замовлень та розробка системи заходів щодо поліпшення договірної дисципліни на підприємстві;
• аналіз виконання міжнародних угод та державних контрактів (гарантує підприємству збут продукції, своєчасну її оплату, податкові та кредитні пільги);
• аналіз виконання плану поставок за місяць та наростаючим підсумком у цілому по підприємству щодо окремих споживачів та видів продукції та оцінюють стан виконання договірних зобов'язань.

Основні показники аналізу виконання договірних зобов’язань:

• план поставки продукції в розрізі виробів, періодів поставки (місяць, квартал), та споживачів продукції;
• недопоставлена продукції в розрізі виробів, періодів поставки (місяць, квартал), та споживачів продукції;
• виконання плану в розрізі виробів, періодів поставки (місяць, квартал), та споживачів продукції;
• відсоток виконання договірних зобов'язань;
• коефіцієнт напруженості поставок.

Відсоток виконання договірних зобов'язань розраховують як відношення фактичного обсягу поставки в межах обсягу відвантаження, що передбачений договором поставки до розміру поставки за договорами (до планового обсягу поставки).

Коефіцієнт напруженості поставок –представляє собою відношення обсягу поставки за договорами до величини виробничих потужностей підприємства.

Недотримання договірних зобов’язань викликано:

• зміною величини партії виробів;
• недостатньою кількістю транспортних засобів;
• різними технологічними особливостями вантажопереробки;
• відмова контрагентів від продукції через її не конкурентоспроможність;
• скорочення обсягів виробництва продукції споживачами.

Невиконання договірних зобов'язань спричиняє:

• зменшення виручки, прибутку;
• зростання штрафних санкцій;
• втрата ринків збуту продукції;
• скорочення обсягів випуску та спад виробництва.

Аналіз ринків збуту і маркетингової діяльності підприємства

Мета аналізу: системне та комплексне дослідження маркетингового середовища шляхом дослідження причин падіння обсягів реалізації продукції, відхилень від прогнозів щодо невиконання договірних зобов’язань, визначення слабких місць суб’єкта господарювання в маркетинговій діяльності. Основними напрямами аналізу є:

• Аналіз ринків збуту продукції.
• Аналіз цінової політики.
• Аналіз системи розповсюдження товарів.
• Аналіз конкурентоспроможності продукції.
• Оцінка кон'юнктури ринку нового товару.
• Аналіз ефективності маркетингової діяльності та ін.

Системний підхід уможливлює виявлення проблем, що виникають, формулювання рекомендацій щодо вдосконалення маркетингової діяльності підприємства.

Аналіз ринків збуту продукції. Аналіз ринків збуту є важливим напрямом аналізу від якого в кінцевому рахунку залежать: обсяг продажу, середній рівень цін, виручка від реалізації продукції, сума отриманого прибутку, фінансовий стан та ін. Важливо наголосити на тому, що знання ринку того чи іншого товару є надзвичайно важливим для підприємства, оскільки, знаючи всю сукупність фірм, котрі функціонують у цій сфері обміну, можна виявити потенціальних та регіональних конкурентів.

Основні завдання аналізу:

• оцінка місткості ринку та окремих його сегментів та визначення впливу факторів, що впливають на їх зміну;
• вивчення показників збуту різних категорій виробів та розробка пропозицій щодо формування ринків збуту;
• виявлення та дослідження потенційних конкурентів, як на регіональному так і на галузевому рівнях.

Зміст дослідження:

• оцінка структури ринків збуту;
• оцінка місткості та частки ринку;
• аналіз динаміки продажу щодо підприємств-споживачів.

Оцінка структури ринків збуту досліджується з точки зору обсягів реалізації в межах України та за її межами. На другому етапі необхідно вивчити місткість ринку та показники структури щодо частки ринку.

Місткість товарного ринку є одним з основних об'єктів дослідження, оскільки цей показник відображає принципово можливий обсяг збуту товару суб’єктом господарювання. Місткість ринку визначається обсягом (у фізичних одиницях або вартісному вираженні) товарів, які на ньому реалізуються протягом року.

Місткість ринку можна визначити за такою формулою: V = В + З + І - Е

де V — місткість ринку; В — виробництво товарів; З — залишки товарних запасів; І — імпорт товарів; Е — експорт товарів.

Іншим важливим показником, величину котрого необхідно визначати та прогнозувати, є показник питома вага ринкової частки, який розраховується як відношення обсягу продажу певного товару даного суб’єкта господарювання до сумарного обсягу продажу цього товару всіма суб’єктами господарювання, що діють на даному ринку. Цей показник є ключовим для оцінки конкурентної позиції суб’єкту господарювання.

Аналіз системи розповсюдження товарів. Вибрані підприємством канали збуту та мережа розповсюдження товарів впливають на всі інші рішення у сфері маркетингу.

Основні завдання аналізу:

• оцінка динаміки, структури розповсюдження товарів та ка¬налів збуту;
• оцінка охоплення ринку та його невикористані резерви;
• розробка пропозицій щодо поліпшення мережі розповсю¬дження товарів та каналів збуту.

Порядок досліджень:

• оцінка обсягів та інтенсивності охоплення оптової та роздрібної мережі;
• оцінка регіонального розподілу товарів;
• структура каналів збуту та їх динаміка;
• оцінка обсягів продажу за окремими каналами.

Основні напрямки збільшення обсягу реалізації продукції:

• Модернізація та поліпшення продукції, що випускається шляхом приведення виробів, що випускаються, у відповідність із запитами споживачів; відмова від дефіцитних та надто коштовних матеріалів.
• Зняття з виробництва нерентабельних виробів та виробів, що не користуються попитом.
• Зниження цін на окремі види продукції з урахуванням рівня цін конкурентів, необхідний рівень зниження ціни на окремі види продукції.
• Пошук нових сфер застосування та реалізації продукції.
• Розробка заходів для повернення втрачених у конкурентній боротьбі споживачів: оптимізація каналів збуту, розширення збутової мережі як в Україні, так і за її межами.
• Підготовка та організація виробництва нових виробів, що користуються попитом, та ін.

Аналіз системи розповсюдження товарів

Завдання аналізу:

• оцінка динаміки, структури розповсюдження товарів та каналів збуту;
• оцінка охоплення ринку та його невикористані резерви;
• розробка пропозицій щодо поліпшення мережі розповсюдження товарів та каналів збуту.

Порядок дослідження:

• оцінка та інтенсифікації охоплення роздрібної та оптової мережі;
• оцінка регіонального розподілу товарів;
• структура каналів збуту та їх динаміка;
• аналіз обсягів продажу за окремими каналами.

Основні причини погіршення каналів збуту:

• погіршення загальної економічної кон’юнктури;
• помилки керівництва суб’єктів господарювання, що орієнтуються на виробництво без урахування попиту ринку;
• формування регіональної мережі збуту не на підставі ретельних розрахунків конкретного попиту, а на підставі особистих можливостей (контактів) працівників служби збуту;
• загальне скорочення чисельності працівників служби збуту та обмеження її діяльності.

Аналіз конкурентоспроможності продукції

Аналіз проводиться безперервно та систематично.

Основні завдання аналізу:

• оцінка конкурентоспроможності продукції;
• вивчення факторів що впливають на її рівень;
• розробка системи заходів для забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції.

Оцінка конкурентоспроможності ґрунтується на дослідженні потреб покупців та вимог ринку.

Загальна схема аналізу конкурентоспроможності продукції:

• Формулювання вимог до виробу (аналіз ринку; аналіз даних про конкурентів; вивчення запитів покупців).
• Визначення переліку параметрів, що підлягають оцінці (технічні параметри; економічні параметри; нормативні параметри;).
• Розрахунок одиничних та групових показників.
• Порівняння технічних, економічних, нормативних та інших параметрів, розрахованих показників конкурентоспроможності.
• Розробка заходів для підвищення конкурентоспроможності продукції.

Важливо відзначити, що порядок дослідження і оцінки кон’юнктури ринку нового товару наступний:

• дослідження місткості ринку;
• визначення цінової політики;
• оцінювання конкурентоспроможності виробу;
• оцінювання збутової політики.

Висновок. Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

F=E/P,

де F - ефективність; Е - ефект (результати); Р - витрати (ресурси).

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори.

Аналіз ринків збуту є важливим напрямом аналізу від якого в кінцевому рахунку залежать: обсяг продажу, середній рівень цін, виручка від реалізації продукції, сума отриманого прибутку, фінансовий стан та ін. Оцінка конкурентоспроможності ґрунтується на дослідженні потреб покупців та вимог ринку.

Список літератури

1. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 29.
2. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. - К., 1990.
3. Герчикова И. Н. Маркетинг и международное коммерческое право. - М., 1990.
4. Дениэлс Джон Д., Радеба Ли X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. - 6-е изд. - М., 1994.
5. Лук'яненко Д. Г. Міжнародна економіка. - К., 2002.
6. Панченко Є. М. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. - К., 1996.
7. Філіпенко А. С., Бураковський І. В., Будкін B. C. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини. - К.

Дата публикации: 05.05.2011