НБУ як орган банківського нагляду та регулювання. Реферат

Успішне регулювання центральним банком грошового ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку

Водночас вони виконують суспільно корисні й необхідні функції що і робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави. У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього завдання регулювання банківської діяльності.

Що стосується нагляду за діяльністю банків, то його, крім центрального банку, можуть здійснювати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту. Наприклад, у Німеччині та Японії створені наглядові банківські структури під егідою міністерства фінансів, які тісно співпрацюють з центральними банками (Федеральне відомство з контролю за банками в Німеччині і Бюро банків у Японії).

Прикладом структури банківського нагляду, незалежної від центрального банку й уряду, є Федеральна корпорація страхування депозитів у США, підзвітна Конгресу. В Україні органом банківського регулювання та нагляду є Національний банк.

Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяльністю банків" цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

ПІД регулюванням банківської діяльності розуміють:

• використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;
• ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;
• застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів, зокрема, належать:

• вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його
• адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;
• вимоги щодо ліквідної позиції банків;
• вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприклад, установлення для банків нормативів, що регламентують максимальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик "великих" кредитів);
• обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить:

• рефінансування комерційних банків центральним банком;
• створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів:
• вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків — від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності.

Держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного нагляду, спрямованого на забезпечення обачливої та розважливої поведінки банків, виконання ними вимог фінансової безпеки.

У світовій практиці існують різні моделі інституційної побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб центральний банк або інші банківські регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні.

До основних повноважень центрального банку, як регулятивно-наглядового органу, належать такі:

• регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначити "певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право вести банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;
• забезпечувати розумне регулювання діяльності банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтримуванні регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;"
• здійснювати інспекційні перевірки в банках;
• застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;
• брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.

Література

1. Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
2. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. -602с.
3. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. – Львів: Укр. технології, 1999.
4. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика НБУ та оцінка її ефективності//Вісник НБУ, - 1999. - №1.
5. Стеченко Д. Державне регулювання економіки. – К.: МАУП, 2000.
6. Інтернет сторінка НБУ.

Дата публикации: 26.06.2011