Трудова діяльність: сутність та структура. Реферат

Дослідження трудової діяльності та рекомендації з її раціоналізації повинні ґрунтуватися на закономірностях взаємодії психічних і фізіологічних процесів, що є основою трудової діяльності, з предметами праці та оточуючим середовищем

Уточнення поняття діяльності з позиції її полісистемності детально здійснив професор В. М. Колпаков. Він визначив таке:

• Раціоналізація трудової діяльності може бути розглянута як рефлексія — аналіз здійсненої діяльності, спрямований на виявлення причин та ускладнень і коригування засобів діяльності.
• Рефлексія дає змогу людині модернізувати навколишній світ та уявити себе в цьому світі. Рефлексія організує наш час і простір.
• Розрізняють два рівні діяльності, що характеризуються відповідно життєдіяльністю (внутрішньою волею, стихійним типом буття у природному та соціальному середовищі) та діяльністю, визначеною організаційно-функціональною структурою суспільства та його культурою. У життєдіяльності основою активності людини є потреби, у діяльності — норма, визначена суспільством. У діяльності людина спрямована на зміни в інтересах суспільства. Вищий рівень вимог до діяльності людини походить від організаційної культури суспільства. Основним видом людської діяльності є праця.
• Досліджувати діяльність як полісистемний об'єкт доцільно за допомогою системного підходу, що відповідає типу конкретної діяльності.

Праця — це доцільна діяльність, спрямована на задоволення життєвих потреб. Вона є обов'язковою умовою існування та розвитку людського суспільства, а також рушійною силою прогресу. Із зміною історичних епох праця стає від покоління до покоління різноманітнішою.

Праця — це явище насамперед соціально-економічне, тому існують питання її принципово наукового розуміння, планування та організації на рівні системи народного господарювання, галузі, підприємства, а також питання її обліку та винагороди. Цьому відповідають філософські, соціологічні та економічні підходи до розуміння праці, як такої.

Трудовий процес розглядається як перетворення інформації та енергії, що відбувається в системі "людина — знаряддя праці — предмет праці — оточуюче середовище".

Діяльність — це реалізація особистих якостей людини. Ці якості мають також визначену структуру, що розглядається в теоріях особистості. Оточуюче середовище та власне діяльність можуть спричинювати змінення стану людини. Процес діяльності регулюється не лише внутрішніми, а й зовнішніми факторами, до яких належать взаємодіючий суб'єкт (чи колектив) і власне предмет праці як діяльності, який може бути також знаряддям праці. Наприклад, предметом розумової діяльності є інформація, з її допомогою здійснюються управлінські рішення.

У формалізованому вигляді трудову діяльність можна уявити як динамічну структуру, що здійснює перетворення інформації та енергії.

Працівник має трудову мету, тобто суб'єктивну модель стану предмета праці. Необхідно змінити початковий стан предмета за допомогою трудових, інформаційних та енергетичних впливів. Ці впливи людина може здійснювати безпосередньо на предмет праці або через проміжний засіб — знаряддя праці. При цьому людина сприймає інформацію через сигнали від предмета праці, проміжного пристрою та середовища. Мета праці у людини формується на основі мотивів, потреб, настанов (власних чи отриманих ззовні).

Трудовий процес складається із робочої сили, засобів праці, методів виконання робіт, знарядь праці, предметів праці (рис. 1).

Рис. 1. Складові трудового процесу.

Предметом праці може бути не тільки об'єкт зовнішнього світу. Людина спроможна здійснювати перетворення інформації, що має зміст трудового впливу у сфері суб'єктивного відображення, створюючи "духовний продукт".

Діяльність, спрямовану на об'єкти зовнішнього світу, називають предметною. Використовуючи прості знаряддя праці, весь потік інформації, необхідний для управління впливом на предмет праці, відтворює людина, здійснюючи таким чином в усіх відношеннях та у будь-який час процес впливу і контролюючи його. Машина в аспекті, який нас цікавить, є перетворювачем інформації, а не тільки енергії, тобто вона частково без участі людини формує командні сигнали та регулює вплив. Отже, принципова особливість роботи людини з машиною полягає у неповному контролі за процесом, що відбувається, впливаючи на предмет праці.

Розрізняють три типи взаємодії людини з предметом праці.

Перший тип — "людина — інструмент " — поділяють на чотири класи:

• З ефективними знаряддями (інструментами). Психофізіологічна особливість цього класу полягає у зміні характеру впливу на предмет праці порівняно з природними руховими реакціями людини.
• З аферентними знаряддями. За допомогою таких знарядь природний вигляд предмета перетворюється на змінений, який можна розглядати як найпростішу інформаційну модель предмета. Штучного коду тут немає, натомість є зміна масштабу ракурсу, зникнення деяких ознак та поява нових (наприклад, при роботі з мікроскопом). У результаті людина повинна у процесі навчання виробити спеціальний (відмінний від життєвого досвіду) набір еталонів, необхідних для сприйняття.
• Із знаряддями пам'яті (наприклад, креслення, фотографія, запис). У цьому разі використовується штучний код. Перекодування як специфічний психічний процес стає важливим компонентом діяльності людини.
• З відтворювачами інформації (калькулятор, програми ЕОМ). У результаті використання таких знарядь відбувається зміна психологічної структури прийняття рішень. Деякі операції продуктивного мислення людина може перетворити на прості операції прямого замикання, вивільнюючи тим самим власний мозок для творчого мислення.

Другий тип взаємодії людини з предметом праці — "людина — машина" — поділяють на три класи:

• З простою машиною, у якій здійснюється перетворення інформації за елементарною лінійною програмою. Зворотна інформація від предмета праці надходить до людини майже у повному обсязі, і вона вносить корективи у програму машини.
• З репродуктивно-перетворювальною машиною (звичайні ЕОМ). У цьому класі характерним є істотне, майже повне відчуження людини від предмета праці та його перетворення. Якщо людині буде необхідно включитися у робочий процес, вона повинна буде за інформаційним кодом реконструювати як стан предмета праці, так і процеси, якими керує машина.
• З продуктивно-перетворювальною машиною (самоорганізуючий кібернетичний пристрій). Взаємодія людини з такою машиною має характер інформаційного обміну між відносно замкненими системами інформації.

Третій тип — система "людина —людина". Основою діяльності в цій системі є взаємовідносини людей — обмін інформацією: письмовою, звуковою та сигнальною.

Людину, яка працює за машиною, називають оператором. Оскільки саме цей тип діяльності є основним у сучасному менеджменті управління, необхідно детальніше розглянути його психофізіологічну сутність.

Характерною рисою діяльності оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за об'єктами, якими керує, і вимушений користуватися інформацією, яка надходить до нього каналами зв'язку. Діяльність людини, що здійснюється не з реальними об'єктами, а з їх замінниками чи імітуючими їх образами, називають діяльністю з інформаційними моделями реальних об'єктів.

Інформаційна модель — це сукупність інформації про стан і функціонування об'єкта управління та зовнішнього середовища. Інформаційна модель є для оператора своєрідним імітатором, що відображає істотно важливі для управління якості реальних об'єктів, тобто тих джерел інформації, на основі яких він формує образ реального стану речей, аналізує та оцінює ситуацію, що склалася, планує керуючі впливи, приймає рішення, забезпечує правильну роботу системи та виконання покладених на неї завдань, а також спостерігає та оцінює результати їх реалізації.

Загалом трудову діяльність та її раціоналізацію можна розглядати як похідну у сфері фізичної і розумової праці, тобто працю робітників, технічних виконавців, спеціалістів і керівників. Особливою рисою розумової праці, тобто праці керівників, спеціалістів і технічних виконавців, є те, що її результати використовуються для організації праці інших працівників.

Таким чином, якщо працівник з вищою освітою працює на верстаті з програмним управлінням, його праця прирівнюється до фізичної праці робітника, тому що цей працівник безпосередньо виробляє продукцію.

Збирання інформації про трудову діяльність є обов'язковим елементом її аналізу та раціоналізації.

Існують два підходи до вивчення характеристик трудової діяльності:

• побічний, який реєструє зміни в організмі людини, що виникають внаслідок виконання нею роботи;
• прямий, який виявляє економічні, психічні та фізіологічні процеси, які складають зміст діяльності.

Повну картину структури діяльності можна отримати тільки шляхом порівняння прямого та побічного засобів отримання інформації про трудовий процес. До таких належать:

• отримання інформації з документів (інструкції з експлуатації техніки, нормативи, оцінки рівня кваліфікації спеціалістів та ін.);
• інженерно-технічне дослідження (обладнання, оснащення робочого місця, взаємозв'язок між спеціалістами та ін.);
• спостереження за ходом трудового процесу та поведінкою спеціалістів;
• бесіди зі спеціалістами;
• самозвіт у процесі діяльності;
• анкетування та експертна оцінка;
• об'єктивна реєстрація і вимірювання складових трудового процесу (кінозйомка), магнітофонна реєстрація команд та ін.;
• аналіз помилок, що їх припустилися у процесі роботи;
• об'єктивна реєстрація і вимірювання показників факторів середовища;
• експеримент.

Збирання інформації про трудову діяльність відбувається шляхом:

• цілеспрямованого вивчення закономірностей здійснення трудової діяльності у природних умовах;
• збирання статистичних даних;
• цілеспрямованого вивчення закономірностей організації умов та засобів виконання професійної діяльності.

На рис. 2 наведено зміст основних методів, які застосовують при аналізі трудової діяльності.

Система управління власною трудовою діяльністю передбачає орієнтацію на результат. Вона нерозривно пов'язана з раціоналізацією використання часу. Найповніше ця система викладена Г. В. Щокіним у праці "Как эффективно управлять людьми". Така система передбачає збирання інформації за такими напрямками:

• складання схеми діяльності;
• визначення стратегічних і тактичних цілей трудової діяльності та їх зв'язку з аналогічними цілями підприємства;
• визначення секторів діяльності;
• визначення компетенції з метою здійснення змісту діяльності;
• оцінка необхідних ділових контактів;
• вимоги до розвитку особистості;
• окремі важливі завдання.

Збирання інформації за цією схемою дає змогу скласти індивідуальний план життєдіяльності та оптимізувати використання власного робочого часу як основного критерію раціональності.

Обґрунтовані особисті схеми діяльності з орієнтацією на результат автоматично спричинюють раціональне використання часу. Звичайно, необхідно контролювати раціоналізацію всіх заходів такого плану, коригуючи їх відповідно до досягнення кінцевої мети діяльності.

Таким чином, дослідження трудової діяльності та рекомендації з її раціоналізації повинні ґрунтуватися на закономірностях взаємодії психічних і фізіологічних процесів, що є основою трудової діяльності, з предметами праці та оточуючим середовищем.

Загалом трудову діяльність можна уявити як динамічну структуру, що здійснює перетворення інформації та енергії.

Специфіка взаємодії людини з предметами праці визначається насамперед тим, які функції людина виконує.

 

Рис. 2. Методи отримання первинної інформації про трудову діяльність.

Основні методи збирання інформації про трудову діяльність поділяють на три групи:

• вивчення закономірностей трудової діяльності у природних умовах;
• збирання статистичних даних;
• виробничий експеримент.

Література

1. Автономов В. Н. Создание современной техники. Основы теории и практики. — М.: Машиностроение, 1991.
2. Агафонов В. Г. Общество: системность, познание и управление. — М.: Экономика, 1981.
3. Азгалъдов Г. Г., Райхман Э. П. О квалиметрии. — М.: Изд-во стандартов, 1973.
4. Азгалъдов Г. Г. Квалиметрия: прошлое, настоящее, будущее // Стандарты и качество. — М., 1994.
5. Активизация человеческого фактора и эффективности труда. — К: Наук, думка, 1990.
6. Алътшуллер Г. С. Творчество как точная наука. — М.: Изд-во стандартов, 1979.
7. Алътшуллер Г. С. Найти идею: Введение в теорию решения изобретательских задач. — Новосибирск, 1986.
8. Амнуэлъ П. Р. Загадка для знатоков. — М., 1988.
9. Анисимов О. С. Методология: функции, сущность, становление. — М.: РАГС, 1996.
10. Апанасенко Г. Л. Эволюция биоэнергетики и здоровья человека. — М.: Петрополис, 1992.
11. Баев Л. А., Шугуров В. Э. Системный подход к определению инновации // Современные технологии в социально-экономических системах. — Челябинск: ЧГТУ, 1995.
12. Белоусов В. И. Интенсификация изобретательской и рационализаторской деятельности на предприятии. — Воронеж, 1986.
13. Бердяев Н. А. О назначении человека. — М.: Республика, 1993.
14. Бизнес-коммуникации. — СПб.: Питер, 2001.
15. Богданов А. А. Тектология: всеобщая организационная наука: В 2 кн. - М.: Экономика, 1989.
16. Богданов А. А. Очерки организационной науки. — М.: Экономика, 1985.
17. Боно Эдварде. Рождение новой идеи: о нешаблонном мышлении: Пер. с англ. — М., 1976.
18. Буш Г. Я. Рождение изобретательских идей. — Рига, 1976.
19. Буш Г. Я. Стратегия эвриологии. — Рига, 1986.
20. Быков В. П. Методическое обеспечение САПР в машиностроении. — М.: Экономика, 1989.

Дата публикации: 30.04.2011