Малозабезпечені верстви населення: соціальний захист. Реферат

Соціальний захист як складова соціальної політики. Соціальне страхування громадян та їх пенсійне забезпечення. Соціальна допомога громадянам

Соціальний захист як складова соціальної політики

Студенти повинні знати, що в умовах розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки складовою соціальної політики є гарантування прав громадянам України на їхній соціальний захист.

Працівника можуть захистити, по-перше, його знання, досвід, професіоналізм, активна трудова діяльність; по-друге, власність, володарем якої він є; по-третє, державні гарантії та різноманітні види соціальної допомоги. Під останнім розуміється соціальний захист, який забезпечується державою, громадськими організаціями та трудовими колективами.

Аналіз соціально-економічних процесів, які відбуваються не тільки в нашій, а й в інших країнах, переконливо доводить необхідність спеціальних законодавчих та організаційних заходів щодо соціального захисту і підтримки населення. Отже, перехід до ринкової економіки неможливий без створення надійної системи соціального захисту населення. Виходячи з цього та спираючись на світовий і вітчизняний досвід розвитку основних галузей права найоптимальнішим способом комплексного вирішення зазначених негативних процесів важливо шляхом розробки Соціального кодексу України як законодавчого акта прямої дії.

Основним завданням Соціального кодексу повинно бути правове забезпечення дотримання конституційних гарантій шляхом здійснення загальнообов’язкового державного страхування, функціонування мережі державних, комунальних, приватних закладів охорони здоров’я та соціального обслуговування, інших організаційних та фінансових заходів, що здійснюються безпосередньо державою, або сприяння здійсненню таких заходів громадянами та іншими недержавними органами.

Соціальний захист — це система державного гарантування прав громадян України на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством України. А тому соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, що надає:

а) працездатним рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску;
б) непрацездатним і соціально вразливим прошаркам населення, насамперед, дітям, молоді, що навчається, інвалідам, пенсіонерам, молодим, неповним та багатодітним сім’ям переваги в користуванні суспільними фондами споживання, в прямій матеріальній підтримці, у зниженні податків.

Соціальний захист населення України здійснюється за такими принципами:

визначення соціального захисту пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави;
законодавче визначення основних соціальних гарантій;
загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;
визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;
законодавчо встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування;
забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;
відповідність основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

Прийнятими в Україні нормативними та законодавчими актами передбачено, що елементами системи соціального захисту на сучасному етапі є:

державні гарантії в галузі зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів;
компенсація населенню збитків у зв’язку з разовим підвищенням цін на товари і послуги при проведенні комплексної реформи підвищення цін;
індексація грошових доходів населення при поточному підвищенні цін на товари і послуги та введення механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій тощо;
індексація вкладів населення в Ощадбанках у зв’язку із зростанням цін та інфляційними процесами;
захист інтересів споживача за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій, пов’язаних із переходом від "ринку продавця" до "ринку покупця" (стимулювання розвитку споживчого сектора економіки, антимонопольне регулювання, сприяння діяльності споживчих асоціацій та ін.).

Рівень життя людей, які позбавлені можливості брати участь у суспільному виробництві, повністю або значною мірою залежить від держави. До цієї категорії належать: особи, які не підлягали працездатному віку, серед яких більшість становлять діти в сім’ях, а також діти, які перебувають у спеціалізованих дитячих закладах; інваліди з дитинства; особи, які досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, що з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатні внаслідок захворювання, вагітності і пологів, по догляду за дитиною та хворими членами сім’ї.

Разом із пенсійним забезпеченням складовими соціальної допомоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам є:

надання грошової допомоги і пільг сім’ям, які виховують дітей;
надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безкоштовними обідами, безкоштовним проїздом на транспорті, одягом, паливом, оплата житла тощо);
обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування, а також відділеннями соціальної допомоги вдома.

Соціальне страхування громадян та їх пенсійне забезпечення

Соціальне страхування — це система правових, економічних і організаційних заходів, необхідних для компенсації доходу працівника у випадках утрати працездатності або роботи.

Через систему соціального страхування здійснюються виплати: допомога у разі загального захворювання; трудового каліцтва і професійного захворювання; у зв’язку з вагітністю і пологами; по догляду за хворою дитиною та до досягнення нею трирічного віку; пенсії, допомоги на поховання, компенсація вартості путівок на лікування та відпочинок.

Соціальне страхування громадян є джерелом матеріального забезпечення громадян на випадок безробіття, захворювання, нещасних випадків. Відповідно до цього в країні соціально орієнтованої економіки запроваджені самостійні види соціального страхування:

на випадок безробіття;
на випадок хвороби;
від нещасних випадків на виробництві;
пенсійне страхування.

Соціальне страхування спирається на такі загальні принципи:

обов’язковість соціального страхування для всіх працюючих за наймом, а також осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, фермерів, дрібних підприємців;
обов’язковість фінансової участі застрахованих осіб у витратах на різні види матеріальної підтримки та послуг, що є головною умовою отримання права на соціальні виплати;
рівність усіх застрахованих осіб з точки зору зобов’язань щодо фінансування витрат і набутих унаслідок такої участі прав і гарантій;
особливий порядок фінансування страхових фондів, який забезпечує автоматичне відтворення коштів на виплати за соціальним страхуванням. З цією метою наймані робітники і службовці та підприємці сплачують страхові внески, розміри яких встановлюються у відсотках до коштів на оплату праці;
додаткова гарантованість виплат за соціальним страхуванням;
автономність управління фондами соціального страхування через систему соціального партнерства та солідарності.

Для захисту громадян від безробіття в Україні створюється Державний фонд сприяння зайнятості населення та його територіальні установи за рахунок страхових внесків підприємств, громадян та надходжень з державного та місцевих бюджетів, а також добровільних надходжень від підприємств і громадян.

Кошти фонду спрямовуються на фінансування: професійної орієнтації населення; професійного навчання вивільнюваних робітників і безробітних; сприяння їхньому працевлаштуванню; виплати допомоги з безробіття; організації додаткових робочих місць; утримання працівників державної служби зайнятості; інших витрат, пов’язаних із соціальним захистом прав громадян на працю.

Страхування на випадок хвороби забезпечує права працюючих громадян та членів їхніх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, на матеріальне забезпечення у разі захворювання.

Фонд медичного страхування утворюється за рахунок страхових внесків підприємств, громадян та надходження з державного бюджету.

За рахунок коштів цього фонду фінансується: медична допомога; амбулаторне лікування; лікування в медичних закладах; допомога з тимчасової непрацездатності у зв’язку з хворобою; допомога по догляду за хворою дитиною; допомога по вагітності та пологах; допомога при народженні дитини; допомога на малу дитину до досягнення нею трирічного віку; санітарно-курортне лікування та відпочинок; допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів); розвиток матеріальної бази медичних закладів.

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві створюється виключно за рахунок підприємств, розмір якого диференціюється залежно від ступеня ризику для здоров’я на тому чи іншому підприємстві.

Кошти цього фонду спрямовуються на:

виплату пенсій по інвалідності в зв’язку з нещасним випадком та професійним захворюванням на виробництві;
виплату допомоги з тимчасової непрацездатності у зв’язку із нещасним випадком, професійним захворюванням на виробництві;
відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням ним трудових обов’язків, а також на виплати особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника у зв’язку з нещасним випадком на виробництві;
заохочення підприємств за систематичне зниження рівня або відсутність виробничого травматизму, професійних захворювань;
страхування працівників від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств має на меті повернення 50% страхових внесків після закінчення термінів страхування.

Пенсійний фонд країни є самостійною фінансово-банківською системою і формується за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, організацій державного бюджету і використовується на такі цілі:

на виплату трудових пенсій за віком, за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника тощо;
на виплату соціальних пенсій для осіб, які не мають відповідного трудового стажу;
на виплату допомоги на поховання пенсіонерів.

Усі непрацездатні громадяни України мають право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Трудові пенсії призначаються: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, за відсутності права на трудову пенсію.

Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, а саме:

особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах, незалежно від форми власності та господарювання — за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду;
особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду;
члени творчих спілок, а також творчі працівники, які не є членами таких спілок, за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду;
інші особи, які підлягають державному соціальному страхуванню;
працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному спеціальному страхуванню, служба Міністерства зв’язку України;
вихованці, учні, студенти, курсанти, статисти, ординатори, аспіранти, докторанти;
особи, які стали інвалідами у зв’язку з виконанням державних та громадських обов’язків або у зв’язку з виконанням дій по рятуванню людського життя, охороні державної, колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку;
особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером;
члени сім’ї у разі втрати годувальника;
права на соціальну пенсію мають усі непрацездатні громадяни на умовах, що визначаються.

Трудові пенсії. Пенсії за віком призначаються: чоловікам — після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 20 років, жінкам — після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Пенсії за віком призначаються в розмірі 55% заробітку, але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1% заробітку, але не менше як на 1% мінімального розміру пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі мінімального споживчого бюджету, який визначається Кабінетом Міністрів, максимальний розмір пенсії не може перевищувати 3—4 пенсій за віком.

Мінімальний розмір пенсії встановлюється на рівні соціальної пенсії по відповідній групі інвалідності, а особам, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва при захисті Батьківщини, або при виконанні інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи виконання інтернаціонального обов’язку реабілітованим інвалідам встановлюється: інвалідам І та ІІ груп — у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком; інвалідам ІІІ групи — у розмірі півтори мінімальних пенсій за віком.

Максимальна пенсія не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах, передбачених законом чотирьох мінімальних пенсій за віком.

Соціальна допомога громадянам

Соціальна допомога — це допомога, що здійснюється на диференційній основі в грошовій та натуральній формі, у вигляді медичної допомоги, різного виду натуральних та побутових послуг, фінансових пільг. Вона охоплює окремі види забезпечення, які практично неможливо здійснити на принципах соціального страхування, надається найменш захищеним і найбільш нужденним категоріям населення, як правило, в індивідуальному порядку.

Соціальна допомога громадянам охоплює різні види забезпечення найменш захищених верств населення за рахунок державного та місцевих бюджетів та добровільних пожертвувань і сплачується людям, які зазнають нестатків, як на основі перевірки їх доходу та засобів існування, так і за певними критеріями, без перевірки доходу.

Соціальній допомозі властиві такі основні характеристики, згідно з визначенням Міжнародного бюро праці:

фінансування та виплати соціальної допомоги забезпечуються державним та місцевим бюджетами;
соціальна допомога надається окремим категоріям громадян згідно з чинним законодавством;
при оцінці нужденності враховуються доходи та розміри особистого майна, але заощадження невеликих розмірів, як правило, не беруться до уваги;
мета виплати соціальної допомоги — доведення рівня доходу особи до суспільно визначеного мінімуму з урахуванням низки факторів (складу сім’ї, інших виплат тощо). Розмір допомоги не пов’язаний з попередніми доходами чи життєвим рівнем;
розмір соціальної допомоги на відміну від виплат по соціальному страхуванню визначається суб’єктивно виходячи зі ступеня та наявних ресурсів.

Наданню соціальної допомоги передує встановлення наявності засобів існування у вигляді межі малозабезпеченості. Згідно із Законом України "Про межу малозабезпеченості" від 4 жовтня 1994 року, межа малозабезпеченості — це величина середнього сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.

Межа малозабезпеченості формується за допомогою нормативно-статистичного методу. Нормативним методом формується набір продовольчих товарів, який визначається відповідно до соціальних норм споживання для осіб непрацездатного віку, що розробляються науковими установами й організаціями відповідного профілю. Вартість непродовольчих товарів і послуг визначається відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Вартість непродовольчих товарів не може становити менше 15% вартості продуктового набору.

Мінімальний споживчий бюджет та величина вартості прожиткового мінімуму як інструменти соціальної політики можуть бути використані:

як орієнтири для регулювання доходів і витрат населення;
для обґрунтування розмірів оплати праці;
для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм;
для регулювання міжгалузевого зростання заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями.

Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть розраховуватись на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні систематичні спостереження в державній і кооперативній торгівлі і які друкуються в пресі (експрес-інформація Державного комітету статистики України), а також цін на ринках.

Для розрахунку прожиткового мінімуму (величини вартості межі малозабезпеченості) необхідно мати набір продуктів харчування, які об’єднані в 11 укрупнених груп: хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти і ягоди, м’ясопродукти, рибопродукти, яйця, цукор, кондитерські вироби, олія, маргарин.

Тимчасовий набір продуктів харчування на рік розраховується на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для непрацездатного населення, які розробляються Науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України.

Грошову допомогу одержують непрацездатні громадяни — пенсіонери, середньодушовий сукупний дохід сімей яких не перевищує величини вартості межі малозабезпеченості. Надання цієї допомоги може бути в матеріальній формі виходячи з конкретних умов нужденності особи.

Література

Витренко Н. М. Социальная инфраструктура Украины: Оценка уровня и перспектив развития. — К.: Наук. думка, 1993.
Гайдуцький П. І., Подолєва О. Е. Фінансування соціальної політики. — К.: УАДУ, 1995.
Государственное регулирование экономики и социальный комплекс / Под. ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Финстат-информ, 1997.
Гриненко А., Кожан Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов переходу до ринку // Україна: Аспекти праці. — 1997. — № 5.
Громадське харчування на сьогодні // Баланс. — 1998. — № 34.
Данилишен Б. Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування в Україні // Економіка України. — 1996. — № 11.
Державна програма охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів України (концептуальний варіант). — К., 1995.
Економіка міст / За заг. ред. В. Макуха. — К.: Основи, 1997.
Економіка охорони здоров’я. — К.: Здравреформ, 1995.
Економіка України / За ред. доц. Б. Ф. Заблоцького. — Львів: ЛБК НБУ, 1997.

Дата публикации: 03.04.2011