Загартувавши себе в довоєнних Січах, гуцули в перших роках першої світової війни включилися в створення Українського Січового Стрілецтва
На заклик повітової бойової управи в Коломиї серед добровольців Покуття в ряди січового стрілецтва зголосилося багато молодих гуцулів.
До складу Українських Січових Стрільців з Коломиї і Коломийщини у Булавний відділ, який складався із 8 сотень, входили стрільці з Сіл Гуцульщини.
В 1-шу сотню входив:
В 2-гу сотню:
В 3-ю сотню:
В 4-ту сотню:
В 5-ту сотню:
6-та сотня:
7-ма сотня:
8-ма сотня:
Механічна сотня:
Немало гуцулів-усусів в боях на прославленій Маківці були поранені і полягли смертю хоробрих. Василь Геник, 189 р. н., з Нижнього Березова, загинув в бою у підніжжя Маківки 9 квітня 1915 року. Були поранені в боях гуцули - січові стрільці Михайло Дзвінчук, 1891 р. н., з Космача (був поранений кулею з кріса на горі Маківці 8 травня 1915 року), Микола Петрованчук, 1889 р. н., з Космача (був поранений на горі Маківці 1 травня 1915 р.), був поранений на горі Маківці 8 травня 1915 р. Микола Федорак із села Лючі.
В прославленому бою на Лисоні був тяжко поранений гуцул-стрілець з Печеніжина Федір Бойчук, який помер в Бережанському шпиталі 6 вересня 1916 року. Ми подали лише частину тих Січових Стрільців, які походили з Гуцульщини. їх було багато більше. Вони в різних сотнях українського галицького стрілецтва прославили себе в боях на Лисоні, Маківці, під Потуторами. Останки тих, що полягли в цих боях, розкинуті по різних місцях, але слава про них живе досі в легендах і пам'яті нащадків.
Збереглася фотографія з серпня 1914 року, де зображено збір добровольців із Покуття і Гуцульщини в м. Коломиї. Не всі вони потрапили до Стрілецьких загонів, та ті, що були зараховані, особливо гуцули, проявили героїзм на всіх фронтах. Невмирущою славою вкрила себе Гуцульська сотня. Вона була сформована влітку 1916 року із понад 200 стрільців - гуцульських хлопців.
Спочатку Гуцульська сотня виїхала на Закарпаття і в складі австрійських військ громила російські царські війська в околицях Кірлібаби, Якобен, Дорни Ватри на чолі із сотником Омеляном Левицьким і хорунжими Бужером та Івановичем. Це вони з 30-го на 31 березня 1917 року розбили ворога раптовим ударом і полонили 45 солдатів.
В цих боях смертю хоробрих загинув комендант Гуцульської сотні сотник О. Левицький. Його замінив четар Бужер. Убитого командира урочисто похоронили в Кірлібабі. Після перевороту в Росії, російські війська, поповнені українізованим Київським полком, браталися із стрільцями Гуцульської сотні, спільно відсвяткували Великдень в 1917 році. В червні сотню поповнили 45 стрільців із хорунжими Стефиняком і Грицем Галицьким з Березова.
Звідси, із Закарпаття, Гуцульська сотня виїхала в Галичину під Бережани, де вела затяжні бої з ворогом під Куропатниками і Конюхами (Українські Січові Стрільці. 1914-1920. - Львів. - 1936. - С. 84-87).
Багато гуцульських січовиків загинуло в боях з поляками або були поранені під час українсько-польської війни в Галичині чи на Великій Україні під час походів за визволення Наддніпрянщини з-під московсько-більшовицької окупації. Про це ми довідуємося із споминів, які були вміщені в книзі "Коломия й Коломийщина" (Філадельфія. - 1988. - С. 750-878).
Це свідчення того, що наша Гуцулія в найвідповідальніші часи національно-визвольних змагань включалися в боротьбу за волю і незалежність України. Як відзначалося в Українській енциклопедії, найважливішими виявами національно-громадського життя Гуцульщини була організація Української Радикальної партії на початку XX ст. й "Січей" Кирилом Трильовським, бої Українських Січових Стрільців у 1914-1915 роках і активна участь гуцулів у визволних змаганнях 1918-1920 роках.
Дата публикации: 22.03.2013