Поняття про рельєф, форми та елементи рельєфу. Реферат

Форми і типи рельєфу. Елементи форм рельєфу

Геоморфологія (від грецьких слів: "гео" - земля; "морфе" - форма; "логос" - наука) - це наука про будову, походження, історію розвитку і сучасну динаміку земної поверхні.

Отже, головним об'єктом, який вивчає геоморфологія, виступає рельєф, тобто сукупність нерівностей земної поверхні різного масштабу. Ці нерівності за орієнтуванням у просторі можуть бути позитивними чи додатними (горб, гора, хребет тощо) або негативними чи від'ємними (западина, провалля, ущелина тощо).

Рельєф не слід розглядати як механічне сполучення якихось абстрактних геометричних поверхонь. Він характеризується цілим комплексом ознак і особливостей, серед яких виділимо:

• Рельєф значною мірою залежить від особливостей геологічної будови, в зв'язку з чим його вивчення неможливе без знайомства із складом та властивостями гірських порід, а також без розуміння процесів, що протікають у надрах Землі.
• Особливості рельєфу визначаються також процесами, які домінують у зовнішніх оболонках Землі (атмосфері, гідросфері, біосфері), що вимагає спеціального вивчення цих процесів для розуміння умов формування рельєфу.
• Утворюючись на контакті різних середовищ географічної оболонки, які безперервно змінюються у часі і в просторі, рельєф являє собою продукт динамічної системи. Отже, аналізували рельєф можна лише в історичному аспекті, тобто з урахуванням його мінливості у часі, яку часто називають динамікою рельєфу.
• Нарешті, сам рельєф, який являє собою безперервну комбінацію різноманітних поверхонь (від горизонтальних до вертикальних), впливає на активність геоморфологічних процесів, тобто, однією з ознак рельєфу виступає його саморозвиток.

Вирішальне значення у саморозвитку рельєфу належить гіпсометрії, тобто, висотному положенню даної ділянки земної поверхні відносно рівня моря (цілком зрозуміло, що геоморфологічні процеси по-різному протікають на низовинах, височинах чи у горах). Загальну уяву про співвідношення гіпсометричних рівнів на Землі дає гіпсографічна крива.

Отже, рельєф одночасно виступає як продукт геологічного розвитку і як складова частина географічного ландшафту. Звідси витікає і своєрідне становище геоморфології у комплексі наук про Землю: з одного боку вона виступає як наука геологічна, з іншого - є частиною фізичної географії.

Форми і типи рельєфу

На будь-якій ділянці земна поверхня являє собою нескінченне чергування піднять та знижень, які утворюють опуклі та увігнуті об'ємні тіла, що називаються формами рельєфу.

За своїми особливостями форми рельєфу можуть бути замкнутими (горб, западина) або відкритими (яр, балка), додатними (підняття) або від'ємними (зниження).

В залежності від спрямування діяльності зовнішніх агентів (води, вітру, льодовиків тощо) розрізняють форми рельєфу акумулятивні і денудаційні. Акумулятивні форми утворюються за рахунок нагромадження матеріалу (бархани, дюни, моренні горби). Денудаційні (руйнівні або вироблені) форми рельєфу формуються при винесенні матеріалу (яри, карстові лійки тощо).

Одним з найважливіших етапів геоморфологічного аналізу будь-якої території є встановлення генезису форм рельєфу, тобто, визначення причин і умов їх утворення, а точніше - визначення факторів, які зумовили утворення тієї чи іншої форми (ерозійні, дефляційні, гляціальні тощо).

Сукупність генетичне пов'язаних між собою форм рельєфу, взаємоподібних за будовою і віком та поширених на певній території, розглядають як генетичні типи рельєфу (наприклад, яружно-балковий рельєф лісостепової України, водно-акумулятивний рельєф Полісся).

У геоморфології великого поширення набула класифікація форм рельєфу за їх розмірами:

• Мегаформи (планетарний рельєф) займають велетенські площі і утворюють найбільші комплекси рельєфу - материки і океанічні западини. Часто до мегаформ відносять і великі ділянки планетарного рельєфу площею у сотні тисяч і мільйони квадратних кілометрів (Східно-Європейська рівнина, Великий Кавказ, Карпати тощо).
• Макроформи (від грецьк. -"великий", "довгий") є складовими частинами мегарельєфу Землі і охоплюють площі у десятки і сотні тисяч квадратних кілометрів. До макроформ належать окремі хребти або западини якої-небудь гірської країни, значні ділянки крупних рівнин тощо. На Україні, наприклад, до макроформ можна віднести окремі частини Східно-Європейської рівнини (Поліська низовина, Подільська височина тощо), Карпат (Бескиди, Горгани, Вододільний хребет тощо), Криму (Головне, Внутрішнє, Зовнішнє пасма).
• Мезоформи (від грецьк. - "середній", "проміжний") займають за розмірами своєрідне проміжне становище між макро- і мікрорельєфом, і здебільшого охоплюють площі у десятки (іноді - сотні) квадратних кілометрів. До мезоформ відносять долини річок, яри, балки, відгалуження гірських хребтів, кінцево-моренні пасма тощо.
• Мікроформи (від грецьк. - "малий") рельєфу являють собою порівняно незначні нерівності, якими ускладнюється поверхня макро- та мезоформ. До мікроформ рельєфу, наприклад, відносять степові блюдця та поди, карстові лійки, конуси виносу, берегові вали тощо.
• Наноформи (від грецьк. - "карликовий") - це найменші нерівності, що ускладнюють поверхню мікроформ та форм рельєфу більш високих рангів (купини на болотах, кротовини, ерозійні вибої тощо).

Розміри форм рельєфу часто віддзеркалюють їх генетичну специфіку. Так, якщо форми мега- і макрорельєфу утворюються при визначальній дії ендогенних (внутрішніх) сил Землі, то форми менших розмірів виникають переважно внаслідок прояву екзогенних (зовнішніх) процесів, у тому числі і під дією антропогенезу, під яким розуміють перетворення рельєфу у процесі діяльності людини (антропогенне походження можуть мати не тільки нана- та мікроформи, але часто й мегарельєф - наприклад, гідротехнічні перетворення, спорудження каналів тощо).

Виходячи з генетичних особливостей утворення різних форм поверхні, у геоморфології часто мегаформи рельєфу називають геотектурами, макроформи - морфоструктурами, мезоформи – морфоскульптурами (хоч з подальшого буде видно, що подібний поділ не зовсім повно відповідає змісту цих понять).

Елементи форм рельєфу

Кожну форму рельєфу можна уявити у вигляді геометричного тіла, обмеженого характерними точками та лінійними елементами. І хоч реально жодна з форм рельєфу (за дуже незначними винятками) не має чітких геометричних обрисів, визначення окремих елементів "геометризованих" форм є чи не єдиним шляхом до кількісних оцінок земної поверхні та окремих її ділянок, що має надзвичайно важливе практичне значення (у подальшому ми зупинимося на цій проблемі більш детально).

У природі геоморфологічний аналіз окремих форм рельєфу найчастіше починають з найпростішого - виявлення особливостей поверхонь (граней), що обмежують цю форму. Крім загальних розмірів таких поверхонь особливе значення надається їх похилу до горизонтальної площини, в зв'язку з чим всі поверхні поділяють на субгоризонтальні (з кутами похилу менше 2°) та схили (кут похилу більше 2°).

За формою розрізняють поверхні рівні, увігнуті та опуклі. При перетині двох суміжних граней утворюються ребра (так формуються лінії вододілів, тальвеги річкових долин, ярів, балок тощо).

При перетині трьох і більше поверхонь утворюються гранні кути, з положенням яких пов'язується формування окремих вершин, дна карстових лійок та інших характерних-точок рельєфу. Проте у природі ребра, і особливо гранні кути, зберігають свою геометричну виразність дуже рідко. У переважній більшості випадків вони під дією різноманітних агентів досить швидко втрачають свої морфологічні ознаки і набувають округлих форм.

Серед інших лінійних елементів рельєфу часто виділяють бровки (місця зміни крутизни) та підошви схилів.

Рис. 1. Головні елементи рельєфу:

• 1 – горизонталі;
• 2 – вершини;
• 3 – сідловина (перевал);
• 4 – лінія вододілу;
• 5 – лінії підошви схилів;
• 6 – лінії перегинів (бровки);
• 7 – лінії тальвегів.

Дата публикации: 29.11.2011