Інвестиційний клімат держави. Реферат

Інвестиційний клімат держави - це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів

До факторів, що гальмують розвиток інвестиційного процесу і відповідно виконання державних програм економічних перетворень на сучасному етапі становлення державності і економіки України, належать вкрай обмежені можливості внутрішніх джерел фінансових ресурсів підприємств і держави та побоювання іноземних інвесторів стосовно вкладень в економіку країни.

Суб'єкти господарської діяльності у країні, на жаль, ще не зацікавлені в нагромадженні ресурсів з подальшим вкладенням їх у виробничу і науково-технічну сфери, оскільки вкладення у ці сфери давали низьку прибутковість, і все це відбувається на тлі гострого дефіциту у підприємств власних обігових коштів.

Для поліпшення фінансового становища підприємств вищі органи державної влади систематично роблять спроби регулювати інвестиційний процес в Україні, законодавчо сприяти іноземним інвестиціям тощо. Однак вжиті заходи впродовж останніх п'яти років не дали бажаних результатів.

Зазначимо, що завдання інвестиційної політики на 2001 рік визначені. Основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001 pp., що були схвалені Указом Президента від 18 серпня 1999 р. № 1004/99, мабуть, залишаться актуальними і на наступні кілька років. А сутність завдань цієї політики полягає у сприянні застосуванню економічних механізмів стимулювання процесів накопичення інвестиційних ресурсів, ефективного їх використання у галузях відповідно до визначених пріоритетів.

Необхідно створити передумови для зростання та ефективного використання інвестиційних ресурсів. Ідеться про макроекономічну і законодавчу стабільність. Вона слугуватиме накопиченню інвестиційних ресурсів з внутрішніх і зовнішніх джерел, оскільки економіко-правові фактори мають сприяти підвищенню довіри інвесторів до економічної політики держави і зниженню рівня ризикованості інвестування.

До речі, до ризиків, що впливають на реальний хід інвестиційної політики, яку пропонується проводити, належить ризик інвестиційної безпеки. На нього впливають такі чинники:

• фінансова нестабільність більшості підприємств;
• наявність неплатежів між підприємствами і державою;
• невисока частка прибутку у джерелах фінансування інвестицій у зв'язку з високим податковим тиском;
• брак джерел кредитних коштів у більшості підприємств;
• відсутність ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції;
• високий ризик довгострокових вкладень у реальний сектор економіки;
• високий ризик неповернення банками України населенню його довгострокових вкладень;
• різке коливання цін на цінні папери вітчизняних емітентів;
• непрозорість ринку, недосконалість його механізмів.

Виходячи з потреби поліпшення соціально-економічного становища країни необхідно вжити комплекс цілеспрямованих заходів для стабілізації виробництва і досягнення економічного зростання на якісно новій науково-технічній базі. Тому акценти інвестиційної політики слід розставити на сприянні реалізації головних пріоритетних напрямів реформування економіки країни і державного регулювання економічних процесів. До них належать такі напрями:

• реалізація моделі інноваційного розвитку виробництва;
• стимулювання розвитку пріоритетних конкурентоспроможних виробництв і видів науково-технічної продукції, яким можуть бути надані конкурентні переваги на світовому ринку і які здатні забезпечити реальне зростання експортного потенціалу країни;
• надання державної підтримки інвестуванню малих суб'єктів господарювання, що створюють і випускають наукомістку продукцію;
• вжиття антиінфляційних та інших заходів, спрямованих на стабілізацію національної валюти;
• переорієнтація фінансової та грошово-кредитної системи на потреби оновлення нових видів виробництва;
• стимулювання розвитку та матеріально-технічного переоснащення пріоритетних галузей агропромислового комплексу, забезпечення експортної орієнтації їх виробництва;
• посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння випуску нових конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;
• реалізація енергозберігаючої моделі економіки;
• податкове стимулювання інвестицій у виробництва ресурсозберігаючої техніки;
• запровадження механізму відбору та оцінювання інвестиційних проектів, що передбачають залучення бюджетних коштів;
• поліпшення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності;
• удосконалення амортизаційної політики;
• гнучке поєднання адміністративних і економічних методів регулювання;
• розробка програм залучення стратегічних інвесторів до пріоритетних та орієнтованих на експорт виробництв з реалізацією відповідних заходів організаційного, економічного та політичного характеру.

За основні стратегічні заходи сприяння залученню інвестицій в реальний сектор економіки слід прийняти такі:

• зближення рівнів прибутковості виробничого, торговельного та фінансового капіталів;
• зниження податкового навантаження на капітал підприємств, особливо малого підприємництва;
• удосконалення процесів ціноутворення на високоякісну продукцію, особливо широкого вжитку;
• удосконалення митно-тарифних важелів регулювання експортно-імпортних операцій.

При визначенні напрямів державного інвестування перевагу слід надавати інвестиціям в галузі, що мають важливе значення для забезпечення життєздатності економіки і водночас є мало привабливими для приватних інвесторів, і галузі економіки, що забезпечують створення ринкової інфраструктури.

Державні інвестиції слід використовувати також для створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей. Перевагу слід надавати інвестиційним проектам із змішаним фінансуванням. При цьому використання державної частки інвестицій слугує гарантією цільового спрямування інвестиційних ресурсів та можливістю її подальшої приватизації.

З метою створення додаткових дієвих стимулів для розширення інвестиційної діяльності, вирішення питань макроекономічної стабілізації та регулювання економіки, поліпшення інвестиційного клімату, зокрема покращення умов діяльності іноземних інвесторів у державі, необхідно прийняти низку нормативно-правових актів, що регламентують:

• концепцію державної амортизаційної політики (ідеться про недосконалість діючої системи нарахування амортизації, оскільки тільки застосування понижуючих коефіцієнтів рівнозначне вагомому підвищенню ставки податку на прибуток підприємств);
• державне фінансування капітального будівництва, що здійснюється на території України;
• порядок конкурсного відбору та оцінювання інвестиційних проектів, за якими передбачається залучення бюджетних коштів;
• інші нормативно-правові акти, що регулюють участь бюджетних коштів в інвестиційному процесі.

Розвитку інвестиційного процесу мають сприяти такі заходи:

• прийняття закону "Про амортизацію" (забезпечить розвиток інвестиційної діяльності в Україні за рахунок поліпшення амортизаційної політики та стимулювання цільового використання амортизаційних відрахувань);
• активізація Українського державного банку реконструкції та розвитку на забезпечення довгострокового фінансування інвестиційних проектів;
• прийняття постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження положення про державне фінансування капітального будівництва, що здійснюється на території України" (забезпечить сприяння відновленню та розвитку реального сектору економіки, ефективне спрямування обмежених державних ресурсів на пріоритетні напрями загальнодержавного значення);
• прийняття закону "Про будівельні заощадження громадян" і постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок накопичення та використання будівельних заощаджень громадян" (забезпечать правове визначення порядку накопичення та використання будівельних заощаджень населення з метою активізації додаткового джерела інвестиційних ресурсів);
• прийняття постанови Кабінету Міністрів України "Про запровадження механізму щодо інвестування у пошук, розвідку і видобування корисних копалин на умовах угод про розподіл продукції" (має забезпечити залучення інвестицій в довгострокові проекти у сфері надрокористування, прискорення розвідки, розробки та видобутку корисних копалин).

Для прийняття таких нормативно-правових актів необхідно скоординувати роботу Міністерства фінансів, Міністерства економіки, НБУ, Держбуду, ДКЦПФРу, ДПА України, Міністерства юстиції та інших державних структур.

Необхідне гнучке застосування засобів державного регулювання інвестиційної діяльності, зокрема державного управління, державного формування інвестицій, а також таких важелів:

• податки, їх ставки і пільги;
• проведення кредитної та амортизаційної політики;
• проведення політики ціноутворення;
• регулювання порядку користування земельними, лісовими та іншими природними ресурсами;
• надання фінансової допомоги у формі дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
• проведення експертиз інвестиційних проектів тощо.

Із запровадженням законодавчих актів слід створити економічні умови, за яких населення України має стати головним інвестором національної економіки. Для цього необхідно передусім забезпечити умови збільшення доходів населення і зміцнення його довіри до банків, інвестиційних фондів. Треба також створити умови, щоб ринкова модель економіки носила інвестиційний характер, а економіка країни виходила на етап розширеного відтворення переважно інтенсивного типу.

Результативне сприяння зростанню інвестицій має привести до збільшення надходження платежів до бюджету, а отже, до зростання державних інвестицій.

Для цього повинні бути створені сприятливі умови для інвесторів. Критерієм сприятливості умов для інвестування обов'язково має бути прибуток від інвестування. Саме розмір прибутку та сприйнятний строк надійності його отримання повинні визначати вигідність капіталовкладення для інвестора.

Інвестиції мають забезпечити зростання доходів народу України, щоб у майбутньому він став головним інвестором національної економіки. Треба створити умови для того, щоб ринкова модель економіки носила інвестиційний характер, а економіка країни за ефективністю вийшла на перші місця серед країн Європи.

Література

1. Малий І. Й. Іноземні інвестиції: Зарубіжний досвід стимулювання. Шляхи залучення в економіку України. — К.: Вид-во НДФІ, 1999. — 45 с
2. Матькин Ю. А. Инвестиционная деятельность в условиях перехода к регулируемой рыночной экономике СССР // Экономика стр-ва. — 1990. — №11. — С. 12-22.
3. Международное право в документах. — М.: Юрид. лит., 1982. — 208 с.
4. Менеджер. — 1993. — № 1. —С. 17.
5. Михайлова Е. В. Финансовый рынок в Российской Федерации. — СПб.: Изд-во СПб. ун-та экономики и финансов, 1992. — 176 с.
6. Музиченко А. С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. —К.: Наук, світ, 2001. — 345 с.
7. Мьоллерс Ф. Прямі іноземні інвестиції в Україну — реальний життєвий досвід // Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. А. Зіденберга, Л. Хоффманна. — К.: Фенікс, 1998. —477 с.
8. НемчинскийА. Б., ЗаикинП. Экономическое обоснование инвестиций в условиях формирования рыночных отношений. — М.: Стройиздат, 1991. —152 с.
9. Николаев В. П. Введение в рыночную экономику строительства. — К.: Бу-дивэльнык, 1991. — 152 с.
10. Оман Ш. Новые формы инвестирования в развивающиеся страны. Вывоз капитала в 80-е годы: новые тенденции и противоречия. — М., 1986. — 112 с.

Дата публикации: 14.04.2011