Основні засади макроекономічного прогнозування. Реферат

Механізм формування прогнозів на різних рівнях управління в Україні перебуває на стадії становлення. Для успішної реалізації цього. завдання необхідно забезпечити дві вимоги: додержання єдиних принципів формування прогнозів на різних рівнях прогнозної роботи і дотримання прийнятої у світовій практиці послідовності (етапності) у розробці прогнозів

Ринок регулює економічні відносини на короткий період. Для здійснення функцій державного регулювання економічними процесами необхідно знати майбутнє багатьох економічних явищ з тим, щоб прийняти правильне рішення у теперішньому. Це породжує необхідність прогнозування на всіх ієрархічних рівнях управління.

Під прогнозом-розуміють науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта у майбутньому. Він ґрунтується на вивченні закономерностей розвитку різних економічних явищ і процесів, вдявляє найбільш імовірні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору і обґрунтування економічної політики, яка б ураховувала виявлені об'єктивні сторони пізнаних закономірностей і процесів.

Об'єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і соціальний потенціал України (регіону, галузі, підприємства):

сукупність трудових ресурсів;
розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії;
науково-технічний потенціал;
промислово-виробничий потенціал;
сільськогосподарський потенціал;
потенціал соціального розвитку - потенціал таких галузей, як охорона здоров'я, культура і мистецтво, спорт, туризм, загальна і професійна освіта.

Суб'єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств та організацій різних форм власності.

Практична діяльність суб'єкта стосовно об'єкта прогнозування полягає у тому, щоб певними методами і з використанням певного інструментарію вивчити інформацію про об'єкт або систему і перетворити її в інформацію про майбутнє об'єкта або системи.

Основними функціями прогнозування є:

науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;
дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;
оцінка сформованого рівня розвитку, конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їх оцінка;
виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень.

Виділяють такі основні принципи економічного і соціального прогнозування: системності, наукової обґрунтованості, альтернативності, адекватності.

До основних прогнозів належать:

Економічні прогнози охоплюють прогнози розвитку різних економічних явищ і процесів.
Демографічні прогнози охоплюють прогнози руху народонаселення і відтворення трудових ресурсів, рівня зайнятості, підвищення кваліфікаційного і зміни професійного складу трудових ресурсів, рівня безробіття.
Прогнози науково-технічного прогресу визначають перспективу економічного потенціалу і охоплюють прогнози розвитку науки, прогнози комплексних напрямів науково-технічного прогресу, прогнози впровадження нової техніки і технологій.
Соціальні прогнози охоплюють прогнози споживчого попиту населення, рівня життя, соціально-економічних потреб населення, змін способу життя, соціального складу суспільства.

Система прогнозів за проблемною ознакою повинна включати: прогнози наслідків від реалізації окремих рішень управлінських органів, наслідків від можливого та імовірного настання певних подій у країні, розвитку яких-небудь окремих проблем і, відповідно, розвитку економіки країни в цілому.

За організаційною ознакою система прогнозів повинна охоплювати складання комплексного прогнозу економічного і соціального розвитку держави (прогнозу економіки України), прогнозів окремих виробничих, управлінських і територіальних структур.

За часовим горизонтом економічні прогнози класифікують на оперативні - до 1 місяця, короткострокові - до 1 року, середньострокові - до 5 років, довгострокові - 5-15 років. Чим більший період прогнозування, тим меншою є його точність, тим важче ліквідувати невизначеність, а значить, тим нижча імовірність реалізації прогнозу.

Методи прогнозування

Методами прогнозування-сукупність прийомів мислення, способів, які дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, зв'язків, які властиві об'єкту прогнозування, а також їх виміру винести судження про можливий його розвиток у майбутньому.

Залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних методи прогнозування поділяють на фактографічні (формалізовані), експертні (інтуїтивні) і комбіновані.

За рівнями агрегування показників розвитку народного господарства моделі поділяються на: макроекономічні, міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві, регіональні.

Найефективнішим засобом прогнозування, особливо довгострокового, є динамічні та ігрові-імітаційні моделі.

Організація прогнозування в Україні

У ринковій економіці, коли народногосподарські процеси до певної міри формуватимуться на основі горизонтальних зв'язків, без прямого втручання адміністративної системи, прогнозування стане вихідним пунктом економічної діяльності державних органів управління.

З огляду на викладене виникає потреба визначити основні рівні прогнозної роботи в Україні. Можна вирізнити:

народногосподарський (макроекономічний) рівень прогнозної роботи, коли прогнози розробляються по економіці держави України в цілому;
міжгалузевий народногосподарський рівень - при формуванні прогнозів розвитку найважливіших народногосподарських комплексів (агропромислового, металургійного, машинобудівного, інвестиційного, планово-енергетичного та ін.);
галузевий рівень - охоплює формування прогнозів розвитку окремих галузей народного господарства;
регіональний рівень - відображає прогнозування економічного і соціального розвитку у розрізі областей, районів, міст, селищ і сіл;
рівень перлинної ланки - охоплює прогнозування діяльності фірм, підприємств, виробничих об'єднань, акціонерних компаній та інших юридичних осіб.

Прогнозами розвитку економічного і соціального потенціалу України займаються Головний науково-дослідний інститут, Академія наук України та інші наукові центри.

Питання організації прогнозування в Україні набуває чималої складності через дві причини: відсутність достатнього досвіду такої роботи в організаційних структурах державного управління нижчих рівнів ієрархії та відмовлення деяких первинних ланок від процедур подання за вертикаллю будь-яких матеріалів.

Процес формування прогнозу включає в себе такі набори процедур (етапи прогнозування):

формування інформаційної бази прогнозу; аналіз (описання) об'єкта прогнозу;
аналіз (описання) зовнішнього середовища і його впливу на об'єкт прогнозування;
визначення прогнозної траєкторії об'єкта; прийняття рішення на основі прогнозної інформації; оцінка якості прогнозу.

На стадії формування інформаційної бази визначаються вид і склад вихідної інформації, яка повинна відповідати специфічним вимогам: бути достовірною, точною, порівнянною і охоплювати усі хронологічні точки періоду, який аналізується.

Література

А. Ф. Мельник "Державне регулювання економіки" К: 1994р ст 72-103.
Т. Г Морозова А. В. Пикулькин "Государственное регулирование экономики и социальный комплекс" М: 1997.

Дата публикации: 04.04.2011