Ключові фактори розвитку банківської системи. Реферат

Банківська система України вже має свою історію. Вона багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття

Створення конкурентного середовища, в якому функціонували б комерційні банки, є ключовим моментом реформування та головним фактором у вирішенні питання щодо універсалізації чи спеціалізації.

Спеціалізацію (як і універсалізацію) розглянемо у двох площинах:

• як обслуговування галузей економіки певними, чітко визначеними комерційними банками;
• як вибір тими чи іншими банками напрямів фінансової діяльності (кредитування, інвестування тощо).

Щодо галузевої спеціалізації, то в питанні вибору напряму розвитку великих (колишніх п’яти державних) банків слід врахувати такі моменти:

• необхідність скасування адміністративних обмежень, інакше кажучи, вимогу вести кредитну діяльність лише в галузях, де ці банки свого часу працювали;
• більша диверсифікація портфелів активів допомогла б стабілізувати баланси та розірвати залежність: слабка галузь — слабкий банк. Спеціалізація банків за галузевою ознакою небажана як із точки зору конкуренції, так і з огляду на якість портфеля активів;
• клієнт повинен мати право вибору банку та змогу відкрити в ньому розрахунковий, поточний, валютний рахунки.

Не можна диктувати комерційному банку вибір напряму діяльності — бути йому спеціалізованим чи універсальним.

Нагальною проблемою є підготовка сприятливих умов для створення інвестиційних банків або заохочення до такої діяльності функціонуючих комерційних банків. Для цього необхідно законодавче передбачити пільги в разі спрямування кредитів, насамперед довгострокових, на розвиток пріоритетних галузей економіки. Банкам варто надати право брати участь у розподілі прибутку від інвестованих програм. Одне з реальних джерел інвестування — інвестиційні вкладення за рахунок власних спеціальних фондів банків.

Необхідно також:

1. Подбати про створення іпотечних банків, спрямовуючи головну увагу на дію інститутів права застави, власності та відповідні механізми їх реалізації. Необхідність цих установ обумовлена процесами переходу до ринкової економіки. Та поки що не створено відповідної фінансової інфраструктури (не завершено процесу розмежування власності, не сформовано законодавчої бази з регулювання правовідносин, пов’язаних із володінням, користуванням, розпорядженням об’єктами власності).

Треба також враховувати, що іпотечний банк може існувати тільки з працюючою фінансово-інвестиційною структурою: позичково-ощадними асоціаціями, товариствами взаємного кредиту, страховими, трастовими компаніями, довірчими товариствами — та за умови реального використання в обороті векселя.

2. Вирішити питання щодо іпотечного кредиту для населення під будівництво житла та придбання обладнання і предметів тривалого користування, а також щодо джерела коштів для зазначеної позички. Стосовно ж застосування у господарському обороті такого кредиту, то слід ураховувати ряд його специфічних рис:

• довгостроковість (на 5—10 років);
• постійність контролю за станом розмірів застави — не лише за документами, а й фактично;
• принцип обов’язковості іпотеки для будь-якого нового власника майна;
• звільнення від оподаткування тієї частини прибутку громадян, яка йде на сплату процентів за іпотекою;
• обов’язковість нотаріального оформлення та реєстрації всіх угод, гласність іпотеки;

Допущення повторних застав майна та землі, якщо їх цінність (вартість) не вичерпано попередніми заставами;

Принцип пріоритетності задоволення претензій кредиторів.

3. Створити "кадастри нерухомості" та відпрацювати загальну методику оцінки майна, яке є предметом застави (іпотеки).

4. Удосконалити діяльність кредитних спілок (КС) в Україні, а саме:

• розробити точну схему легалізації КС, змінивши структуру формування їх коштів (фізична особа стає членом спілки, сплативши один або кілька пайових внесків, які формують частку власного капіталу спілки, а щомісячні внески спрямовуються на окремі рахунки, які функціонують як строкові або ощадні; саме на ці внески нараховують проценти, які не повинні оподатковуватися);
• розробити схему взаємодії КС із профспілками;
• до переліку операцій, які може здійснювати КС, необхідно додати операції із цінними паперами;
• звільнити КС від сплати процентів при зарахуванні готівки на розрахунковий рахунок та при зворотній операції;
• розробити схему контролю за КС та визначитися з тією роллю, яку в цій системі відіграватиме Національна асоціація кредитних спілок України, встановивши конкретний порядок ведення бухгалтерського обліку в спілках та нормативи їх діяльності;
• усунути суперечності у нормативних документах стосовно діяльності КС; розпочати страхову діяльність КС тощо.

Аналогічних заходів слід ужити також щодо інших фінансових інститутів дрібного кредитування — фондів, товариств взаємного кредиту, ощадно-позичкових товариств (обласних, районних, міських). Ці інститути, на жаль, досі ще не стали навіть предметом теоретичної дискусії.

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона не налічує ще й десяти років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття.

Слід також враховувати, що банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючи впливу негативних чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки — гальмували його. Йдеться про:

1. Макроекономічні чинники, які зменшують попит на фінансові послуги:

• кількарічну тенденцію до зниження ВВП;
• доларизацію економіки;
• низьку купівельну спроможність фізичних осіб;
• бартеризацію взаєморозрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності.

2. Економічні чинники:

• інфляцію, спад виробництва та спричинене ними "звуження" кола клієнтів;
• повільний розвиток приватного сектора в економіці, а отже, й невелику частку приватного капіталу в банках;
• податковий прес, який із часом не тільки не слабшає, а посилюється внаслідок розширення бази оподаткування.

3. Законодавчі та нормативні чинники:

• законодавчу неврегульованість багатьох напрямів роботи;
• відсутність чітких правил роботи, викликану частими змінами законодавчих і нормативних документів та суперечностями в них;
• не передбачену нормативами прозорість балансів банків, простір для перегрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність банківських "вішалок" — рахунків обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, — що призводить до появи штучних балансів, які демонструють уявну ліквідність капіталу банку.

4. Внутрібанківські (суб’єктивні) чинники, які здебільшого можна кваліфікувати як слабкий, некомпетентний менеджмент:

• невиправдані кредитні, інвестиційні та валютні ризики;
• запаморочення від "шалених" грошей, отриманих у період гіперінфляції, а відтак — надмірні витрати на рекламу, спонсорство, підтримку невиробничих програм, що дало підставу навісити на банки ярлики "жирних котів" та "дійних корів";
• недооцінку фактора незалежності банківського менеджменту та перетворення банку на "кишеньковий" під впливом акціонерів — "метеликів";
• гостре прагнення "універсалізації" банку, не супроводжуване побудовою відповідної його інфраструктури;
• відсутність збалансованої політики управління філіями;
• примітивну кадрову політику (85% працівників не мали досвіду банківської роботи, а 90% керівників були вихідцями з компартійної та комсомольської номенклатури);

Пріоритетну орієнтацію на обслуговування російського капіталу, в тому числі й сумнівних програм.

Дата публикации: 20.05.2011