Визначення рейтингової оцінки діяльності банків. Реферат

Під час проведення узагальнювальної оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої аналізуються основні показники фінансового стану банку. Такою є загальновідома система "CAMEL", на базі якої визначається рейтинг комерційних банків України

Визначення узагальнювалюної оцінки фінансового стану комерційного банку. Основним завданням економічного аналізу діяльності комерційного банку є підготовка обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності діяльності банку і виконання економічних нормативів, установлених центральним банком.

Управління будь-якою динамічною системою (в цьому разі – комерційним банком) з погляду сучасної теорії управління полягає у визначенні її поточного і бажаного станів та управлінських заходів, які мають перевести систему з поточного стану в бажаний.

Стан банківської діяльності як об‘єкта управління визначається:

• видами активних операцій (напрями розміщення коштів банку) та їхньою структурою.
• видами пасивних операцій (джерел коштів банку) та їхньою структурою;
• показниками достатності капіталу і платоспроможності;
• показниками ліквідності балансу банку;
• прибутковістю банку;
• рівнем адміністративно-господарського управління (менеджменту).

Необхідно зазначити, що діяльність комерційних банків пов'язана із загальним станом національної економіки, діяльністю людей і здійснюється в умовах коливань рівня пропозиції та попиту на банківські послуги, конкуренції, наявності різноманітних ризиків тощо. У зв'язку з цим рекомендації щодо управлінських рішень мають базуватися на узагальненій оцінці всебічного аналізу діяльності комерційного банку.

Під час проведення узагальнювальної оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої аналізуються основні показники фінансового стану банку. Такою є загальновідома система "CAMEL", на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) визначається рейтинг комерційних банків України.

Рейтингове оцінювання за системою "CAMEL" здійснюють суто наглядові органи. В Україні вони представлені департаментами безвиїзного нагляду та інспектування Національного банку України, а також відповідними структурними підрозділами регіональних управлінь Національного банку України.

При цьому система рейтингової оцінки для кожного комерційного банку складається з таких етапів:

• "попередній" рейтинг;
• "кінцевий рейтинг".

Рейтинг на "попередньому" етапі здійснює департамент безвиїзного нагляду за наявними формами звітності комерційних банків. За результатами цього рейтингу банку встановлюється відповідна рейтингова оцінка (методи встановлення рейтингової оцінки наведено нижче). Якщо рейтингова оцінка банку становить "З", "4" або "5" і при цьому банк не перебуває в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає терміновому інспектуванню. Якщо банк перебуває в одному з наведених вище проблемних режимів, він потребує особливого нагляду Національного банку України, який здійснюється департаментом з питань роботи з проблемними банками та відповідними підрозділами регіональних управлінь НБУ.

Департамент інспектування разом з відповідними структурами регіональних управлінь під час детальної перевірки на місці визначає "кінцеву" рейтингову оцінку банку, тим більше, що рейтингову оцінку рівня менеджменту легше здійснювати безпосередньо в банку, при цьому можна уточнити і показники інших оцінок для сукупного рейтингу.

Система рейтингу банків включає визначення таких понять:

• якість капіталу — оцінка розміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;
• якість активів — можливість забезпечення повернення активів;
• якість управління (менеджменту) — оцінка методів управління банком з погляду ефективності його діяльності, розпорядку праці, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чинного законодавства;
• дохідність — достатність доходів банку для його подальшого розвитку;
• ліквідність — можливості банку щодо виконання ним як звичних, так і непередбачуваних зобов'язань.

Сукупний рейтинг банку визначається так:

• за кожним із зазначених вище пунктів нараховуються бали від1 (сильний) — до 5 (незадовільний);
• бали підсумовуються і діляться на п'ять для визначення сукупної рейтингової оцінки;
• сукупний рейтинг характеризує загальний фінансовий стан банку: сильний, задовільний, посередній, граничний чи незадовільний.

Приклад (дані умовні):

• якість капіталу = 2 бали;
• якість активів = 2 бали;
• якість управління = 3 бали;
• дохідність = 3 бали;
• ліквідність = 1 бал.
• Разом =11.
• Рейтингова оцінка = — = 2,2.

Визначення рейтингової оцінки потребує округлення результату до цілих, тобто: 1 — 1,4 до 1. Рейтингова оцінка сильного банку. 1,5 — 2,4 до 2. Рейтингова оцінка задовільного банку. 2,5 — 3,4 до 3. Рейтингова оцінка посереднього банку. 3,5 — 4,4 до 4. Рейтингова оцінка граничного банку. 4,5 — 5,0 до 5. Рейтингова оцінка незадовільного банку.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як "сильні" (1), мають такі характеристики:

• фінансовий стан є надійним за всіма аспектами;
• виявлені проблеми незначні і можуть бути розв'язані у повсякденній діяльності;
• фінансовий стан стійкий до змін, що відбуваються в економіці і в банківській системі;
• фінансовий стан не викликає сумнівів у органів нагляду.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як "задовільні" (2), мають такі характеристики:

• в основному їхній фінансовий стан є задовільним;
• виявлені проблеми незначні і можуть бути врегульовані керівництвом банку;
• фінансовий стан банку є по суті стабільним, отже, він може бути пристосованим до умов економічної кон'юнктури і роботи банківського сектора;
• органи нагляду турбує лише те, щоб недоліки, виявлені підчас перевірки на місцях чи аналізу звітності, були виправлені керівництвом банку.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як "посередні" (3), мають такі характеристики:

• банк дещо слабкий фінансово і щодо операційних функцій, а також припустився порушень законів і нормативних актів;
• фінансовий стан банку має тенденцію до подальшого погіршення, якщо умови в економіці та банківському секторі будуть розвиватися за несприятливим сценарієм;
• фінансовий стан вірогідно погіршиться, якщо негайно не будуть вжиті заходи щодо виправлення ситуації або ці заходи не будуть досить ефективними;
• стан банку викликає занепокоєння в органів нагляду.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як "граничні" (4), мають такі характеристики:

• є недоліки в їхній фінансовій діяльності;
• спостерігаються ознаки нестабільності, які не усуваються достатньою мірою;
• якщо своєчасно не будуть вжиті конкретні заходи щодо виправлення ситуації, становище банку погіршиться настільки, що це може поставити під сумнів його існування в майбутньому;
• є ознаки потенційного банкрутства;
• банки потребують додаткової уваги органів нагляду, необхідно розробити детальний план заходів стосовно усунення наявних проблем і недоліків.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як "незадовільні" (5), мають такі характеристики:

• високий ступінь вірогідності банкрутства найближчим часом;
• є серйозні недоліки, становище банку настільки критичне, що потребує негайної фінансової допомоги з боку власників банку або інших фінансових джерел;
• без застосування оперативних заходів щодо виправлення ситуації і (або) фінансового підтримання виникне необхідність злиття
• цього банку з іншим, придбання його іншою установою або його ліквідація.

Аналіз капіталу. Аналіз капіталу має визначити, чи може банк гарантувати достатній захист коштів вкладників.

Банк постійно повинен мати визначений (згідно з вимогами НБУ) мінімальний обсяг капіталу. Як правило, це — рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту вкладів клієнтів, необхідно вчасно приймати рішення про його збільшення.

Отже, основне завдання аналізу капіталу полягає в тому, щоб вчасно визначити ступінь достатності обсягу капіталу та збільшити його до необхідного.

Під час визначення адекватності капіталу розрізняють два його рівні:

• основний капітал (капітал 1-го рівня);
• додатковий капітал (капітал 2-го рівня).

Визначаючи адекватність капіталу банку, необхідно скоригувати його активи на відповідні коефіцієнти ризику. При цьому треба мати на увазі, що за балансові статті також можуть містити певні ризики для банку. Прикладом такого ризику може бути надання банком гарантій від імені клієнта за відповідну плату.

Іншим прикладом такого ризику є надання банком комерційного або документарного акредитива своєму клієнту.

Базельська угода визначає ступінь ризику за трьома основними типами забалансових статей. Ці показники ризику використовуються під час переведення забалансового ризику в ризик, що асоціюється з активами. Наприклад, гарантія має показник ризику, який дорівнює 100%. Це означає, що вона може набути форму кредитування клієнта, але містить повний банківський ризик.

За даними аналізу капіталу банку встановлюється рейтингова оцінка за такими критеріями:

1. Рейтинг 1 {сильний):

• банки, у яких нормативи платоспроможності й достатності капіталу набагато перевищують 8% і 4% відповідно;
• банки, у яких показники капіталу кращі, ніж у всіх інших банках;
• банки, які за даними інспекторських перевірок мають відмінну якість активів.

2. Рейтинг 2 {задовільний):

• банки, в яких нормативи платоспроможності й достатності капіталу вищі за 8% і 4%;
• банки, що є кращими серед банків своєї групи за показниками капіталу;
• банки, які за даними інспекторських перевірок на місцях мають задовільну якість активів або принаймні середню якість активів.

3. Рейтинг 3 {посередній):

• банки, в яких показники основного й сукупного капіталів відповідають установленим нормативам;
• банки, що посідають посереднє місце серед інших банків за показниками капіталу;
• банки щонайменше з посередньою якістю активів, визначеною перевірками на місцях.

4. Рейтинг 4 {граничний):

• банки, що виконують принаймні один з двох установлених нормативів;
• банки, що перебувають в останній третині або чверті банків своєї групи за показниками капіталу;
• банки, що демонструють слабкість або мають проблеми з якістю активів за результатами інспектування на місцях.

5. Рейтинг 5 {незадовільний):

• банки, які порушують установлені нормативи або мають негативні показники капіталу (дефіцит капіталу);
• банки, показники капіталу яких є гіршими серед інших банків групи;
• банки, в яких за даними інспекторських перевірок на місцях якість активів є граничною або незадовільною.

Аналіз якості активів

Низька якість активів є найпоширенішою проблемою для нестійких і погано керованих банків, хоча це і не єдина причина їхньої фінансової слабкості. Метою проведення аналізу якості активів банку є визначення їхньої життєздатності і правильності відображення їхньої вартості у звітності банку. З метою найточнішого аналізу якості активів використовується система класифікації кредитів, інших видів активів та забалансових статей.

Активи, що визнаються задовільними {стандартними), не підлягають класифікації.

Активи, з якими банк має явні проблеми і за якими кінцеве погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але їхній розмір поки що не можна точно встановити, класифікуються як сумнівні.

Активи, які безперечно не будуть погашені і, таким чином, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

За необхідності можна виділити ще одну категорію активів — "особливо згадані", до якої входять активи, що не є задовільними, але поки що не викликають настільки серйозного занепокоєння, щоб бути занесеними до категорії субстандартних. Однак такий підхід не завжди застосовується під час аналізу якості активів.

Зважування на ризик за кожною класифікацією активів робиться так:

Класифікація активів банків	Оцінка ризику
Задовільні	0%
Особливо згадані	20%
Субстандартні	50%
Сумнівні	70%
Збиткові	100%

 

Отже, під час аналізу всі активи (а також забалансові статті, якщо вони є в класифікації) множаться на відповідний коефіцієнт ризику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є середньозваженою вартістю класифікованих активів.

Середньозважена вартість класифікованих активів за категоріями стає чисельником під час визначення якості активів. Знаменником під час визначення якості активів, як правило, є капітал банку з таким коригуванням:

• якщо банк зробив спеціальні відрахування на відшкодування збитків за кредитами, ці відрахування віднімаються від вартості активу до його класифікації;
• якщо банк має загальні резервні відрахування, які можуть бути використані для відшкодування можливих збитків у майбутньому, ця сума додається до суми капіталу.

Якість активів визначається таким співвідношенням. Середньозважена вартість класифікованих активів / Капітал банку*100%.

При цьому загальна рейтингова оцінка якості активів визначається за такими показниками:

Співвідношення між вартістю класифікованих активів та капіталом, %	Рейтингова оцінка
Менше 5%	сильний (1)
Від 5% до 15%	задовільний (2)
Від 15% до 30%	посередній (3)
Від 30% до 50%	граничний (4)
Понад 50%	незадовільний (5)

 

Аналіз надходжень

Надходження банку та його рентабельність — важливі показники, що характеризують ефективність діяльності банку та його загальний фінансовий стан. Тому аналіз цих показників має велике значення для забезпечення стабільності банківської системи.

Банк повинен мати достатній розмір надходжень (прибутків), щоб забезпечити свій розвиток. Іншими словами, він мусить направляти достатній обсяг прибутків на підтримування або збільшення свого капіталу. Якщо коефіцієнти капіталу банку мають тенденцію до погіршення, це свідчить про те, що прибуток банку невисокий, або що недостатній обсяг його прибутків залишається нерозподіленим. Це, зокрема, може бути у разі виплати надто великої частки прибутків у формі дивідендів власникам банку.

Під час фінансового аналізу банку важливо з'ясувати взаємозв'язок між надходженнями і якістю активів. Банк, що має проблеми з якістю активів, буде змушений в обліку визнати збитки й знизити вартість проблемних активів (тих, що підлягають класифікації). Ці збитки скоротять надходження банку або навіть призведуть до того, що банк зазнає збитків від своєї основної діяльності.

З якістю активів тісно пов'язане питання достовірності даних про надходження. Наприклад, якщо банк не визнає з погляду обліку свої безнадійні кредити, тобто не робить резервних відрахувань, його надходження можуть здаватися достатніми, але насправді вони завищуються, тоді як проблемні активи враховуються за завищеною вартістю.

Про недостовірність даних щодо надходжень можуть свідчити нарахування процентів до прибутків раніше, ніж вони отримані.

Проценти за кредитами можуть бути:

• заробленими;
• стягненими (отриманими).

Якщо платежі за кредит прострочені, а банк продовжує нараховувати зароблені, але не одержані проценти, то він фактично завищує свої надходження за процентами. Адже може статися, що вони ніколи не будуть виплачені.

Отже, нарахування процентів банк має негайно призупинити, як тільки несплата заборгованості досягне відповідного строку (як правило — 90 днів).

Крім того, під час аналізу надходжень необхідно брати до уваги й інші фактори, зокрема:

• усталену практику амортизації активів, які з часом втрачають свою вартість;
• правильність ведення розрахунку заборгованості за податками;
• відображення в обліку сум, виплачених власникам банку у формі дивідендів після виплати податків.

Якщо банк виплачує високі відсотки чистого прибутку як дивіденди, то він не зможе використати достатню частку своїх прибутків для збільшення капіталу.

Рівень надходжень розраховується як коефіцієнт прибутковості за формулою: Чистий прибуток після сплати податків, але до виплати дивідендів / середня вартість усіх активів *100%.

Аналіз надходжень здійснюється на основі річних та квартальних даних після коригування на податкові виплати.

Загальна рейтингова оцінка якості надходжень установлюється залежно від коефіцієнта прибутковості:

Коефіцієнт прибутковості	Рейтингова оцінка
Понад 1%	сильний (1)
від 0,75% до 1,0%	задовільний (2)
від 0,50% до 0,75%	посередній (3)
від 0,25% до 0,50%	граничний (4)
Нижче 0,25% або чисті збитки	незадовільний (5)

 

Аналіз ліквідності

Аналіз ліквідності банку дає можливість виявити, чи спроможний він виконувати свої зобов'язання у визначені строки і без втрат.

Найпростіший метод діяльності банку — збереження відповідної частини своїх активів у ліквідній формі, тобто у вигляді готівки, залишків на коррахунках у Національному банку, а також в інших банках, у державних цінних паперах (за можливості швидкого їх перетворення на готівку).

Одначе існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надходженнями. Він полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший процент, ніж неліквідні (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, матимуть нижчу рентабельність. Тому банки, котрі проводять агресивну політику одержання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні.

Правильне управління ліквідністю потребує підтримання достатнього рівня ліквідності, щоб банк міг вчасно і без збитків для себе виконувати свої зобов'язання. За виняткових обставин, у разі необхідності якнайшвидшого залучення ліквідних коштів керівництво банку може здійснити продаж активів зі збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язання, хоч це і позначиться негативно на рентабельності банківської установи.

Банки повинні визначати обсяг потрібних ліквідних коштів, враховуючи при цьому два фактори:

• Необхідно знати, виконуватиме банк свої зобов'язання щодо залучених коштів найближчим часом чи у більш віддаленому майбутньому. Це, як правило, залежить від строків вкладів та інших пасивів і передбачає здійснення аналізу обсягів депозитів, які напевне залишаться у банку (основні депозити), й тих депозитів та інших пасивів, які будуть зняті з рахунку або терміново сплачені.
• Важливо з'ясувати, у який спосіб банк буде змушений виконувати свої майбутні зобов'язання щодо надання кредитів. Наприклад, якщо банк зобов'язався у майбутньому надати позику своєму клієнту, він мусить врахувати це зобов'язання в управлінні ліквідністю.

З розвитком і розширенням фінансового ринку у банків з'являється більше можливостей для управління обсягом своєї ліквідності. До уваги не береться лише утримання значної частини активів у ліквідній формі, наприклад:

• здійснення швидкого продажу активів центральному банку (здебільшого у формі державних цінних паперів) або реалізація на вторинному ринку відповідних типів активів;
• залучення позичених коштів інших банків (як правило, на короткий строк), часто у формі короткострокових позик;
• укладення угод про відкриття кредитних ліній на відповідну суму;
• залучення позичених у центрального банку коштів із метою задоволення потреб щодо ліквідності на короткий строк або на довгостроковій основі.

Центральний банк у цьому відіграє роль кредитора в останній інстанції.

Визначаючи рівень ліквідності банку, необхідно враховувати такі фактори:

• обсяг термінових вкладів, тобто треба визначити, яку частку депозитів банку можна розглядати як основні депозити (ті, що залишатимуться у розпорядженні банку) та яка частина вкладів напевне буде знята з рахунків, причому нерідко без завчасного попередження;
• наявність активів у ліквідній формі або активів, які можуть бути швидко перетворені на ліквідні (чим вищий відсотковий показник, тим краща ліквідність);
• ступінь залежності банку від коштів, придбаних на міжбанківському ринку або залучених коштів центрального банку (чим вищий ступінь цієї залежності, тим ризикованіший стан ліквідності банку);
• обсяг зобов'язань банку з надання кредитів у майбутньому (чим більший їхній обсяг, тим ризикованіший стан ліквідності банку);
• здатність керівництва банку управляти рівнем ліквідності, а також дотримання банком внутрішньої політики і принципів регулювання ліквідністю.

Аналіз ліквідності банку складається з двох частин:

• з'ясування дотримання банком установлених показників і нормативів ліквідності;
• проведення експертної оцінки за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 (сильний):

• високий рівень ліквідних активів;
• постійно підтримується показник ліквідності, що перевищує всі встановлені нормативи;
• високий рівень залучених коштів у формі основних депозитів;
• здатність швидко залучати кошти за помірну плату;
• коефіцієнти ліквідності кращі, ніж в інших банків. Рейтинг 2 (задовільний):
• достатній рівень ліквідних активів;
• постійно дотримуються нормативи ліквідності активів;
• рівень залучених коштів у формі основних депозитів вищий за середній;
• є певна можливість залучати кошти за першою вимогою;
• коефіцієнти ліквідності вищі за середні порівняно з іншими банками.

Рейтинг З (посередній):

• нині рівень ліквідних активів щонайменше є достатнім;
• дотримуються нормативні вимоги ліквідності активів;
• припустимий рівень основних депозитів відносно загального обсягу депозитів;
• обмежена можливість негайного залучення коштів;
• показники ліквідності середні порівняно з іншими банками.

Рейтинг 4 (граничний):

• має місце певна нестача ліквідних коштів;
• невиконання нормативів ліквідності активів в окремі періоди часу;
• залежність від залучених коштів або непостійних джерел фінансування;
• неспроможність негайно залучати позичені кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;
• показники ліквідності постійно нижчі за середні показники інших банків.

Рейтинг 5 (незадовільний):

• значна нестача ліквідних активів;
• постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;
• значна залежність від коштів, що не є основними депозитами;
• відсутність можливості залучати кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;
• надзвичайно низькі показники ліквідності порівняно з іншими банками.

Під час визначення загальної рейтингової оцінки ліквідності банку обов'язково враховуються порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох одночасно). При цьому стан ліквідності банку переходить до категорії "незадовільний".

Аналіз адміністративно-господарського управління (менеджменту)

Під час оцінки ефективності управління діяльністю банку неможливо використовувати ті самі коефіцієнтні показники, що застосовувалися при аналізі капіталу, якості активів, надходжень і навіть ліквідності. Методи управління можна оцінити за системою рейтингу, враховуючи при цьому рейтинг за попередніми чотирма напрямами, оскільки ефективність менеджменту прямо залежить від якості активів, капіталу, надходжень і ліквідності банку.

У разі погіршення показників діяльності банку, насамперед необхідно з'ясувати, за яких умов спричинилося це погіршення, навіть якщо керівництво проблемним банком здійснює нова адміністрація, що не несе відповідальності за слабке фінансове становище банку.

Крім рейтингової оцінки за обсягом капіталу, якістю активів, обсягом надходжень та станом ліквідності, які необхідно враховувати у процесі аналізу управління банком, необхідно звертати увагу на такі фактори:

• керівництво банку повинно демонструвати технічну компетентність, організаційні та адміністративні здібності (що може бути виявлено під час затвердження керівників банку центральним банком);
• керівництво банку мусить нести відповідальність за дотримання банківського законодавства та встановлених норм і нормативів;
• керівництво банку повинно вміти негайно реагувати на зміни, які відбуваються в економіці, зокрема в банківській системі;
• керівництво банку має нести повну відповідальність за розроблення та дотримання внутрішніх правил роботи банку;
• адміністрації банку необхідно дбати про постійне підвищення рівня кваліфікації своїх працівників для поліпшення роботи банку;
• керівництво банку має нести відповідальність за виявлені корисливі дії й особливо за надання позик на пільгових умовах працівникам банку;
• керівництво банку повинно повністю задовольняти регіон, де розташований банк, у банківських послугах.

Зважаючи на те, що оцінка адміністративно-господарського управління (менеджменту) є найбільш суб'єктивною серед інших аспектів системи рейтингу, крім урахування попередніх чотирьох її компонентів, необхідно здійснити експертну оцінку управління банку за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 {сильний):

• усі інші компоненти мають відмінний або задовільний рейтинг;
• бездоганне дотримання законів і нормативних актів;
• наявність адекватних внутрішніх правил роботи банку, які повністю виконуються;
• очевидними є цілісність, компетентність і здібності керувати банком.

Рейтинг 2 {задовільний):

• більшість компонентів щонайменше задовільні;
• загальне дотримання законів і нормативних актів;
• правила роботи переважно адекватні та належно виконуються;
• відсутність явних недоліків у методах керівництва банком.

Рейтинг 3 {посередній):

• більшість компонентів системи посередні або задовільні;
• частково не виконуються вимоги чинного законодавства і нормативних актів;
• необхідно поліпшити розроблені правила роботи банку та їхнє дотримання;
• має місце певна занепокоєність щодо методів керівництва та сумнів щодо компетентності керівників банку.

Рейтинг 4 {граничний):

• рейтинг інших компонентів коливається між посереднім і незадовільним;
• мають місце серйозні порушення законодавства і (або) невиконання нормативних актів;
• немає чітко встановленого порядку роботи або його не дотримуються;
• виявлено очевидні факти шахрайства, незадовільного керівництва.

Рейтинг 5 {незадовільний):

• рейтинг інших компонентів системи є граничним або незадовільним;
• виявлено серйозні порушення законодавства і (або) нормативів;
• немає правил роботи або їх не дотримуються;
• очевидним є неякісне керівництво або під сумнів ставиться компетентність керівного складу, виявлено факти шахрайства.

Дата публикации: 29.06.2011