Страховий ринок: економічна необхідність та сутність. Реферат

Необхідність, економічний зміст та розвиток страхування. Організаційна структура страхового ринку. Державне регулювання страхової діяльності

Необхідність, економічний зміст та розвиток страхування

Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні та об’єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.

Страховий захист може бути забезпечений лише при умові, якщо суспільство має відповідні кошти для попередження і відшкодування матеріальних втрат. Звідси виникає об’єктна необхідність обособлення для цієї мети частини валового національного продукту, тобто формування страхового фонду, який являє собою резервний запас матеріальних і грошових засобів для забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення і надання допомоги людям на випадок настання надзвичайних подій.

Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу валового національного продукту. На практиці існує три форми організації страхового фонду, в яких суб’єктами власності на його ресурси виступають держава, окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова компанія).

Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим страхування виступає з одного боку засобом захисту виробництва, підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого боку — як вид діяльності, що приносить прибуток.

Страхування має такі характерні риси, які виділяють його з інших економічних категорій:

наявність двох сторін: страховика і страхувальника;
цільове призначення створюваних грошових фондів та їх витрати лише на покриття втрат в завчасно обумовлених випадках;
замкнутість перерозподільних відносин між учасниками страхування;
часовий і міжтериторіальний розподіл ресурсів;
еквівалентність відносин, тобто поверненість платежів, оскільки вони призначені для виплат спільноти страхувальників.

Економічна сутність страхування проявляється в його функціях, які обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Страхування виконує такі основні функції:

ризикова, так як страхування пов’язане з ризиковим характером виробництва. В рамках дії ризикової функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій;
попереджувальна функція. Значна частина перерозподільних відносин пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню страхових ризиків. Разом з тим організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання страхової події;
заощаджувальна функція. Довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до закінчення строку страхування.

Сучасні економісти відзначають, що страхування, як економічна категорія, включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об’єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, витрати (збиток) страхувальника, страхова виплата.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку здебільшого продавались товариствами взаємного страхування.

Найбільш інтенсивно всі форми і види страхування розвиваються в ХХ ст. і воно стає невід’ємним атрибутом ринкової економіки при нерівномірному розвитку страхового бізнесу в окремих країнах і континентах.

Революційні події в жовтні 1917 р. внесли і відповідні зміни у ведення страхової справи, так як в 1918 р. вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювалися Головним управлінням державного страхування при Міністерстві фінансів з єдиними правилами і тарифами по кожному виду страхування. За роки радянської влади страхова справа розвивалася нерівномірно, оскільки державна власність становила до 94% вартості майна, що перебувало на балансах господарських формувань.

Держстрах СРСР по суті був монополістом у страхуванні. Протягом 60-70-х років було запроваджено нові види страхування майна, життя та здоров’я громадян. Проте розвиток страхової справи ще сильно відстає від рівня країн з ринковою економікою навіть в умовах незалежної держави, що зумовлює необхідність проведення глибоких економічних реформ, складовою частиною яких повинна бути ефективна система страхування фізичних і юридичних осіб.

Організаційна структура страхового ринку

Ринковій економіці притаманні певні атрибути, без яких вона не може існувати. Одним з таких об’єктивних атрибутів є страховий ринок.

Необхідно особливо відзначити, що різні автори дають своє тлумачення поняття страхового ринку. Ю. М. Журавльов / "Страховий ринок — система економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам". Разом з тим він виділяє і термін "обмежений страховий ринок". Якщо страхування або перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку якої-небудь іншої країни повністю, то такий ринок є обмеженим.

Л. О. Орленюк-Малицька / "Страховий ринок - особливу сферу грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга — страховий захист, формується пропозиція і попит на неї."

В. В. Шахов / "Cтрахового ринку як системи економічних відносин з приводу страхування і в загальному понятті розглядає страховий ринок, як сукупність страхових організацій."

А. В. Криворучко / "Cтраховий ринок розглядати як сферу фінансово-економічних відносин між страховиками і страхувальниками по наданню страхових послуг і захисту майнових інтересів юридичних осіб і громадян, а також по здійсненню відповідної фінансової діяльності в межах чинного законодавства з боку комерційних страхових компаній і фірм чи державних організацій."

Як бачимо, в широкому розумінні страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги.

При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби. Об’єктивною основою страхового ринку є виникнення в процесі відтворення необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених подій. При цьому основним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

Згідно з кількістю діючих на страховому ринку страхових компаній на ньому складаються специфічні умови, які впливають на відносини страховиків і страхувальників, рівень і методи державного регулювання, способи надання страхових послуг, організаційні особливості страхових компаній тощо.

З точки зору суб’єктів страхового ринку можна представити наступну схему їх взаємозв’язку (рис. 1).

Згідно з українським законодавством в Україні можуть створюватися страхові компанії у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних товариств.

Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є акціонерні товариства.

Акціонерні товариства — форма об’єднання капіталу шляхом випуску акцій на суму консолідованого капіталу. Існує два типи акціонерних товариств:

закрите акціонерне товариство (акції цього акціонерного товариства не продаються на ринку цінних паперів, а розповсюджуються серед його засновників);
відкрите акціонерне товариство (акції вільно продаються на ринку цінних паперів).

Рис. 1. Схема взаємозв'язку суб'єктів страхового ринку.

З початку в Україні страхові компанії створювалися як закриті акціонерні товариства, більшість з яких діє і нині. Проте підвищення вимог до статутного фонду підштовхує до перетворення закритих акціонерних товариств у відкриті з метою більшого залучення коштів.

На підтвердження цієї думки наведемо дані (табл. 1) про розподіл страхових організацій, які занесені до Єдиного державного реєстру страховиків (перестрахувальників) України за статусом і організаційною формою функціонування, розрахованих на основі матеріалів Укрстрахнагляду.

З даних таблиці 1 видно, що найбільше розповсюдження набули закриті страхові акціонерні товариства — страхові компанії (59,2%), страхові акціонерні товариства — страхові компанії (17,7%) і відкриті акціонерні товариства — страхові компанії (9,9%). В цілому страховий ринок представлений досить широким аспектом страхових товариств і компаній за статусом і організаційними формами, що є позитивним моментом у формуванні інфраструктури і можливої їх участі в основних видах діяльності на національному страховому ринку.

Найбільша кількість компаній займається такими видами страхування, як страхування майна (205), від нещасних випадків (197), вантажів та багажу (194), наземного транспорту (172), від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (172), відповідальності перед третіми особами (142), фінансових ризиків (123). Наведені дані дають підстави стверджувати, що на національному страховому ринку створено конкурентне середовище і основні елементи організаційної структури, тобто є страховики зі своїми організаційними структурами на територіях окремих регіонів та страхувальники, представлені юридичними та фізичними особами різних сфер діяльності.

Таблиця 1. Розподіл страхових організацій і компаній України за статусом і організаційними формами функціонування (станом на 01.02. 1998 р.)

№ п/п	Види і типи страхових організацій	Кількість	% до загальної кількості
	Національна акціонерна страхова компанія — НАСК "Оранта"	1	0,4
	Державна акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземцям — ДАСК	1	0,4
	Республіканська страхова компанія "Крим-Оранта" — РСК "Крим-Оранта"	1	0,4
	Комерційне закрите акціонерне страхове товариство "Роксана" — КЗ АСТ "Роксана"	1	0,4
	Закриті страхові акціонерні товариства — страхові компанії — ЗАТ СК, АТЗТ СК, ЗАТ АСК, СЗАТ СК, АСК АТЗТ, ЗАСТ, АТЗТ, СП ЗАТ, АСТ ЗТ, САС ЗТ, ЗАТ, ССК ЗАТ, ЗАТ ПСК, АТЗТ ПСК	138	59,2
	Відкриті акціонерні товариства — страхові компанії: ВАТ СК, ВАТ, АСТВТ, ВАСТ, АТВТ АСК	23	9,9
	Акціонерні і спеціалізовані страхові компанії — АСК, САСК, СК	8	3,4
	Страхові акціонерні товариства — страхові компанії САТ, СТ, АСТ, АТ АСК, АТ СК	41	17,6
	Страхові товариства і компанії з додатковою відповідальністю — ТзДВ, СТзДВ	13	5,6
	Страхові командитні товариства — СКТ	2	0,8
	Страхові акціонерні фірми — САФ	2	0,8
	Фінансово-страхові компанії — ФСК	2	0,8
	Всього	233	100

Найбільша кількість страхових організацій створена в м. Києві (82), Одеській області (22), Донецькій (17), Харківській (17), Дніпропетровській (15), Автономній Республіці Крим (17). В чотирьох областях є по одній компанії, по дві — в п’яти, по три — в двох, по чотири — в трьох, по п’ять — в трьох і по вісім — в двох областях і лише в одній Херсонській області немає самостійних страхових компаній.

Крім цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового ринку можна віднести також різні об’єднання страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України — Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом з тим і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

Необхідно звернути увагу на те, що поки що мало перестрахувальних компаній, а підготовкою кадрів для страхування практично займаються два вузи (Київський державний економічний університет і Тернопільська академія народного господарства); є один "Центр підготовки і перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності" Ліги страхових організацій країни.

Найменш розвиненим є організаційний блок з преси і реклами страхових послуг і особливо реклами на радіо і телебаченні. В цілому можна констатувати, що вже практично створені організаційні і правові основи для формування ринкових відносин у страхуванні, які при виході окремих галузей і підприємств народного господарства з фінансової і економічної кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого функціонування національного страхового ринку і ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях.

При цьому в умовах ринкової економіки добровільне страхування стає пріоритетним і в зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як основного партнера страховиків.

Державне регулювання страхової діяльності

Законом України "Про страхування" визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, -- Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету "Про страхування".

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України.

Законом України "Про страхування" визначені такі основні функції Комітету:

ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);
видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;
контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;
розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;
участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

У рамках цих основних функцій Укрстрахнагляд виконує такі конкретні завдання:

видачу ліцензій страховиками на право здійснювати страхову діяльність та перевірку щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;
перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;
методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;
розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;
прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;
аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства;
контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов'язаннями;
забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;
установлення правил формування і розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінфіном та Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;
розробку та подання до Мінфіну і Мінстату пропозицій про впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;
аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;
організацію заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового догляду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;
інформаційно-роз'яснювальну роботу через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;
розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;
управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам і організаціям, входять до сфери його управління;
контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами і організаціями державного майна;
видачу дозволу Фондові державного майна на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;
підготовку разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновків та пропозицій для Кабінету міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Автономна Республіка Крим) і комунальною власністю;
інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках. Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію.

При цьому з боку Комітету звертається увага на відповідність правил вимогам закону, а також на те, аби окремі положення не призвели до можливих зловживань з боку щодо страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуальні.

Другий напрямок – це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.

Крім того, особливо аналізуються розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на наступний за звітним квартал.

І, нарешті, третій напрямок – проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючі Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків.

В літературі останніх років акцентується увага на тому, що роль держави в період перехідної економіки суттєво відрізняється від її ролі у суспільстві зі сформованими ринковими відносинами, стабільною правовою базою, розвиненим фондовим та страховим ринками. В умовах стабільного економічного розвитку держава повинна перш за все сприяти становленню системи самоорганізації і саморегуляції, робити акцент на незмінність і довготривалість господарських зв’язків.

У період трансформаційних перетворень такий механізм державного регулювання не завжди прийнятний, оскільки перехідна економіка динамічно змінюється, держава повинна сприяти змінам не лише умов діяльності, а навіть і функцій суб’єктів господарювання. В кінцевому підсумку усе це підвищує ризиковість господарювання у всіх сферах діяльності, вимагає активних заходів держави щодо формування ринку страхових послуг, потребує дієвого, але виваженого її втручання (законодавчого, економічного) у процес реформування.

Державне регулювання страхової діяльності здійснюється також у певних межах і місцевими органами виконавчої влади. Але рішення цих органів мають обмежений діапазон дії. До компетенції місцевих органів влади входить розробка методичних рекомендацій щодо проведення експерименту на їх території, спрямованого на страхування певного ризику, визначення специфічних особливостей муніципального страхування, видання нормативних актів щодо контролю страховиків, які проводять страхування за програмами, розробленими з ініціативи та під контролем місцевих органів влади.

Діючі моделі державного регулювання ринку страхування передбачають пошук оптимального співвідношення внутрішніх сил ринкового саморегулювання та безпосереднього впливу державних органів нагляду. За перехідної економіки основний тягар припадає на державні органи нагляду за страховою діяльністю, адже в умовах нестабільного ринкового середовища, відсутності чітко визначеної стратегії розвитку та макроекономічної стабільності можливості ринкової саморегуляції досить обмежені і не можуть реально забезпечувати потреби страхового захисту від наявних ризиків. При цьому важливою передумовою якісних зрушень в регулюванні страхового ринку є рівень підготовки кадрів, особливо фахівців андерайтингу та аудиту.

Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками, а також, щоб була належна керованість та гарантованість страхового підприємництва, недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок. Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів: торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Конче необхідним є створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори ринкової економіки, сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб’єктами ринку на всіх фазах процесу відтворення.

Державне регулювання страхової діяльності зумовлює необхідність створення єдиного інформаційно-аналітичного центру, в якому б опрацьовувалися б масиви даних з усього спектра фінансування страхового ринку. Одним з важливих питань, які на сьогодні хвилюють страхові компанії держави, є проникнення зарубіжних страхових компаній на вітчизняний страховий ринок і пов’язана з цим можливість перекачування страхових платежів за кордон, оскільки існуючим законодавством від цього не має захисту. Тому нашим страховим компаніям необхідно перш за все збільшити розмір статутного капіталу в межах 0,5-1,0 млн. ЕКЮ, що дасть можливість брати на себе більшу відповідальність і удержувати крупні ризики без передачі на перестрахування та в певній мірі поставити економічний бар’єр для переведення страхових платежів за кордон.

Дата публикации: 25.03.2011