Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: державне регулювання. Реферат

Зовнішньоекономічна діяльність як об'єкт макроекономічного регулювання. Стратегія розвитку зовнішньоекономічної політики України. Методи прямого та непрямого впливу держави на розвиток зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічні відносини України із зарубіжними державами здійснюються на основі взаємної вигоди, еквівалентного обміну і дотримання принципів міжнародного права.

У зовнішньоекономічній діяльності можна виділити такі основні напрями: зовнішня торгівля, фінансово-кредитні відносини, техніко-економічні зв'язки, транспортні і науково-технічні. Перелічені напрями діяльності здійснює ряд організаційних структур управління, які об'єдналися у зовнішньоекономічний комплекс.

Функції вищих органів управління зосереджені у Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків України, Державному митному комітеті і Державному експертно-імпортному банку України. Разом з Міністерством економіки України, Національним банком вони здійснюють функції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на макрорівні.

Підприємства і організації як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють розвиток прямих зв'язків з підприємствами і організаціями інших країн, укладення господарських договорів і контрактів з розвитку виробничої і науково-технічної кооперації та інші форми зв'язків з партнерами зарубіжних країн.

Ефективність зовнішньоекономічних відносин знаходить безпосередній вираз у балансах міжнародних розрахунків:

Баланси міжнародних розрахунків – це співвідношення грошових зобов'язань, надходжень і платежів між країнами за певний проміжок часу.

1. Платіжний баланс – який включає в себе три основні розділи:

торговий баланс – це різниця вартості експорту і імпорту, або так званий чистий експорт.
баланс послуг та некомерційних платежів ("невидимі операції") – включає платежі та надходження від транспорту, страхування, зв'язку, туризму, споживчі перекази грошових коштів (зарплата, спадщина, пенсії).
баланс руху капіталів та кредитів – показує надходження закордонних інвестицій та позик, а також надання кредитів та здійснення капіталовкладень в інших країнах.

2. Розрахунковий баланс – це співвідношення вимог та зобов'язань країни по відношенню до інших країн на певну дату (наприклад: на початок року).

Відмінність платіжного балансу від розрахункового полягає в тому, що він характеризується фактичними надходженнями, а розрахунковий – обсягом вимог та зобов'язань.

3. Баланс міжнародної заборгованості країни – це сума боргових та майнових зобов'язань країни іноземним кредиторам, яку необхідно сплатити в установлений термін з виплатою відсотків.

Політика держави у сфері зовнішньоекономічних відносин характеризуватиметься такими особливостями:

на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків буде орієнтована структура економіки України. Вона базуватиметься на існуючому економічному потенціалі, а пріоритетний розвиток отримуватимуть виробництва, які забезпечуватимуть науковий і технологічний прорив на зовнішній ринок;
зовнішньоекономічна діяльність України орієнтуватиметься на залучення іноземного капіталу і одержання іноземних кредитів, створення спільних підприємств та вільних економічних зон;
передбачається розвиток туризму, відпочинку та інших видів послуг, залучення іноземних фахівців, розширення навчання та стажування за кордоном поряд з розвитком товарообміну як найбільш розвинутого напряму зовнішньоекономічної діяльності;
Україна сприятиме проведенню пайового будівництва нових підприємств та реконструкції діючих з наступним розподілом продукції, що виробляється на їх потужностях за умовами, визначеними окремими договорами;
надаватиметься підтримка господарських суб'єктів у збереженні взаємних поставок продукції і товарів, що входили до складу колишнього СРСР, вживаються заходи щодо запобігання реекспорту продукції, що поставляється.

Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні і нетарифні.

Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов'язані з митними зборами.

Митний тариф – являє собою систематизований перелік товарів із зазначенням митних зборів, якими вони обкладаються при перетині державного кордону.

Мито підвищує ціну імпортних чи експортних товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоекономічного обороту. Мита бувають: адвалорні (% від ціни), специфічні (% від ваги, обсягу), змішані.

Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька категорій:

1. Це заходи котрі безпосередньо направлені на обмеження експортно-імпортних операцій з метою захисту певних галузей національної економіки.

Ліцензування – передбачає видачу імпортеру або експортеру через упорвноважений державний орган ліцензії на ввіз або вивіз певного товару протягом встановленого терміну.

Контингентування (квотування) – це обмеження у вартісному або кількісному виразі, які вводяться на імпорт та\або експорт певних товарів на певний період.

Антидемпінгові мита – застосовуються при імпорті товарів у випадку встановлення факту демпінгу – продажу товарів за кордон за цінами нижчими ніж на національному ринку.

Імпортні податки – включають: податок за перетин кордону, збори за оформлення митних документів, збір за митний огляд товару, перевірка його якості.

Встановлення умов використання валюти отриманої суб'єктами підприємницької діяльності від зовнішньоекономічних операцій визначається законодавчими актами.

2. Це заходи, які відносяться до суто адміністративних формальностей при експорті-імпорті товарів і безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі. Сюди відносять: встановлення технічних та санітарних стандартів та норм, вимоги до упакування та маркування, вимоги до розливу.

3. Це заходи, дії яких помітно впливають в кінцевому випадку на експорт чи імпорт: валютні обмеження, регулювання інвестицій.

Література

А. Ф. Мельник "Державне регулювання економіки" К: 1994р ст 252-260.
Т. Г Морозова А. В. Пикулькин "Государственное регулирование экономики" М 1997 г.

Дата публикации: 11.04.2011