Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Реферат

У рефераті подано коментар до закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Початок нового тисячоліття став важливим поворотним моментом у фінансовій історії України. Наприкінці минулого століття відійшло в історію застосування контрпродуктивного закону про банкрутство, який лише загострив економічні проблеми, розв'язанню яких мав би сприяти. У прийдешньому столітті запроваджується новий "Закон України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що є всеосяжним новим законом про банкрутство, спрямованим на врятування українських підприємств, які потрапили у скрутне становище, де тільки можливо.

Що було не так із попереднім Законом?

За старим Законом, єдине, що можна було зробити з підприємством, неспроможнім платити по своїх боргах, - це ліквідувати його. Мета полягала в тому, щоб продати активи боржника комусь, хто міг би використати їх більш ефективно, а надходження від продажу спрямувати на задоволення вимог кредиторів. Застосування старого закону рідко призводило до позитивних результатів. Натомість:

переважна більшість кредиторів одержувала дуже мало в оплату своїх боргів;
часто-густо, цінні активи втрачалися назавжди. Щось продавалося на металобрухт, щось розкрадалося, а багато що просто марнувалося, оскільки жодних покупців так і не з'являлося;
працівники втрачали робочі місця, що призводило до зубожіння і пов'язаних з ним соціальних проблем, а також посилення тиску на державний бюджет;
держава втрачала доходи, оскільки підприємства-платники податків закривалися, працівники залишалися без робочих місць, а уся оподатковувана діяльність ліквідованих підприємств і їх робітників припинялася;
у тендітній мережі комерції з'являлися прогалини, адже торговельні партнери боржника втрачали замовників або постачальників, а звільнені працівники більше не мали змоги витратити свою заробітну плату у місцевих магазинах.

Ліквідація є складовою частиною системи банкрутства по всьому світі. Чому вона не спрацювала в Україні?

Ліквідація є лише одним із рішень у країнах з потужною економікою та добре розвиненим механізмом банкрутства. Іншим рішенням є можливість реструктуризації неплатоспроможних підприємств з наданням їм інструментів для відновлення прибутковості.

Ліквідація стала особливо контрпродуктивною в час переходу України від централізованої, командної економіки до економіки ринкової. У здоровій ринковій економіці, ліквідація є ефективним механізмом виходу з гри неефективних підприємств шляхом передачі активів до рук тих, хто зможе використати їх більш ефективно. В економіці України ліквідація не виконала цієї ролі з кількох причин:

часто-густо, альтернативного використання спеціалізованих активів не існує;
ситуація, коли покупців не надто багато, та й ті, що є, мають замало грошей, часто закінчується тим, що активи продаються набагато дешевше за свою "належну" вартість;
надто мало керівників України навчилися продуктивному використанню активів в умовах ринкової економіки;
у Законі не вдалося забезпечити ефективні методи ліквідації, а відповідальність призначених здійснювати ліквідацію була дуже обмеженою.

Яким чином новий Закон покращить стан речей?

На відміну від попереднього, новий закон є всеосяжним з повним набором потужних інструментів боротьби з неплатоспроможністю. Серед найбільш важливих відмінностей від попереднього Закону:

банкрутство має три чітко визначені стадії з окремими процедурами:
фінансовий стан боржника визначається і стабілізується, а активи беруться під контроль та охороняються під час стадії "Розпорядження майном". На цій же стадії встановлюються обсяги вимог кредиторів, скликаються збори та формується комітет кредиторів. Наприкінці стадії розпорядження майном приймається рішення щодо подальших дій - ліквідації чи санації;
санація або реструктуризація боржника за новим Законом видається кращим, ніж ліквідація, варіантом вирішення проблеми неплатоспроможності боржника. Положення Закону про санацію є широкими, потужними, і гнучкими, та включають усі сучасні інструменти, необхідні для відновлення платоспроможності боржника, зокрема операційну та фінансову (боргову) реструктуризацію;
нові положення про ліквідацію є чіткішими, всеосяжнішими та гнучкішими, збільшуючи імовірність збереження продуктивних активів та задоволення вимог кредиторів;
новий Закон передбачає "мораторій", який припиняє здійснення боржником будь-яких платежів по більшості боргів, зроблених до початку провадження про банкрутство, та забороняє будь-які інші заходи кредиторів щодо стягнення платежів. Зокрема, завдяки мораторію боржник зможе користуватися своїми банківськими рахунками без побоювання, що кредитори накладуть стягнення на кошти, що рухаються по рахунках. І хоча боржнику, як і раніше, доведеться оплачувати поточні витрати та податки, мораторій надає передишку для вивчення фінансового стану боржника та визначення можливості здійснення плану реструктуризації, що відновив би платоспроможність підприємства;
нова потужна риса Закону - це "мирова угода", яка дозволяє боржникові та його кредиторам домовитися про зміни в структурі боргів, що відповідають платоспроможності боржника. Такі угоди можуть досягатися між боржником та окремими кредиторами, групами кредиторів чи усім загалом кредиторів на будь-які стадії провадження про банкрутство. Можливе надання списання (прощення) боргів, розстрочки чи відстрочки платежів.

Посилення відповідальності досягається кількома шляхами:

створено нову професію ліцензованих, добре підготовлених "арбітражних керуючих" для нагляду та здійснення усіх трьох стадій провадження про банкрутство. Як розпорядник майна на відповідній стадії, арбітражний керуючий головним чином виконує роль нагляду та вивчення, не маючи без спеціальної ухвали суду жодних повноважень для втручання у щоденну діяльність боржника. Як "керуючий санацією" на стадії санації, арбітражний керуючий бере на себе повноваження керівника чи керівних органів боржника, чиї повноваження припиняються. Як "ліквідатор", арбітражний керуючий стягує та реалізує майно боржника на стадії ліквідації у провадженні про банкрутство;
кредитори мають більший вплив на провадження пропорційно питомої ваги їх інтересів. Кількість голосів кредиторів визначається їх часткою в загальному обсягу боргу. Рішення кредиторів, як на зборах, так і на засіданнях комітету, приймаються простою більшістю від фактично присутніх. Ці зміни повинні забезпечити, що, на відміну від ситуації за попереднім законом, рішення, приймаються і приймаються вчасно;
встановлено процедурні вимоги та строки. Чітко визначено роль Суду, який має право втручатися у критичні моменти для забезпечення чесності і прозорості процесу.

Які інструменти реструктуризації закладено в новому Законі?

Мораторій, що застосовується протягом усієї тривалості провадження про банкрутство, є особливо важливим для реструктуризації, оскільки він надає як час для розроблення і втілення плану реструктуризації, так і, шляхом зменшення фінансових вимог до боржника, джерело капіталу для фінансування процесу реструктуризації. Особливо важливим для реструктуризації є ще два положення:

положення про "прощення податків" при укладенні мирової угоди стають інструментом відновлення платоспроможності лише при санації. Державні податкові органи зобов'язані погодитися на прощення всієї заборгованості по сплаті податків і зборів, яка виникла у строк, що передував двом календарним рокам до подання заяви про банкрутство, та на надання боржникові шести років для погашення державі заборгованості, вік якої менший двох років. Це положення сприяє реструктуризації двома шляхами, обидва з яких дуже важливі:
у перше надається засіб для вирішення проблеми величезних податкових боргів, нагромаджених багатьма підприємствами за часи конфіскаційних податкових ставок. Скорочення заборгованості до зваженого рівня має сприяти зовнішнім інвестиціям у реструктуризовані підприємства-боржники;
при ліквідації, податкова заборгованість має бути повністю погашена перед будь-якими платежами загальним кредиторам, вимоги яких незабезпечені заставою. Можливість зменшення частки держави при санації приваблюватиме інших кредиторів до віддання переваги реструктуризації боржника перед його ліквідацією;
нові положення про реструктуризацію під керівництвом боржника дозволяють останньому, із згодою більше половини кредиторів за обсягом боргу, розробити і втілити свій власний план реструктуризації. Керівник боржника виконуватиме функції керуючого санацією. Імовірно, що це положення часто застосовуватиметься в майбутньому, оскільки:
за новим Законом вимагається, щоб боржники самі подавали заяву про банкрутство через місяць після виникнення ситуації, коли повне задоволення вимог одного з кредиторів унеможливить повне задоволення вимог інших кредиторів;
боржники часто володіють більшою інформацією про власну діяльність, ніж будь-хто інший, і можуть розробити і провести санацію більш продуктивно і ефективно, ніж сторонні, які нічого не знають про підприємство;
кредитори будуть захищені від шахрайства, некомпетентності, та нереалістичних очікувань боржника завдяки наявності розпорядника майна, який здійснюватиме нагляд за керівником боржника протягом реструктуризації під керівництвом останнього;
реструктуризація під керівництвом боржника загалом коштує менше, ніж під керівництвом зовнішнього арбітражного керуючого, що залишає більше ресурсів для її успішного проведення та погашення вимог кредиторів;
на сьогодні, в Україні бракує ліцензованих арбітражних керуючих, щоб задовольнити очікуваний попит на них. У ролі розпорядника майна, арбітражний керуючий може охопити більше справ, ніж у ролі керуючого санацією;
реструктуризація під керівництвом боржника зменшує час та витрати, потрібні з боку судової системи, оскільки план реструктуризації узгоджується боржником і кредиторами іще перед поданням заяви. При поданні заяви боржника, погодженої з кредиторами, суд відкриває провадження у санації, минуючи стадію розпорядження майном;
оскільки реструктуризація під керівництвом боржника забезпечує передбачуваність та захист усіх зацікавлених осіб, боржники матимуть стимул подавати на банкрутство якомога раніше, коли їхні фінансові проблеми лише починають виникати, а шанси на успішну реструктуризацію є найбільшими, радше ніж відкладати подання до моменту, коли ситуація погіршиться настільки, що порятунок стане неможливим.

На додаток до цих положень, у Законі закладено повний набір найпотужніших інструментів реструктуризації, наявних у найкращих світових зразках закону про банкрутство. Зокрема:

можливість відмови від збиткових контрактів;
можливість повернення активів, раніше переданих зацікавленим особам, незалежно від того, як давно відбулася ця передача;
можливість повернення цінних активів, передача яких кредиторам протягом півроку до відкриття провадження санації надавала цим кредиторам більше, ніж вони отримали б у провадженні про банкрутство;
можливість передачі продуктивних активів, новому, вільному від боргів підприємству, та ліквідації старого підприємства;
можливість розпродажу непродуктивних чи не життєво необхідних активів у ході санації;
можливість зміни структури боргів чи капіталу боржника, зокрема обміну боргів на акції;
можливість передачі об'єктів соціальної сфери на баланс державного чи місцевих урядів, що усуне певний фінансовий тягар з плечей боржника;
можливість зміни продукції, що виготовляється.

Що пропонується у новому Законі боржникам, кредиторам, працівникам та країні?

Сьогодні з'явилися засоби відновлення платоспроможності та прибутковості потенційно життєздатних боржників. За згоди кредиторів, боржники мають можливість розробити власний план санації та здійснити власну реструктуризацію.

Кредитори здобули більш жорсткий контроль за процесом, і вірогідність того, що їм повернуть більше боргу, ніж при ліквідації. Пожорсточення відповідальності та зміцнення прозорості процесу сприятимуть забезпеченню того, що активи боржника підуть на задоволення вимог кредиторів.

Новий Закон більшою мірою, ніж старий, сприятиме збереженню робочих місць і появі більш потужних і прибуткових підприємств, що виплачуватимуть зарплату на регулярній основі. І хоча звільнення час від часу будуть необхідними, за новим Законом вимагається, щоб працівники отримали свою вихідну допомогу та заборговану зарплату перед здійсненням будь-яких платежів іншим кредиторам, включаючи державу та загальних кредиторів, вимоги яких не забезпечені заставою.

Держава отримує пряму вигоду завдяки стабілізації та зростанню надходження податків від збереження підприємств та працівників, які ці податки сплачують.

Коли новий Закон набув чинності?

Новий Закон застосовуватиметься до усіх справ, порушених після 31 грудня 1999 року. Багато положень нового Закону можуть, за поданням сторін чи ініціативою суду, застосовуватися до справ, порушених до 31 грудня. Як тільки якесь положення застосовується до справи, що перебуває в провадженні, подальше провадження у справі здійснюється за новим Законом. Вагомим винятком є положення, за якими справи про банкрутство підприємств - сільськогосподарських не порушуються до 1 січня 2004 року.

Чи вимагає новий Закон про банкрутство, щоб усі кредитори, які звертаються із заявами, самі мали "безспірні вимоги" як попередню умову прийому їхніх заяв? Де саме в тексті закону прописана ця вимога?

Відповідь на перше питання - безумовно "так". Відповідь на друге питання тягне за собою гарячкове гортання сторінок і порівняльну перевірку різноманітних розділів, а за цим іде неохоча згода з тим, що текст закону не вимагає прямо, однозначно і конкретно, щоб вимоги кредиторів були безспірними, але, як правило, потім іде не зовсім обґрунтоване твердження, що "судді все одно так і будуть робити".

Це питання тягне за собою два додаткових питання:

Чи є взагалі сенс вимагати, щоб вимоги кредиторів були безспірними? Якщо така вимога не має сенсу, навіщо судді наполягають на ній?

Перш ніж проаналізувати текст нового закону для визначення відповіді на перші два питання, давайте розглянемо розвиток, мету і дію вимоги про необхідність наявності безспірних вимог у кредиторів-заявників.

Цієї вимоги немає в законі про ліквідацію від 1992 року. Єдина вимога цього закону до подання заяви кредиторами говорить про те, що боржник "не здатен задовольнити визнані зобов'язання протягом одного місяця після встановленої дати або погасити борг, підтверджений документально у письмовому вигляді". (Стаття 5.2.). У роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду від 1997 року вводиться використання безспірних вимог для встановлення доказу неплатоспроможності боржника. Попередній закон не містив ніякого визначення щодо неплатоспроможності. (Новий закон має таке визначення, в якому, проте, безспірні вимоги не згадуються.).

Коли проект нового закону було підготовлено робочою групою для передачі у Верховну Раду для третього читання, було очевидно, що кредитори-заявники не обов'язково повинні мати безспірні вимоги. Закон у тому вигляді, в якому він був прийнятий і підписаний Президентом, містить численні зміни у порівнянні з початковим текстом, які, разом узяті, використовуються для підтримки пропозиції відносно того, що новий закон вимагає наявності у кредиторів-заявників безспірних позовів. До того, як ми перейдемо до вивчення цих змін, давайте спочатку розглянемо, якій меті служить доказ безспірності вимог, і ефект додаткової вимоги відносно того, щоб подібні вимоги належали кредиторам-заявникам.

Залежність порушення справи про банкрутство від доказу наявності певної суми безспірних вимог, там, де такі є, надає допомогу суддям арбітражного суду. Таке положення є свого роду чіткою і легкою для застосування перевіркою і дозволяє уникнути необхідності проведення тривалих за часом і складних за характером слухань для встановлення "неплатоспроможності" боржника або дійсності позовів кредиторів, раніше не визначеної судом.

Вимога про наявність такого доказу як попередньої умови, необхідної для порушення справи про банкрутство, служила дуже корисній меті у світлі положень попереднього закону; ліквідація ставала більш важкою тоді, коли вона була єдиним і безальтернативним варіантом, що робило можливим збереження продуктивних активів, які можуть бути реорганізовані згідно з положеннями нового закону.

Умова відносно безспірності вимог кредиторів-заявників накладає на кредиторів важкий тягар. Процес підготовки безспірної вимоги може бути тривалим і досить дорогим заходом. За повідомленнями кредиторів, банки, особливо ті з них, котрі самі є кредиторами боржника, сумно відомі своєю повільністю в роботі з вимогами кредиторів до боржника про сплату. Таким чином, захист права кредиторів стає справою непередбачуваною і довільною. До того ж, введення подібної вимоги не дозволяє кредиторам подавати термінові заяви про порушення справ про банкрутство для попередження розкрадання і зникнення активів боржника.

Давайте зараз повернемося до питання про те, чи дійсно текст нового закону прямо, однозначно й конкретно вимагає того, що є несправедливим по відношенню до кредиторів і не має особливого сенсу у загальнодержавному масштабі. Зміни, внесені в останню хвилину до тексту нового закону, розглядаються багатьма як ввідна вимога про обов'язкову наявність у кредиторів-заявників безспірних вимог. Я наводжу нижче зміни, що стосуються суті питання:

нове визначення, додане у Статті 1, визначає "безспірні вимоги" як "вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами або розрахунковими документами, за якими згідно з законодавством здійснюється списання коштів з рахунків боржника". Це - всього лише визначення, яке не є вимогою;
стаття 7.1 була доповнена вимогою відносно того, що заява про порушення справи про банкрутство "подається... боржником чи його кредитором" й має містити "реквізити розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника і дату його прийняття банківським рахунком для виконання". В остаточному варіанті проекту закону ця вимога була віднесена до положень Стані 7.2 (перелік матеріалів, які боржник зобов'язаний додати до заяви про банкрутство при її поданні);
текст того, що зараз є Статтею 7.7 - перелік матеріалів, які зобов'язаний надати кредитор - був доповнений порівняно до тексту Статті 7.8 в остаточному варіанті проекту закону. Важливе формулювання "якщо є у наявності" було, викреслено з тексту, і тим самим було введено перелік обов'язкових для подання кредитором матеріалів, що додаються до заяви. Одним з таких матеріалів є "копія неоплаченого платіжного документа, за яким згідно з законодавством здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківським закладом боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий надпис нотаріуса) або інші документи, що підтверджують визнання боржником вимог кредиторів". Так же, як і в Статті 7.1, це формулювання не встановлює конкретної, прямої і однозначної вимоги стосовно того, що платіжний документ має відноситися до вимог кредитора-заявника. Це положення вимагає, щоб кредитор-заявник додав документальне свідчення існування безспірної вимоги, на додаток до вимоги Статті 7.1 про те, що заява має містити "відомості" про платіжний документ.

Три ключових моменти не було змінено. В Статті 6.3 сформульовано наступне:

"Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних размірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення терміну, якщо інше не передбачено цим законом".
Відзначте, будь ласка, що і це положення не встановлює вимогу про те, що вимога саме кредитора-заявника була безспірною. Більш того, це питання виноситься на розсуд судді, що значно полегшує роботу арбітражних суддів, не будучи у той же час категоричною вимогою. За своїм характером - це достатня умова для порушення справи про банкрутство, яка не є у той же час необхідною умовою.
Другий ключовий момент, який не було змінено у Статті 8.2, встановлює, що арбітражний суддя повинен відмовляти у прийомі заяви, якщо "загальний обсяг вимог кредиторів-заявників складає суму, меншу ніж 300 встановлених мінімальних місячних заробітних плат, якщо інше не передбачено цим законом". Зверніть увагу, що ні це положення, ні якесь інше не встановлює пряму, однозначну і конкретну вимогу стосовно того, що вимоги кредиторів-заявників повинні мати безспірний характер.

І, нарешті, у Статті 11.11 як і раніше зберігається вимога стосовно того, що арбітражний суддя виносить рішення під час підготовчого слухання, після розгляду заперечень боржника за вимогами кредиторів-заявників, про суму цих вимог. Проте нічого не говориться про винесення рішення про безспірність цих вимог.

Таким чином, текст нового закону прямо, однозначно і конкретно говорить лише про те, що арбітражний суддя "порушує справу про банкрутство", коли є доказ, що хтось із кредиторів, незалежно від того, чи є він кредитором-заявником, має безспірні вимоги до боржника на загальну суму, що перевищує 300 встановлених мінімальних місячних заробітних плат. Стаття 6.3 закону прямо, однозначно і конкретно вимагає від кредиторів-заявників лише те, щоб вимоги, які подаються ними, перевищували у загальній кількості встановлений "поріг" у 300 мінімальних місячних заробітних плат, незалежно від того, чи є ці вимоги безспірними. Арбітражний суд виносить ухвалу, що вимоги, подані кредиторами-заявниками, задовольняють умові відносно мінімальної встановленої для позову суми, після чого у боржника є повна і рівна можливість висунути свої заперечення.

Таке прочитання закону дає наступні переваги:

воно повністю відповідає формулюванням закону;
воно містить вказівку на мету доказу безспірності позовів як засіб збереження дорогих судових ресурсів;
воно є справедливим щодо кредиторів;
воно допомагає захистити продуктивні активи від розкрадання і зникнення.

Література

Закон України № 784-XIV від 30.06. 1999 "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Кодекс законів про працю УРСР № 322-VIII від 10.12. 1971 (зі змінами та доповненнями).
Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05.04. 2001 (зі змінами та доповненнями).
Наказ Міністерства економіки України № 10 від 17.01. 2001 "Про Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій щодо приховання банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства".
Наказ Міністерства економіки України № 114 від 6.06. 2000 "Про затвердження Положення про державну госпрозрахункову установу "Агентство з питань банкрутства".
Наказ Міністерства економіки України № 156 від 27.07. 2001 "Про затвердження Порядку виконання Агентством з питань банкрутства окремих повноважень державного органа з питань банкрутства".
Закон України № 1201-ХІІ від 18.06. 1991 "Про цінні папери і фондову біржу" (зі змінами та доповненнями).
Українська інвестиційна газета N 3, від 21.01. 2003 р.
Українська інвестиційна газета N 26, від 4.07. 2000 р.
Українська інвестиційна газета N 42, від 22.10. 2002 р.
Газета "Юридична практика" N 38, від 17.09. 2002 р.
Газета "Юридична практика" N 10, від 6.03. 2002 р.
Газета "Юридична практика" N 7, від 13.02. 2002 р.
Газета "Юридична практика" N 43, від 24.10. 2001 р.
Газета "Юридична практика" N 42, від 15.10. 2002 р.
Журнал "Баланс" N 33, від 14.08. 2001 р.
Журнал "Цінні папери України" N 8, від 24.02. 2000 р.

Дата публикации: 26.06.2011