Высшее образование: кризис как запрос на антикризисный менеджмент

Новий виток системної кризи привів до погіршення економічного стану, зубожіння населення та негативно позначається на функціонуванні закладів освіти. Проте мало хто замислюється, що це може перетворитися на лавину наслідків - закриття провінційних вишів, жорстку оптимізацію мережі шкіл, звільнення викладачів та вчителів, загалом, втрату можливостей розвитку сфери. Дехто з очільників і експертів поділяє думку, що скорочення в освіті є закономірними, цілком виправданими і на часі. Однак треба розуміти, що цей процес має бути керованим, а не хаотичним. Тому наразі є актуальним запровадження антикризового управління в освіті, зокрема у вищій.

Воно має ґрунтуватися на аналізі ситуації, причин, різновидів, діагностиці та наслідків криз.

Причини криз

Зовнішні причини криз пов’язані з впливом на ВНЗ зовнішнього середовища. До них варто віднести такі кардинальні:

• геоекономічні, геополітичні – війна з Росією, проблеми євроінтеграції;
• зміна внутрішньополітичного клімату –  перемога Революції гідності, суспільний запит на реформи, боротьба за владу та реваншизм реакційних кіл;
• недоліки інституційного розвитку – неузгоджені зміни законодавчої бази, високий рівень корупції;
• погіршення загальної економічної кон’юнктури – падіння ВВП;
• падіння курсу гривні;
• зростання цін (інфляція);
• низький рівень оплати праці, соціального захисту освітян – проблема бідності та злиденності, примара безробіття;
• посилення конкуренції на ринку освітніх послуг.

Внутрішні причини безпосередньо мають джерела у середовищі організації. Можна виділити такі внутрішні причини криз вишів:

• недоліки у системі управління – проблеми кваліфікації, адаптації, навчання керівництва, поширеність корупції, зокрема хабарництва;
• недоліки організаційної структури – жорстка ієрархічна структура, замкнена на ректора, функціональна та структурна неповнота – відсутність інформаційно-аналітичних, маркетингових служб для дослідження стану, перспектив та можливостей просування на глобальний та національний ринки освіти, недостатність ресурсів для досягнення цілей;
• проблеми надання послуг – низька якість освіти студентів внаслідок неспроможності розв’язання комплексу проблем освітньої діяльності;
• проблеми мотивації викладачів та персоналу;
• наявність фінансових проблем – високі витрати, низький дохід, зниження обсягів державного фінансування.

Система управління вищими навчальними закладами здатна за умови наявності «політичної волі» впливати на внутрішні причини, тобто усувати їх вплив, покращувати діяльність через локалізацію та ліквідацію чинників проблем, проте вона має обмежені можливості впливу на зовнішні причини кризи, особливо обумовлені глобальними факторами, – їй залишається тільки пристосовуватися до суворих реалій сучасності.

Отже, наявність внутрішніх проблем свідчить про неспроможність системи управління виконувати покладені на неї функції щодо забезпечення функціонування та розвитку ВНЗ.

Різновиди криз

Українські виші під дією зазначених вище зовнішніх та внутрішніх причин знаходяться у стані тактичної і/або стратегічної кризи.

Тактична криза (криза поточної діяльності) – це неспроможність (низька спроможність) підтримувати стабільне функціонування організації. Ця криза проявляється як через економічну, так і фінансову складові.

Економічна криза у більшості вишів має ознаки перевиробництва внаслідок дії таких чинників:

• демографічного, що вплинув на зниження кількості осіб, які формують попит на вищу освіту;
• високого рівня конкуренції внаслідок наявності великого числа організацій, що формують пропозицію;
• надлишку потужностей для надання послуг внаслідок утримання приміщень та збереження персоналу, які використовувалися у роки пікового попиту на вищу освіту у середині минулого десятиліття.

Для того, щоб з’ясувати чи знаходиться ВНЗ у стані економічної кризи достатньо відповісти на запитання про середній рівень заповнюваності ліцензії на підготовку фахівців (загальний конкурс, заяв на місце). Якщо цей рівень коливається у межах від 80 до 100 відсотків, то виш, загалом, добре використовує власні потужності щодо надання освітніх послуг. Якщо значення показника знаходиться в межах 60-80%, то наявні можливості використовуються не повною мірою. Значення рівня нижче 60% свідчить про суттєве недовикористання потужностей і кризу перевиробництва.

Наприклад статистика вступної кампанії 2014 року в Україні має наступні значення:

Показник	Всього	Мол. спец.	Бакалавр	Спеціаліст	Магістр
Подано заяв:	2 125 846	329 797	1 392 395	226 890	176 764
Допущено до конкурсу:	166 3712	211 512	1 121 764	189 377	141 059
Серед допущених: заяв із правом позаконкурсного вступу:	37 327	8 511	24 903	2 130	1 783
Серед допущених: подано оригіналів документів:	662 513	148 573	261 634	151 234	101 072
Серед допущених: рекомендовано до зарахування:	155 533	17 471	128 126	5 815	4 121
Серед допущених: зараховано:	588 095	132 002	233 666	135 852	86 575
Ліцензований обсяг:	2 358 030	399 628	1 267 751	489 302	201 349
Бюджетних місць:	315 529	96 214	117 868	59 436	42 011
Загальний конкурс, заяв на місце:	0.71	0.53	0.88	0.39	0.7
Конкурс на бюджетні місця, заяв на місце:	5.27	2.2	9.52	3.19	3.36

Фінансова криза. У наступному - 2015/16 навчальному році, внаслідок падіння доходів та зростання витрат суттєво погіршиться фінансовий стан вишів, особливо провінційних.

Падіння доходів спричиниться дією таких факторів:

• продовженням дії демографічного скорочення, внаслідок якого до вишів вступить менше студентів, ніж їх закінчить;
• падінням доходів фізичних осіб – замовників платних освітній послуг, деякі з яких вимушено припинять навчання на контрактній основі;
• перерозподілом держзамовлення на користь столичних та провідних університетів, що позначиться на згортанні державного фінансування провінційних вишів;
• обранням випускниками-бакалаврами перспектив працевлаштування і, внаслідок цього, зменшення чисельності вступників на магістерські програми;
• зростанням відтоку українських абітурієнтів та студентів на навчання до іноземних вишів;
• зниженням доходів від неосновної діяльності внаслідок скорочення попиту на оренду приміщень, іншого майна, тощо.

Тоді як зростання витрат обумовлено інфляцією.

Подальше розгортання ситуації падіння доходів і зростання витрат призведе до перевищення витрат над доходами та поставить на порядок денний питання про додаткові джерела фінансування діяльності вишів. Проте, доступними для них джерелами є затримки із виплатою заробітної плати та здійсненням розрахунків з контрагентами, скорочення персоналу. При цьому виникне проблема боргів, оскільки зобов’язання перед кредиторами мають бути виконані. Якщо вони не будуть виконані вишем, то їх мають виконати засновники. Роль засновника у державних вишах виконує МОНУ. За умови, якщо існуватимуть поодинокі випадки неплатоспроможних вишів МОНУ матиме фінансові можливості виконувати зобов’язання перед кредиторами. Проте, якщо неплатоспроможність набуде ознак масовості – одночасно про кризу неплатоспроможності заявлять декілька вишів, то спрацює системний ризик – МОНУ прийдеться компенсувати огріхи управління ректорів за рахунок перерозподілу бюджетних коштів на сплату боргів. Платники податків навряд чи будуть задоволені тим, що їх відрахування спрямують на покриття наслідків неефективності системи управління.

Для того, щоб визначити чи існує фінансова криза у виші варто відповісти на такі контрольні запитання:

• Чи відбувається падіння кількості вступників, зокрема на контрактну форму навчання?
• Чи має борги виш перед контрагентами та у яких розмірах?
• Позитивні відповіді на них підтвердять гіпотезу про наявність фінансової кризи у ВНЗ.

Стратегічна криза – це втрата соціально-економічного призначення, нездатність, або низька здатність організації до розвитку. При цьому керівництву важко визначити місце організації в оточуючому середовищі, її мету і завдання на перспективу та шляхи досягнення поставлених цілей. Розвиток, як реалізація якісних змін стану та напрямів діяльності, стає неможливим.

Стратегічні кризи виникають внаслідок таких причин: відсутності стратегії, невірно обраної стратегії, тактичних помилок при реалізації стратегії. При цьому під стратегію слід розуміти інститут та практику, призначену для забезпечення умов розвитку.

У більшості вишів стратегії мають декларативний характер, оскільки призначені для прикриття факту авторитарного управління ректорами та їхніми кланами. Отже, середовище стає заручником волюнтаризму очільників щодо надважливих аспектів довгострокових змін. У цьому випадку помилка керівництва може бути фатальною для закладу в цілому. Крім того, важливе значення має високій рівень недофінансування інвестиційних та інноваційних потреб вишів – проблеми оновлення матеріальної бази забезпечення навчання та досліджень, відсутність вкладень у розвиток наукового, педагогічного потенціалу викладачів та студентів, низька академічна мобільність викладачів та студентів.

Питання для підтвердження/спростування наявності стратегічної кризи у ВНЗ:

• Чи існує стратегія у вишу?
• Чи вона переглядалася протягом 2014/2015 навчального року?
• Чи розроблено антикризову стратегію закладу?
• Чи існує прозора бізнес-модель діяльності вишу?

При позитивних відповідях на ці запитання можна допустити, що ВНЗ має хороші перспективи розвитку, тоді як негативні відповіді говорять про наявність стратегічної кризи та загрозу руйнації.

Стадії криз

За інтенсивністю перебігу процесів, криза поділяється на три стадії:

• латентної загрози, коли відбувається накопичення негативних явищ та тенденцій, проте вони певний час відкрито не проявляються. При цьому їх можна усунути шляхом застосування окремих заходів антикризового управління;
• помірної та відкритої загрози, коли сформовані проблеми набувають постійного характеру і безпосередньо позначаються на результатах діяльності організації. Для ліквідації наслідків даної стадії необхідно докласти значних зусиль та використати повний комплекс заходів антикризового управління;
• загрози руйнації, коли організація не може далі продовжувати функціонування. Вона потребує допомоги ззовні. Її оздоровлення можливе лише за умови залучення додаткових зовнішніх ресурсів – матеріальних, фінансових, людських.

Зараз практично всі виші України знаходяться на різних стадіях кризи. При цьому орієнтовно дві третини перебувають на стадії латентної загрози, а одна третина – на стадії помірної та відкритої загрози. Окремим вишам загрожує руйнація. Якщо не застосовувати заходи антикризового управління, то за рік частина групи, яка перебуває на стадії помірної та відкритої загрози (орієнтовно 15-20% від загальної чисельності вишів) мігрує у зону загрози руйнації. А частина групи із зони латентної загрози (орієнтовно 25% від загальної сукупності) потрапить до зони помірної та відкритої загрози.

Ризики отримання автономії

Окремо потрібно зробити акцент на проблемі розширення автономії вищих навчальних закладів за умов існування ректорського феодалізму. З 1 вересня 2015 року, імовірно, розпочнеться процес скритої приватизації державних університетів командами ректорів. Вірогідно, за рік-два ми станемо свідками легалізації олігархії в освіті. Ректори провідних університетів перетворяться на олігархів, як це сталося з окремими підприємцями у 90-х роках, коли сформувалася система олігархічного капіталізму в Україні.

У свою чергу, імовірно, що ректори провінційних закладів зроблять ставку на перерозподіл та виведення майна з державної власності через різноманітні легальні схеми –оренду, створення альянсів, спільних підприємств, управляючих компаній, тощо. За нашими оцінками, у цьому випадку третину ВНЗ буде втрачено. Нагадаємо, що з 1992 до 1999 роки 43 тисячі господарських суб’єктів припинили існування - були визнані банкрутами, тобто половина всіх промислових підприємств України. Зараз аналогічні процеси відбуваються у банківській сфері – 50 з 155 банків України, або третина перебувають під зовнішнім управлінням, з яких 36, тобто 20% - ліквідуються. На жаль, у сфері освіти недостатньо досвіду з антикризового управління і, за умови розгортання негативних процесів, як зазначалося вище, частка ліквідованих ВНЗ може бути високою.

Заходи подолання криз

Для забезпечення контрольованості кризових процесів в освіті, зокрема вищій, розв’язання зазначених проблем необхідно вирішити такі завдання:

• МОНУ разом з експертами на основі всебічного аналізу та обговорення розробити засади антикризової політики.
• Виявити та оцінити системні ризики та загрози функціонування освіти.
• Проаналізувати нормативне забезпечення щодо наявних ризиків, зокрема корупційних та кримінальних у сфері освіти.
• Здійснити аналіз фінансового стану та господарської діяльності закладів освіти.
• Розробити пропозиції та заходи щодо усунення проблем, конфліктів, дії ризиків у сфері освіти.
• Контролювати реалізацію антикризової політики в освіті.

І найважливіше - для того, щоб виші вистояли під час кризи треба першочергово змінити їхніх очільників та відсторонити ректорські клани від управління, оскільки, з одного боку, більшість із них протягом попереднього періоду сприяла накопиченню проблем, а з іншого - вони не мають мотивації змінити ситуацію та розвинути компетенції з антикризового управління.

Світлана Благодєтєлєва-Вовк, експерт групи РПР-Освіта, к.е.н., доцент

По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 20.05.2015