Розмежування земель державної та комунальної власності: основні критерії. Реферат

У рефераті подано відомості про основні критерії розмежування земель державної та комунальної власності

Постановка проблеми. Місцеве самоврядування в Україні переживає період свого конституційно-правового становлення, втілення принципів Європейської Хартії про місцеве самоврядування у процесі функціонування територіальних громад та діяльності органів місцевого самоврядування [1, с. 15]. Серед проблем, які чекають найскорішого розв’язання, є проведення розмежування земель державної та комунальної власності. Від успішного регулювання відносин, пов’язаних з використанням земель державної і комунальної власності, багато в чому залежить проведення земельної реформи [2, с. 13].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Над вирішенням проблеми розмежування земель державної та комунальної власності як матеріальної та фінансової основи розвитку місцевого самоврядування в Україні працює багато науковців, це зокрема: Другак В. М., Добряк Д. С., Будзілович І. С., Муховиков А. М., Тихонов А. Г., Новаковський Л. Я., Сташевський С. Т. та інші. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями та фінансуються відповідними радами.

На сьогодні, дане розмежування проведено тільки у м. Києві, яке має статус міста-столиці, а на території держави загалом гальмувалось через відсутність відповідного Закону. Проте Закон вже прийнятий, але не розроблені відповідно до нього державні акти на право державної та комунальної форм власності, та й фінансування робіт по проведенню розмежування практично відсутнє.

Постановка завдання. Законодавче забезпечення формування земель комунальної власності наступне: Постанова Кабінету Міністрів (05.11. 1991р. за №331), Указ Президента (27.06. 1999р. за №722/99), Земельний кодекс (25.10. 2001р.), Постанова Кабінету Міністрів "Про затвердження тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності" (01.08. 2002р. за №1100) та власне сам Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (05.02. 2004р. за №1457 – ІV). Власне, даним Законом, статтею 6, регламентовано перелік земель, які залишаться у державній власності:

• землі атомної енергетики та космічної системи;
• землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
• землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;
• землі під водними об’єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об’єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів;
• земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
• земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• землі лісового фонду за межами населених пунктів;
• землі під казенними підприємствами;
• земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

При розмежуванні земель державної та комунальної власності до земельної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються відповідно до статті 7 даного закону:

• усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності;
• земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти комунальної власності;
• землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України;
• земельні ділянки, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави [3, с. 2].

Виклад основного матеріалу. Для реалізації робіт щодо розмежування земель державної і комунальної власності необхідно:

• провести в містах відповідну підготовчу роботу щодо розмежування земель державної і комунальної власності;
• забезпечити інвентаризацію та реєстрацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення, інших об’єктів нерухомого майна та прав на них, розподілу і перерозподілу земель;
• прискорити надання та формування ділянок несільськогосподарського призначення у власність державним та комунальним підприємствам, установам і організаціям;
• відкоригувати генеральний план міста та місцеві правила забудови;
• прискорити розробку планів земельно-господарського устрою, містобудівної документації та місцевих правил забудови;
• розробити та впровадити відповідну систему навчання та розстановки кадрів у землевпорядних органах;
• забезпечити підготовку фахівців для здійснення експертизи землевпорядних проектів, вартості земельних ділянок, функціонування ринку землі [4, с. 199].

Формування комунальної земельної власності в свою чергу слугуватиме:

• земля є основним засобом виробництва і просторовим базисом для розміщення об’єктів будівництва, тому має слугувати вирішенню загально громадських потреб, як безпосередньо так і за рахунок отриманих від неї доходів.

Земля і нерухомість, що на ній розміщена буде матеріальною та фінансовою основою для здійснення функцій місцевого самоврядування, а саме:

• запровадження комунальної власності на землю є конституційним правом громадян. Саме через неї на місцях здійснюється реально конституційне положення, що земля є об’єктом права власності народу. Це право конкретизується в особі територіальної громади, яка це право реалізує через власний орган самоврядування. Останній стає її безпосереднім розпорядником без участі в цьому держави;
• комунальна власність на землю породжує нову форму суспільних відносин між органами місцевого самоврядування з одного боку, державою, юридичними та фізичними особами – з другого боку. Це дає можливість цілеспрямовано використовувати землю для задоволення громадських потреб територіальної громади;
• відкривається можливість більш оперативного вирішення питань використання земельних ділянок для соціальних потреб територіальних одиниць;
• практично народжується і зростає економічна відповідальність місцевих органів самоврядування за збереження використання і поліпшення земель, що знаходяться в їхньому розпорядженні, підвищення економічної ефективності землекористування для отримання прибутку;
• місцеві органи самоврядування отримують можливість самостійно вирішувати питання орендної оплати за використання земель комунальної власності, концентрувати ці грошові надходження в місцевому бюджеті, використовувати їх задоволення громадських потреб;
• місцева рада має можливість самостійно визначати конкретних землекористувачів, цілеспрямованість використання земель, встановлювати необхідні для територіальної громади обмеження в цій справі та підвищує зацікавленість у здійсненні радою оперативного контролю за її використанням, відповідальність перед територіальною громадою [5, с. 10].

Висновки. Форма власності є поняттям економічним. А економічно власність реалізується тоді, коли починає приносити дохід, а конкретно в процесі присвоєння і відчуження землі як основного фактора виробництва та його результату – доходу.

Виділення земель комунальної власності відкриває перед органами місцевого самоврядування реальні перспективи для зміцнення своєї економічної бази для розвитку інженерно-транспортної, соціальної та природоохоронної інфраструктури населеного пункту.

Бібліографічний список

1. Другак В. М. Місцеве самоврядування і проблеми земельної власності // Землевпорядкування, №1. – 2001. – С. 15-18.

2. Сонін О. М. Питання розвитку основних засад земельного законодавства // Землевпорядкування, №2. – 2001. – С. 13-16.

3. Про розмежування земель державної та комунальної власності: Закон україни від 05.02. 2004р. за №1457 – ІУ. – 4с.

4. Солярчук Ю. Управління земельними ресурсами в містах // Вісник Львів. держагроун-ту. Сер. Землевпорядкування і земельний кадастр. – 2001. - №4. – С180-186.

5. Добряк Д. С., Муховиков А. М., Тихонов А. Т. Комунальна власність на землю: сутність, мотивація, принципи реалізації // Землевпорядкування, №2. – 2002. – С. 7-11.

Дата публикации: 08.11.2011