Процес документування позики полягає в підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильно складена кредитна угода має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та акціонерів
Стандартна форма кредитного договору складається з кількох обов'язкових розділів:
До кредитного договору можуть бути внесені додаткові умови:
На стадії документування кредитний договір, договір застави та інші документи (гарантії, підтвердження прав власності тощо) мають ретельно перевіряти юридичні служби та представники контролюючих підрозділів з метою недопущення помилок і зниження документарного ризику.
Неточності, неконкретний опис дій, не передбачення певних обставин, нечітке формулювання обов'язків і відповідальності — усе це може призвести до підвищення кредитного ризику та виникнення проблемних кредитів. Так, у практиці американських банків виявлення прорахунків у кредитній угоді після надання позики є підставою для переведення її в категорію "спеціально згаданих", тобто кредитів більш ризикових порівняно зі стандартними, хоча інші умови не порушено.
Якість документування кредитних операцій значною мірою впливає на кредитний ризик кожної окремої позики та кредитного портфеля банку в цілому. Особливого значення ця процедура набуває за умов недосконалого законодавства, бюрократичних підходів до можливості застосування кардинальних дій (процедура банкрутства), високих судових витрат і значної вартості адвокатських послуг — умов, що характерні для вітчизняної економічної системи.
Контроль
Перевірка кредитів — неодмінна умова успішного здійснення програми банківського кредитування. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку.
Основна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень.
Як відомо, рівень кредитного ризику постійно змінюється, оскільки змінюються умови, за яких надається кожний конкретний кредит. Зміни загальної економічної ситуації послаблюють позиції деяких позичальників і водночас збільшують потреби в кредитуванні потенційних клієнтів. Фізичні особи та приватні підприємці можуть мати проблеми зі здоров'ям або втратити роботу, що негативно позначиться на їхніх можливостях погасити позику. Ринкова вартість і ліквідність застави також можуть змінюватися і потребують постійного контролю.
Отже, основна вимога до процедури контролю — це постійність перевірки та оцінювання рівня кредитного ризику. Згідно зі статистичними дослідженнями, 80% проблемних кредитів виникають через недостатній контроль за рівнем кредитного ризику. Інші причини, такі як неадекватна оцінка кредиту та кредитоспроможності позичальника, неправильно проведена структуризація, помилки в кредитному договорі, породжують близько 20% проблемних ситуацій у кредитуванні.
З огляду на важливість контролю як методу управління кредитними ризиками в банках створюються окремі структурні підрозділи з перевірки кредитів. Щоб забезпечити об'єктивність, такі підрозділи рекомендовано організаційно відокремлювати від кредитних відділів та управлінь.
Банки можуть використовувати різноманітні форми організації контролю, методи перевірки кредитів, структуру підрозділів залежно від специфіки діяльності самого банку та його клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку та конкретної ситуації.
Проте основні функції структурних підрозділів з контролю за кредитами є спільними для всіх банків.
Розглянемо ці функції докладніше.
Процес перевірки кредитів складається з таких кроків:
Завдяки контролю за кредитами менеджмент банку може оцінити сукупний ризик кредитного портфеля та визначити майбутню потребу в нарощуванні банківського капіталу.
Література
Дата публикации: 25.05.2011