Інвестиційна діяльність: зовнішні умови. Реферат

Інвестиційна діяльність це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій

До зовнішніх умов інвестиційної діяльності, крім макроекономічних, варто також зарахувати галузеві й регіональні умови, існуючу інженерну, транспортну інфраструктуру для реалізації інвестицій, наявність необхідних трудових і природних ресурсів, екологічних умов тощо. Також важливо мати суміжні підприємства чи виробництва, що можуть бути використані в інвестиційній діяльності як постачальники продукції чи послуг, споживачі, посередники, консультанти і т. ін.

У процесі планування інвестиційної діяльності зовнішні умови безпосередньо присутні при:

• оцінці рівня ризику і врахуванні його в критерії прибутковості проекту;
• урахуванні можливих змін цін при формуванні грошових потоків за проектом;
• виборі відповідної норми приведення грошових потоків за проектом;
• виборі кількісного рівня критеріїв для оцінки прибутковості за проектом;
• урахуванні рівня ціни за використання позик;
• урахуванні альтернативних варіантів використання капіталу.

Можна вважати, що в цих аспектах інвестиційна діяльність безпосередньо стикається із зовнішнім середовищем і має відповідний зворотний вплив. Вона має бути узгоджена за своїми параметрами із зовнішнім середовищем.

Інвестування здійснюється з урахуванням організаційних, адміністративних, юридичних аспектів реалізації проекту, а також його відповідності зовнішньому середовищу (загальнодержавному, галузевому і регіональному рівню економіки й умовам для підприємництва).

Інвестиційний процес у практичній площині реалізується і виявляється як сукупність фінансових потоків (припливів і відпливів коштів). Усі платежі, доходи та витрати підприємства оформлюються відповідними договорами (або контрактами) між юридичними особами.

Комплекс договорів, укладених між підприємствами з метою здійснення інвестиційних планів інвестора, складає договірне супроводження інвестування. Якість і детальність розробки договорів між інвестуючим підприємством і учасниками проекту є важливою складовою інвестиційного процесу. Особливе значення має відображення в договорах прав і обов'язків сторін у випадку нестандартних ситуацій. В основі опрацювання цих аспектів договорів лежить мистецтво якісного договірного супроводження інвестування.

У ширшому розумінні юридичне забезпечення інвестиційної діяльності передбачає врахування:

• існуючої в країні законодавчої та нормативної бази щодо державного регулювання тієї сфери діяльності, на яку орієнтований проект (у тому числі стосовно навколишнього середовища, заробітної плати, охорони праці, цін, зовнішньоекономічної діяльності, обміну валюти), і того, як узгоджений проект з цією базою;
• комплексу юридичних документів, що визначають проект (установчі документи, авторські права, свідоцтва про право власності на майно, інтелектуальну власність, підтвердження фінансових внесків у проект його учасників тощо);
• укладених чи підготовлених проектів договорів, що визначають економічні та майнові відносини між учасниками проекту, між інвестором й базовим підприємством, страхові договори;
• юридичних документів, які визначають права власності інвестора й учасників проекту на активи проекту, його майбутні матеріальні й фінансові результати.

Обсяги інвестицій формуються залежно від приватних інтересів власників вільних або відносно вільних коштів. Приватні капітальні вкладення зростатимуть, якщо інвестори пересвідчаться в достатньому рівні їх прибутковості й надійній прогнозованості. Ці два чинники формують так звані сприятливі для інвестиційної діяльності умови.

Поки що інвестиційних можливостей економіки недостатньо, хоча поступово змінюється позитивна тенденція до зростання внутрішніх інвестицій, що склалася з другої половини 1999 р. Підприємствами та організаціями-забудовниками різних форм власності за рахунок всіх джерел фінансування у 2000 р. освоєно 19,5 млрд. грн. капітальних вкладень та введено в дію основних фондів на 17, 2 млрд. грн. У 2001 р. обсяги інвестицій в основний капітал досягли 32, 6 млрд. грн. (ВВП склав 208 млрд. грн.), у 2002 р. — 37 млрд. грн. (ВВП — 221 млрд. грн.).

У найближчі 2-3 роки прогнозують зростання інвестицій за рахунок всіх джерел фінансування темпами, які випереджатимуть темпи ВВП на 3-5 відсотків. Близько 65% з них становитимуть власні кошти підприємств, 9% — кошти державного і місцевих бюджетів, до 5% — позики.

Прямі іноземні інвестиції у 2003 р. становили 1186 млн. дол. Надалі прогнозують їх зростання приблизно до 1,4-1,5 млрд. дол. на рік.

З метою розширення банківського кредитування інвестицій у реальний сектор економіки НБУ знизив облікову ставку до 7% річних і зменшив нормативи обов'язкового банківського резерву залежно від виду та строку депозиту (середня норма обов'язкових резервів з 13% на початок року зменшилася до 10%). Як наслідок, середня процентна ставка за кредитами банків знизилася до 19% у 2003 р. Відставання реакції банківської системи є, як і раніше, значним. Але якщо ці темпи у 5-7 відсоткових пунктів на рік збережуться, то вартість кредитів у 15%, про яку виробничники давно говорять, може бути реальністю вже у 2004-2005 pp.

Важливою для інвестицій є ситуація із кредитами для реального сектора. Обсяг кредитів в економіку в січні-червні 2003 р. зріс на 17, 5% (з них у національній валюті — на 19,4%) і на 01. 07. 2003 р. становив 32,7 млрд. грн. Середньо- та довгострокове кредитування економіки (саме ці кредити потрібні виробничим підприємствам) зростало швидшими темпами (23, 4%), ніж короткострокове (15, 9%). Частка довгострокових кредитів хоч і зросла, але є низькою — 21%, у 2001 р. вона становила 17%.

Зростає довіра дрібних інвесторів до банків: депозити фізичних осіб у банках в національній валюті за 6 місяців 2002 р. збільшилася на 22,8% і становили 13,6 млрд. грн., причому це збільшення випереджало зростання доходів населення.

У 2002 р. банківська система України як головне джерело позик для інвесторів налічувала 185 зареєстрованих банків. Серед них два державних, 23 — за участю іноземного капіталу. Статутний капітал банків хоч і зростав на 8-12% на рік, залишався недостатнім для

повноцінного кредитування Інвестиційного розвитку економіки; загальні активи банків зростали швидше і становили у 2002 р. 53 млрд. грн. Тридцять два банки перебували у стадії ліквідації.

Банківська система за обсягами ресурсів, що впливають на економіку, поступається власним ресурсам підприємств. Прибуток прибуткових підприємств у 2001 р. становив близько 40 млрд. грн. (збитки збиткових підприємств — 21 млрд. грн.). Обсяги кредитування реального сектора економіки не перевищували 14% ВВП.

Ураховуючи важливість грошово-кредитної сфери для стимулювання інвестицій, до основних проблем поточного стану, які можна розуміти і як вузли відповідної політики, доцільно зарахувати:

• перехід до гнучкої грошової політики. Поки що вплив Національного банку на зростання економіки був, перш за все, зосередженим на підтримці фінансової стабільності. Методи стимулювання економіки монетарними важелями використовувалися не повністю;
• недостатня розвиненість банківської системи за рівнем як статутного капіталу, так і загальних активів;
• внутрішні недоліки банківської системи, високі операційні витрати, низький рівень менеджменту, недоліки у формуванні кредитного портфеля;
• недостатній, хоч і зростаючий рівень довіри фізичних та юридичних осіб до банківської системи, що призводить до нагромадження завеликої частки готівки в грошовій масі, до виникнення тіньових грошових потоків, не сприяє розвиткові банківської системи, мобілізації через банки фінансових ресурсів домашніх господарств для інвестиційної діяльності;
• низька капіталізація, інвестиційна непривабливість фондового ринку, зокрема, фіскальний характер ринку державних цінних паперів, що унеможливлює його використання як повноцінного інструмента грошово-кредитної політики і одного з регуляторів грошового ринку України;
• рівень монетизації економіки має підвищуватися через використання форм первинної емісії, які стимулюють економіку;
• підтримання взаємопов'язаних, урівноважених і сприятливих для розвитку економіки рівня інфляції та змін валютного курсу; збільшення міжнародних валютних резервів Національного банку до рівня рекомендованого нормативу;
• урахування інтересів українських експортерів при формуванні валютної політики, підтримка монетарними важелями позитивного сальдо платіжного балансу. Саме завдяки позитивному сальдо платіжного балансу, досягнутому немонетарними заходами, НБУ виявився здатний виконувати активну роль на валютному ринку та вдалося проводити впевнену валютну політику;
• невирішеність проблеми взаємних боргів між підприємствами, припинення відволікання фінансових ресурсів економіки на зростання боргів. Збитки збиткових підприємств досягають половини прибутків прибуткових підприємств і дорівнюють майже 60% інвестицій в основний капітал.

У цілому в грошовій і бюджетній сферах продовжується політика фінансової стабілізації. Водночас у кризовому стані перебуває фінансова система багатьох виробничих підприємств, де рівень фінансового і маркетингового управління низький, відсутні жорсткі механізми майнової відповідальності за збиткову діяльність і невиконані боргові зобов'язання.

Зважаючи на наведені вище ознаки сучасного стану економіки України, потрібно виокремити такі прогнозні тенденції, що мають ураховуватися при розробці інвестиційних проектів.

1. Позитивні:

• посилення процесів фінансової стабілізації (впевнене державне регулювання інфляційних процесів і валютного курсу);
• продовження економічного зростання в країні (темпи його мають бути на рівні 5-8%);
• монетарна політика очікується гнучкою (стимулюючою для інвестицій), а бюджетна — збалансованою (без дефіциту і надмірних запозичень з боку Уряду);
• кон'юнктура зовнішніх ринків буде сприятливою до експорт-орієнтованих проектів;
• посилення ролі дрібних інвесторів (населення) в акумуляції фінансових ресурсів для інвестицій через банківську систему;
• зростання доходів населення і посилення сукупного попиту в економіці.

2. Негативні:

• поки що надто високі (нереальні для виробничих проектів) ціни за використання банківських кредитів;
• продовження тенденції ревальвації гривні стримуватиме експорт-орієнтовані виробництва;
• поганий фінансовий стан більшості виробничих підприємств, незадовільне фінансове управління з боку чинних дирекцій;
• жорсткіші умови щодо обов'язковості поточних розрахунків за використані ресурси (у тому числі з оплати праці), за борговими зобов'язаннями перед партнерами й бюджетом.

Нейтральними чинниками залишаться державна амортизаційна політика і податкова система. Бажано, щоб протягом 2-3 років виробнича сфера відчула їх позитивну дію.

Як приклад форм прямого впливу держави на інвестиційну діяльність можна навести наступний перелік спеціальних нормативно-правових актів:

• Указ Президента України від 18 серпня 1999 року № 1004 "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001 роки";
• Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України" № 108 від 22 лютого 2001;
• Указ Президента України "Концепція амортизаційної політики" № 169 від 7 березня 2001;
• Указ Президента України "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" № 512 від 12 липня 2001;
• розпорядження Кабінету Міністрів України від 22. 02. 01 №55 "Про заходи щодо поліпшення інвестиційної привабливості України";
• постанова Кабінету Міністрів України від 02. 04. 2001 № 312 "Про розподіл державних централізованих капітальних вкладень і державних капітальних вкладень на реалізацію Чорнобильської будівельної програми та перелік об'єктів, що фінансуються за їх рахунок у 2001 році".

Інвестиційна діяльність загалом поки що має безліч проблем на рівні підприємств. Ці проблеми заважають більш інтенсивному зростанню економіки. Серед них:

• нерозвиненість фондового ринку;
• низький рівень фінансового управління багатьма приватизованими підприємствами, велика кредитна заборгованість;
• технічна відсталість виробничих підприємств;
• неефективна амортизаційна політика, що обмежує права підприємств і організацій щодо формування та використання власних амортизаційних коштів.

Розв'язати ці проблеми вдасться не одразу: потрібні роки, аби сформувати довіру інвесторів до державної політики, і відповідні зважені заходи щодо створення належних прогнозованих, прозорих умов для інвестиційної діяльності. У тому числі:

• розвиток інфраструктури функціонування фінансового ринку;
• підвищення культури корпоративного управління щодо дивідендної політики;
• розвиток форм акумулювання коштів дрібних інвесторів; забезпечення захисту прав та інтересів інвесторів; підвищення інноваційної спрямованості інвестиційної діяльності;
• удосконалення амортизаційної політики; стимулювання процесу заощаджень вільних коштів населення через зменшення податкового тиску;
• упровадження через банківські та небанківські фінансові установи форм стимулювання довгострокового заощадження коштів населення;
• розширення діяльності консультаційних, юридичних установ на фінансовому ринку;
• розвиток інфраструктури ринку та інвестиційної діяльності небанківських фінансових установ (пенсійних фондів, страхових і довірчих компаній);
• підтримання системи страхування інвестиційних ризиків; уведення обов'язкової системи надання інформації щодо об'єктів інвестування.

Література

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність". ВВР України. — 1991. —№47.
2. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу". ВВР України. — 1991. — № 38.
3. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.; 1995.
4. Волков И. М., Грачева М. В. Проектный анализ: Учеб. для вузов. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.
5. Грачева М. В. Анализ проектных рисков: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЗАО "Финстатинформ", 1999.
6. Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: курс лекций. — К.: МАУП, 1999.
7. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А. Рынок ценных бумаг (теория и практика): Учеб. пособие. —К.: МАУП, 1999.
8. Крушвиц Л. Инвестиционные расчеты. — СПб: Питер, 2001; Финансы и статистика, 1997.
9. Омельченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Аті-ка, 1999.
10. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.
11. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов: Учеб. пособие. — К.: Абсо-лют-В, Эльга, 1999.
12. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестознавство. — К.: МАУП, 2000.
13. Шарп У., Александер Г., БейлиД. Инвестиции / Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1997.
14. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.
15. Щукін Б. М. Аналіз інвестиційних проектів. — К.: МАУП, 2002.

Дата публикации: 11.04.2011