Сутність і тенденції розвитку аналітики державного управління. Реферат

Сучасна держава перебуває у складному внутрішньому соціально-політичному і неоднозначному зовнішньому геополітичному середовищах, які генерують для неї доленосні виклики. Відповіді на них повинні даватися швидко в умовах постійного подолання значних інформаційних невизначеностей

У сучасних реаліях постає проблема розуміння природи аналітики державного управління як системи, тобто виникає необхідність у створенні надійної системи наукового супроводу й, зокрема, аналітичного забезпечення державного управління, що дає змогу вирішувати значний комплекс завдань:

одержувати інформацію, необхідну для обґрунтування цілей і формування завдань управління;
аргументувати прийняття управлінських рішень;
виявляти соціальні резерви та використовувати їх для підвищення ефективності виробництва і управління;
якнайкраще виходити із кризових і неоднозначних ситуацій;
сприяти розробці концепцій, проектів, програм, планів і прогнозів;
удосконалювати організацію і систему управління.

Можна погодитися з Л. В. Князєвою і Є. П. Тавокіним у тому, що інформаційно-аналітичні структури повинні забезпечувати можливість:

а) одержання регулярної аналітичної й оглядової інформації з найважливіших аспектів зовнішнього управлінського середовища;
б) підготовки аналітичних і прогнозних матеріалів з актуальних проблем стану й розвитку управлінського об’єкта;
в) розробки ситуаційних моделей вирішення перспективних проблем;
г) оперативного одержання оптимального обсягу інформації в непередбачених і надзвичайних ситуаціях [6, с. 7-8].

Як свідчить аналіз останніх публікацій, проблемам аналітики в державному управлінні приділяється значна увага з боку вітчизняних і зарубіжних дослідників. У роботах дослідників далекого зарубіжжя К. Паттона й Д. Савицькі, А. Вілдавські, Д. Гупті, Г. Брувера, П. де Леона, Д. Ч. Ліндблома, а також українських і російських учених В. А. Ребкала, С. О. Телешуна, В. Б. Тихомирова, С. Г. Туронока, І. Г. Яковлєва розглядаються важливі аспекти політичного аналізу, аналітичної діяльності в державному управлінні.

Разом із тим серед невирішених частин загальної проблеми залишається ще багато питань, головне з яких полягає в тому, що не розроблена концепція державно-управлінської аналітики, не обґрунтована її структура, функції, напрями розвитку. Проблема загострюється через значну невпорядкованість в аналітичній термінології. Неоднозначно трактуються такі терміни, як "аналіз", "аналітика", "аналітична діяльність", "види аналізу", "аналіз політики", "політичний аналіз" та ін. Це стримує впровадження аналітики в практику державного управління, а отже, знижує його ефективність, призводить до прийняття необґрунтованих рішень, за які державі доводиться розраховуватися значними матеріальними й моральними втратами.

Виходячи з вищенаведеного мета статті полягає в розробці концептуальних основ державно-управлінської аналітики.

Насамперед варто зазначити, що під концептуальними основами ми розуміємо деякий теоретичний комплекс, що дає змогу пояснити природу аналітики за допомогою побудови її моделі. Він містить у собі теоретичний концепт, структурно-функціональне подання аналітики й осмислення тенденцій її розвитку. Важливим аспектом цих основ є обґрунтування особливостей державно-управлінської аналітики порівняно з іншими її різновидами. Це й визначає основні завдання статті.

Вирішення цих завдань пов’язане із низкою труднощів. У сфері державно-управлінської аналітики ще не склалася критична маса дослідницького матеріалу, яка б дала змогу за допомогою простого синтезу сформувати її концептуальне бачення. Безсумнівними перешкодами на шляху узагальнень є обмеженість і закритість емпіричного матеріалу, в ролі якого виступають характеристики різних аспектів діяльності аналітичних інституцій.

Немаловажне й те, що сам термін "державно-управлінська аналітика" ще не закріпився в реальному житті. Досить часто використовується некоректний термін "політична аналітика в державному управлінні", що виявляється дуже вузьким терміном, який не відображає всього різноманіття аналітичної діяльності в державному управлінні як інтегральному виді діяльності. Справа в тому, що в політичній аналітиці об’єктом дослідження є влада і владні відносини, тоді як державно-управлінська аналітика розглядає ширший комплекс проблем, пов’язаних з управлінням державою та її інститутами.

Термін "аналітика" звичайно включає два змісти. Під аналітикою розуміють, насамперед, галузь діяльності, що стрімко розвивається і базується на одержанні інформації за допомогою аналітичних методів для потреб практичної діяльності. Аналітика в цьому аспекті виступає як діяльність із виробництва знання про процес і в процесі вироблення, прийняття й реалізації політичних рішень [16, с. 27].

Інший аспект трактування аналітики - це ототожнення її із прикладною політико-управлінською дисципліною, що використовує множинні методи дослідження й аргументації з метою розробки принципів і методів підготовки, прийняття і здійснення публічно-політичних рішень у проблемних ситуаціях, що є суспільно значущими [16, с. 27].

Основоположником аналітики вважають Арістотеля, який у фундаментальній праці "Аналітика" заклав основи аналітичного мислення. Він дав розуміння аналізу (грец. аnalysis - розкладання, розчленовування, розбір) - методу дослідження, сутність якого в тому, що досліджуваний предмет подумки або практично розчленовується на елементи (ознаки, властивості, відносини), кожний з яких потім досліджується окремо як частина розчленованого цілого. Призначення аналізу полягає в тому, щоб відокремити суттєве від несуттєвого, звести складне до більш простого.

Значення аналізу в науці було обґрунтоване Р. Декартом. Видатний англійський філософ Б. Рассел вважав аналіз основним джерелом наукового прогресу як методу наукового пізнання, що дає змогу виділити й вивчити вихідні складові об’єкта.

Аналіз містить у собі кілька найважливіших операцій:

1. Розчленовування й диференціація змісту об’єкта, які можуть проводитися як емпіричним шляхом за допомогою застосування спостереження, так і подумки, із застосуванням методів класифікації складових об’єкта. У процесі розчленовування й диференціації залишаються відкритими такі важливі питання:

по-перше, чи можна вважати спостережувані структурні одиниці, стани, зв’язки найбільш простими, далі нерозкладаними клітинками досліджуваних об’єктів;
по-друге, чи всі важливі характеристики, що визначають поводження досліджуваних об’єктів, виділені, враховані й вивчені у спостереженні;
по-третє, наскільки значимі ті розбіжності між виділеними характеристиками, які тут покладені в основу їхньої класифікації [8, с. 205].

Відповіді на ці питання вимагають наступної операції.

2. Постулювання, обґрунтування здійсненого розкладання об’єкта на його складові. При цьому звертається увага на рівень розчленовування, ступінь елементарності виділених одиниць.

3. Синтез отриманих частин об’єкта в новий цілісний об’єкт і виявлення адекватності нового й старого об’єктів. Якщо вони не адекватні, то процедура розчленовування об’єкта на складові розпочинається спочатку. Якщо об’єкти виявляються адекватними, то дослідження триває далі.

4. Послідовне виділення досліджуваних характеристик та їхнє вивчення.

5. Реконструкція, синтез отриманих істин у ціле, що дає змогу одержати знання про той об’єкт, що піддавався аналітичній декомпозиції.

Осмислення методу аналізу дає змогу зробити такі висновки про його сутність. По-перше, він принципово неможливий без включення в його алгоритм синтезу. По суті, це процедура синтезу, включеного "в тіло" аналітичного методу. Вона являє собою відновлення, виявлення й розкриття того загального, що пов’язує частини в єдине ціле [17, с. 166]. По-друге, аналіз принципово неможливий без використання, інтеграції в його процес інших емпіричних і теоретичних методів пізнання: спостереження, порівняння, експерименту, класифікації. Процес насичення аналізу іншими методами наукового пізнання є найважливішою методологічною закономірністю його розвитку.

Аналітику не можна ототожнювати з аналізом. Вона являє собою специфічне суспільне явище, а не тільки інструмент розумової діяльності людей. Це складне поліструктурне утворення, яке можна розглядати з позиції діяльного, інституціонального, організаційного, ціннісного, гносеологічного, а також технологічного підходів.

З позиції діяльного підходу її можна розглядати як специфічну діяльність деякого суб’єкта у певному проблемному полі. Аналітична діяльність в управлінні реалізується за двома класами суб’єктів: за рівнем організації й залежно від належності до сфери реалізації аналітики й використання результатів. Перший клас охоплює значний спектр суб’єктів - від спеціальних аналітичних інституцій до менеджерів організації.

Найбільш розвинутою суб’єктною формою аналітичної діяльності виступають аналітичні організації, центри, "фабрики думки". Як пише американський дослідник П. Діксон, "Вони не створюють майже нічого речовинного, крім паперів. Головний їхній продукт - це теоретичні вишукування, звичайно вбрані у форму звітів або досліджень, що являють собою варіанти різних заходів, оцінки, проекти, теорії, рекомендації, попередження, перспективні плани, статистичні зведення, прогнози, описи методів, тести, аналізи або просто нові ідеї" [4, с. 42].

Для українських аналітичних центрів властива значна кількість проблем, найбільш важливими серед яких є економічна й політична ситуація в Україні. Вона характеризується, за результатами проведеного нами експертного опитування 100 українських аналітичних центрів, як несприятлива або дуже несприятлива для аналітичної роботи (51,1 і 46,8%). 61,7% експертів уважають, що економічна ситуація в Україні щодо роботи аналітичних центрів найближчим часом не зміниться, кожен п’ятий експерт бачить її неблагополучною, і кожний п’ятий - благополучною. Оцінка зміни політичної ситуації більш песимістична. Тільки 51,1% експертів думають, що політична ситуація в Україні не зміниться, більше третини експертів прогнозують ситуацію як неблагополучну або як украй неблагополучну.

Реалізується аналітична діяльність також відділами аналітики в організаціях, які задовольняють потреби організації в значних обсягах спеціалізованої аналітичної інформації. Аналітики - консультанти зі сторони виконують, як правило, найскладніші завдання, пов’язані з виробленням програм антикризової діяльності, модернізації організації, її досліджень. Значну роль відіграє аналітична діяльність самого керівника та його команди.

До другого класу входять аналітики залежно від основних напрямів її прояву, таких як державне управління, місцеве самоврядування, бізнес, громадянське суспільство. Тому як суб’єкти аналітичної діяльності можуть виступати аналітики цих сфер.

Ефективний розвиток аналітики вимагає підготовки фахівців у галузі аналітичної діяльності, системного аналізу, пошуку й обробки інформації, проведення наукових досліджень. Немаловажне й те, щоб знаннями, уміннями й навичками аналізу володів кожен керівник. Тому кожного керівника певною мірою можна вважати аналітиком. Управлінський консультант-аналітик - це одна зі знакових фігур сучасного менеджменту.

За найпростішого підходу аналітику можна розглядати як деяку єдність пізнавально-практичного проблемного поля і аналітичних методів одержання знання. У цьому сенсі аналітика являє собою спосіб одержання знання про практичні проблеми, з якими стикається управління, і шляхи їх вирішення за допомогою застосування аналітичних методів.

За такого підходу сутність аналітики виражається у двох площинах: проблемній, що характеризує проблемне поле управління, і методологічній, що відображає інструментарій одержання знання про проблеми і шляхи їх вирішення.

Управлінський аналіз варто розглядати як процес обґрунтування практичної проблеми, що являє собою у загальному плані відсутність можливостей у задоволенні деякої актуальної потреби. Без вирішення цієї проблеми неможливе успішне здійснення управління.

Найбільш важливими завданнями, які вирішуються за допомогою аналітичної діяльності, є:

по-перше, обґрунтування необхідності та ефективності управлінських рішень та їх відбір;
по-друге, інтелектуальне забезпечення оцінювання, без якого неможлива не тільки управлінська, але й будь-яка інша діяльність. Вироблена оцінка виступає основою для планування і здійснення управлінської діяльності;
по-третє, значущою для підвищення ефективності управління є експертиза не тільки управлінських рішень, але й законодавчих і нормативно-правових актів, концепцій реформ, проектів, пропозицій і рекомендацій. Завдання аналітичної діяльності тут полягає у з’ясуванні обґрунтованості, відповідності нормам пропонованого для експертизи матеріалу, осмислення позитивних і негативних наслідків від їхньої практичної реалізації.

В. Парсонс відзначає, що аналітики зосереджують увагу на різних фазах процесу реалізації політики, можуть працювати над різними етапами формування політики, її впровадження та оцінювання [12, с. 47]. О. С. Малкін і В. І. Мухін до основних завдань аналізу системи управління відносять: визначення об’єкта аналізу; структурування системи; визначення функціональних особливостей системи управління; дослідження інформаційних характеристик системи; визначення кількісних та якісних показників системи управління; оцінку ефективності системи управління; узагальнення та оформлення результатів аналізу [7, с. 55].

Серед найтиповіших проблем можна виділити проблему ресурсів, що найчастіше виступає у вигляді недостачі ресурсів; проблему вибору серед кількох альтернатив (рішень, варіантів, партнерів тощо); проблему розподілу (ресурсів і робіт); проблему ризиків, що супроводжують той чи інший вид діяльності; проблему монополії, що обмежує ринкову регуляцію; проблему суспільного блага, що виявляється неконкурентним, проблему розробки й упровадження нововведень; проблему дефектів і патологій у суспільстві та в управлінні.

Обґрунтування (опис проблеми) припускає виявлення її причин, характеру, груп інтересів, а також цілей і засобів їхнього досягнення. Далі йде переведення практичної проблеми в ранг гносеологічної, що відображає практичну проблему, але виражається в елементах знання. Після цього відбувається дослідження пізнавальної проблеми. При цьому можна виділити шість складових аналітичного процесу:

визначення змісту, масштабів, ступеня гостроти і структури управлінської проблеми;
аналіз управлінської стратегії, цілей і завдань, тактики її реалізації;
дослідження варіантів управлінських дій, варіантів управлінських рішень, які визначають ці дії;
аналіз управлінських результатів, які можна одержати в процесі реалізації тих чи інших управлінських рішень;
аналіз можливостей і обмежень для досягнення тих чи інших результатів;
оптимізація управлінської діяльності в аспекті реалізації цілей і завдань за наявних можливостей і обмежень.

Незважаючи на привабливу простоту цієї схеми, вона не відображає повністю сутність аналітики як суспільного явища. Справа в тому, що аналітика містить у собі також систему цінностей, норм, які забезпечують її ціннісно-нормативний супровід. Цінності істотно відрізняють державно-управлінську аналітику від наукового аналізу. Науковий аналіз базується на принципі об’єктивності, а державно-управлінська аналітика підпорядкована національним інтересам.

При цьому добре, якщо ці інтереси збігаються з об’єктивними закономірностями розвитку суспільства й держави. Тоді наукова об’єктивність визначає національні інтереси. Однак можуть бути й такі ситуації, коли такого збігу немає. Тому принцип об’єктивності може не збігатися з принципом національних інтересів. Водночас аналітична діяльність повинна задовольняти нормам і стандартам дослідницької діяльності. Завдання аналітика полягає не в діях усупереч об’єктивним закономірностям, а в пошуку об’єктивної обумовленості національних інтересів. В іншому випадку держава буде приреченою на такі труднощі, які можуть забезпечити втрату незалежності.

Реалізація аналітичної діяльності здійснюється, насамперед, за допомогою застосування методів пізнавальної діяльності, кожний з яких являє собою сукупність конкретних принципів, правил, прийомів і алгоритмів аналітичної діяльності, що склалися в деяку систему в процесі застосування людьми. Значна частина аналітичних методів [3; 4; 13-16] являють собою творчі аналітичні процедури, які мобілізують не тільки усвідомлюване дослідником знання, а й неусвідомлене, інтуїтивне, можливості якого значно перевершують механізми усвідомлюваної інтелектуальної діяльності. Вони неефективні без латерального і творчого мислення, що являє собою прогресивний процес генерування нового знання.

Разом із тим аналіз - це робота з інформацією за допомогою методів, які можна класифікувати у три групи: методи пошуку і вибору інформації в Інтернеті, бібліотеках, базах і накопичувачах інформації; методи одержання інформації на основі використання життєвого і професійного досвіду; методи спеціальних досліджень.

У зв’язку із викладеним вище під аналітикою розуміється задовольняюча деяким цінностям і стандартам діяльність щодо отримання знання про практичні проблеми, з якими стикається управління, і шляхи їх вирішення за допомогою застосування аналітичних методів. Достоїнством такого розуміння аналітики як системи діяльності з вирішення проблем, що узгоджуються із суспільством і державою через ціннісну систему, є включення в неї ціннісної системи.

Перш ніж провести аналіз аналітик переконується не тільки в актуальності та загостреності проблеми, а й у ціннісному її вимірі для суспільства. Важливо і те, що тут формулюються чіткі вимоги до самих процедур і продукту аналітичної діяльності, що, безсумнівно, сприяє підвищенню її ефективності.

Подальший розвиток аналітики неминуче приводить до оформлення в ній організаційного аспекту, що означає цілеспрямовану діяльність різного роду аналітичних організацій, перетворення аналітичної діяльності в об’єкт організації і управління.

У зв’язку із цим під аналітикою варто розуміти задовольняючу деяким цінностям і стандартам діяльність спеціальних організацій або підрозділів органів управління або окремих осіб щодо одержання знання про практичні проблеми, з якими стикається управління, і шляхи їх вирішення за допомогою застосування аналітичних методів.

Ця модель зводить еволюцію аналітики тільки до чотирьох векторів і не враховує можливість появи принципово нових векторів-площин, які можуть істотно деформувати піраміду. Такими векторами-площинами є інформаційно-технологічний і кадровий аспекти аналітики.

Технологічний аспект означає, що аналітична діяльність базується на застосуванні технологій розумової діяльності, які базуються на методі аналізу, і технологій роботи з інформацією, що наповнює процес аналізу.

Кадровий аспект аналітики зводиться до діяльності спеціально підготовлених людей, які професійно займаються переробкою інформації, підготовкою і впровадженням інтелектуальних продуктів.

З погляду технологічного аспекту аналітична діяльність складається з таких етапів:

розробка програми проведення аналізу, що передбачає досягнення визначеності проблеми, об’єкта, предмета, цілей, завдань, гіпотез й інструментарію аналізу;
формування, пошук або укомплектування дослідницького колективу, підготовка його для аналітичної роботи;
розробка дослідницьким колективом концепції явища, яке аналізується, що дозволяє пояснити саме явище й можливі його зміни;
побудова системи показників і критеріїв, що відображають сутність проблеми, істотні властивості досліджуваного об’єкта. При цьому важливо, щоб показники і критерії їхньої оцінки були сформульовані чітко й однозначно;
збирання, систематизація, обробка інформації відповідно до показників і критеріїв аналізу. При цьому застосовуються всілякі методи одержання інформації - від статистики до опитувань;
власне аналіз інформації, спрямований на перевірку сформульованих у програмі гіпотез, виявлення причин і закономірностей розвитку об’єкта;
вироблення практичних рекомендацій для органів управління за результатами вирішення виниклої проблеми;
складання аналітичних документів за результатами аналізу: звіту, аналітичних записок, прес-релізів та ін.

При такому моделюванні під аналітикою варто розуміти задовольняючу деяким цінностям і стандартам інформаційну діяльність спеціальних організацій або підрозділів органів управління, або окремих спеціально підготовлених осіб з одержання знання про практичні проблеми, з якими стикається управління, і шляхи їх вирішення за допомогою застосування аналітичних методів.

Спираючись на сформульовані положення сутності аналітики, можна дати класифікацію її основних різновидів. Насамперед, підкреслимо, що класифікація аналітики недостатньо розроблена у сучасному аналітикознавстві. Деякі автори виділяють лише окремі види аналізу. Наприклад, С. Г. Туронок виділяє дескриптивний, ретроспективний, перспективний або прогностичний види аналізу [16, с. 24-25].

Аналітична діяльність може бути класифікована за такими ознаками, як:

тип ціннісної орієнтації,
тип об’єкта аналізу (сфери положення об’єкта),
тип курируючої науки,
тип домінуючого методу,
рівень пізнання,
місце в дослідженні,
тип організації,
тип кадрового забезпечення,
ступінь відкритості для суспільства,
тип часової детермінації.

При цьому кожний різновид аналітичної діяльності має своє призначення в суспільстві, характеризується технологічною специфікою.

Класифікація аналітичної діяльності. Підстава класифікації

Види аналітичної діяльності та їх характеристика.

За типом ціннісної орієнтації:

Конструктивна аналітика орієнтована на творче вирішення проблеми з погляду суспільного блага.
Деструктивна аналітика спрямована на руйнування, розпалення конфліктів, досягнення результату за рахунок суспільного блага.

За типом об’єкта аналізу (сфери положення проблеми):

Економічна аналітика орієнтована на дослідження економічних явищ, об’єктів і процесів, залежно від величини об’єктів поділяється на макроекономічну і мікроекономічну аналітику.
Екологічна аналітика осмислює екологічні системи, взаємодії людини й природи.
Управлінська аналітика припускає дослідження управлінських систем, особливо процесів прийняття рішень.
Соціальна аналітика припускає аналіз об’єктів, явищ і процесів соціальної сфери суспільства.
Політична аналітика відображає політичні явища, інститути і процеси (містить у собі власне політичний аналіз й аналіз політики як об’єкта).
Педагогічна аналітика спрямована на вивчення процесів виховання.
Ментальна аналітика досліджує духовні процеси.

За типом курируючої науки:

Філософська аналітика - це осмислення всього сущого з позицій філософії.
Аксіологічна аналітика - розуміння цінності явищ із позиції науки про цінності.
Прогностична аналітика орієнтована на використання досягнень прогностики, осмислення явищ сьогодення з позиції запитів майбутнього.
Історична аналітика вивчає явища минулого, а також сьогодення в аспекті наступності, з позицій історичної науки.
Економічна аналітика - дослідження на інструментальній базі економічних наук.
Політологічна аналітика осмислює політичні об’єкти, інститути, процеси з позиції політології.
Соціологічна аналітика ґрунтується на вивченні суспільства і його підсистем з позицій соціологічної науки.
Праксеологічна аналітика орієнтована на дослідження ефективності й раціональності діяльності з погляду праксеології.
Психологічна аналітика використовує арсенал психології.
Культурологічна аналітика застосовує культурологію.
Етична аналітика ґрунтується на принципах етики.
Естетична аналітика вивчає явища з позицій естетики.

За типом домінуючого методу:

Системна аналітика застосовує системний підхід (структурний, функціональний, структурно-функціональний).
Логічна аналітика ґрунтується на інструменті логіки.
Причинно-наслідкова аналітика спирається на причинно-наслідковий підхід до явищ дійсності.
Проблемна аналітика припускає застосування проблемного підходу до вивчення реальності.
Статистична аналітика ґрунтується на принципах і методах статистики (кореляційний, факторний, кластерний, дисперсійний, регресійний, коваріаційний різновиди аналізу).
Програмно-цільова аналітика спирається на програмно-цільовий метод.
Балансова аналітика ґрунтується на методі балансу.
Ситуаційна аналітика припускає осмислення складних ситуацій.

За рівнем пізнання:

Методологічна аналітика припускає осмислення об’єктів і процесів з погляду принципів, методів, прийомів.
Теоретична аналітика являє собою аналіз із позицій уже наявної теорії або її побудови.
Емпірична, або фактологічна аналітика орієнтована на виявлення фактів та їх закономірностей.

За місцем у дослідженні:

Первинна аналітика виступає складовою дослідницького процесу одержання й осмислення результатів.
Вторинна аналітика являє собою осмислення результатів проведених раніше досліджень.

За типом організації:

Аналітика державних організацій здійснюється в органах державної влади.
Аналітика органів місцевого самоврядування здійснюється в органах державної влади.
Аналітика організацій третього сектору здійснюється суспільними неприбутковими організаціями.
Персональна аналітика здійснюється окремими аналітиками без включення їх у спеціальну організаційну структуру.

За типом кадрів:

Професійна аналітика здійснюється професійно підготовленими кадрами за відповідну винагороду.
Непрофесійна аналітика здійснюється людьми без спеціальної професійної підготовки.

За ступенем відкритості для суспільства:

Відкрита (публічна) аналітика характеризується публічною презентацією результатів аналізу.
Закрита аналітика: результати підпадають під державну, корпоративну або службову таємницю.

За типом часової детермінації:

Актуальна аналітика здійснюється в межах проблем сьогодення.
Ретроспективна аналітика орієнтована на проблеми минулого.
Прогностична аналітика орієнтована на віддалений результат тих чи інших дій або рішень.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Аналітика являє собою соціальне явище, що швидко розвивається, для якого характерні деякі закономірності. Найбільш важливою серед них є інституціоналізація аналітичної діяльності, яка стає поширеним і впливовим видом соціально-економічної діяльності, що все сильніше спирається на цінності, норми й стандарти, які формуються в суспільстві.

Відповідно до цієї закономірності в пострадянських країнах назріла необхідність активізації інтелектуальної діяльності взагалі й аналітичної зокрема. Це можливо тільки, якщо держава сформує свою політику у сфері аналітичного інтелекту.

Для цього потрібно:

По-перше, прийняти закон "Про аналітичну діяльність", внести зміни та доповнення у відповідні закони, які регулюють пріоритетні напрями розвитку науки й техніки, наукову й науково-технічну експертизу, науково-технічну інформацію, наукову й науково-технічну діяльність, які могли б увести в правове поле діяльність аналітичних центрів, сформувати механізми підтримки аналітики, створити для неї сприятливі соціально-економічні умови, закласти основи її ринкової інфраструктури.
По-друге, почати підготовку науково-методичної літератури з різних аспектів розвитку та реалізації інтелекту, організації і технологій аналітичної діяльності, застосування методів економічної, політичної та соціальної аналітики.
По-третє, у вищих навчальних закладах необхідно відкривати спеціальності та спеціалізації у сфері аналітичної діяльності, соціальної інженерії, політичних технологій, інтелектуального менеджменту, вводити у викладання такі наукові дисципліни, як "Аналітична діяльність", "Методологія та методи наукових досліджень", "Теорія систем та системний аналіз" тощо. Необхідна також зміна акценту навчання у вищих навчальних закладах з інформації про об’єкти на формування навичок володіння методами одержання й аналізу інформації.
По-четверте, сформувати у державі сучасну інфраструктуру аналітичної діяльності, що включала б тісну взаємодію державних і недержавних аналітичних центрів; підсистеми фінансування, підготовки й підвищення кваліфікації кадрів; методичну й видавничу бази, Інтернет-ресурси, офіційну статистику, банки та архіви аналітичної інформації.

Інституціоналізація аналітики веде до появи широкого спектра проблем, які неможливо вирішити без її застосування. Як такі виступають: прийняття управлінських рішень в умовах інформаційної невизначеності, забезпечення різних аспектів національної безпеки, дотримання екологічних балансів, забезпечення стійкого економічного розвитку, поєднання економічного й соціального зростання. Ці проблеми вимагають систематичного наукового супроводу, аналітичного моніторингу.

Уже сьогодні можна констатувати зростання ролі в суспільстві й державі державно-управлінської аналітики. При цьому особливо посилюється значущість конструктивної аналітики в процесах здійснення реформ. Досить впливова і суперечлива й деструктивна аналітика, особливо в періоди соціальних потрясінь, президентських і парламентських виборів.

Відбуваються суттєві структурні зміни аналітики, пов’язані з посиленням її професіоналізації та спеціалізації, поглибленням поділу праці. Стрімко йде всебічна технологізація аналітичної діяльності, насичення сучасним програмно-комп’ютерним забезпеченням, евристичними методами пізнання.

Не можна недооцінювати й становлення професійного співтовариства аналітиків, посилення відкритості аналітичної діяльності, її результатів, участь у ній національного інтелекту та організацій громадянського суспільства.

Література

1. Браун М. Пол. Посібник з аналізу державної політики: Пер. з англ. - К.: Основи, 2000. - 243 с.

2. Веймер Девід Л., Вайнінг Ейден Р. Аналіз політики: Концепції і практика / Пер. з англ. І. Дзюба, А. Олійник; Наук. ред. О. Кілієвич. - К.: Основи, 1998. - 654 с.

3. Де Боно Э. Латеральное мышление. - СПб.: Питер Паблишинг, 1997. - 320 с.

4. Диксон П. Фабрики мысли. - М.:ООО "Изд-во АСТ", 2004. - 505 с.

5. Кальниш Ю. Г. Політична аналітика в державному управлінні: теоретико-методологічні засади: Монографія. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - 272 с.

6. Князева Л. В., Тавокин Е. П. Информационно-аналитическое обеспечение социального управления // Социология власти. - 2005. - № 4. - С. 5-22.

7. Малкин А. С., Мухин В. И. Исследование систем управления: Учеб. для вузов. - М.: Издат. дом ГУВШЭ, 2004. - 400 с.

8. Материалистическая диалектика: В 5 т. - Т. 2.: Субъективная диалектика / Под общ. ред. Ф. В. Константинова и В. Г. Маратова; Отв. ред. В. Г. Иванов. - М.: Мысль, 1982. - 285 с.

9. Меерович М. И., Шрагина Л. И. Технология творческого мышления: Практ. пособие. - Минск: Харвест; М.: АСТ, 2000. - 432 с.

10. Нейсбит Дж. Мегатренды / Пер. с англ. М. Б. Левина. - М.: ООО "Изд-во АСТ", ЗАО НПП "Ермак", 2003. - 380 с.

11. Пал Леслі А. Аналіз державної політики / Пер. з англ. І. Дзюба. - К.: Основи, 1999. - 422 с.

12. Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії й практики аналізу політики: Пер. з англ. - К.: Видавн. дім "Києво-Могилян. акад.", 2006. - 520 с.

13. Сурмін Ю. П. Аналітична діяльність: Посіб. для аналітика неприбутк. орг. - К.: Центр інновацій та розвитку, 2002. - 96 с.

14. Сурмін Ю. П. Аналітична діяльність у державному управлінні: технологічний аспект // Актуальні проблеми державного управління. - Д.: ДФ УАДУ, 2000. - Вип. 3 (3). - С. 27-48.

15. Сурмін Ю. П. Майстерня вченого: Підруч. для науковця. - К.: Навч. -метод. центр "Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні", 2006. - 302 с.

16. Туронок С. Г. Политический анализ: Курс лекций: Учеб. пособие. - М.: Дело, 2005. - 360 с.

17. Ушаков Е. В. Введение в философию и методологию науки: Учебник. - М.: Изд-во "Экзамен", 2005. - 528 с.

Дата публикации: 06.04.2011