Існують десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт. Але є найбільш універсальна, найблагородніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна й неповторна в кожній родині - це створення людини
Яку би сторону розвитку дитини ми не прийняли, завжди з'ясовується, що вирішальну роль у його ефективності на тому чи іншому віковому етапі відіграє родина. Родина залишається найважливішим інститутом соціалізації підростаючого покоління. Народна мудрість стверджує, що доля людини складається із трьох життєвих подій: від кого народилась, у кого вчилась, з ким одружилась.
Якщо ми ще раз проаналізуємо ці слова, помітимо, що дві з цих доленосних подій у житті людини пов'язані з родиною. Спочатку з тією родиною, в якій з'явилась людина, а потім з тією, котру створила сама. І тільки проміжна подія в житті людини «у кого вчилась» пов'язана безпосередньо з нами - педагогами, з одержанням освіти. Не випадково тому мудрий педагог свою виховну діяльність повинен здійснювати в нерозривному зв'язку з дійсною та майбутньою родиною дитини.
Родина - це і трудовий колектив, і моральна опора, і вищі людські цінності: любов, дружба та простір для відпочинку, і школа доброти, чесності, обов'язку, й різноманітна система взаємин із батьками, із братами та сестрами.
Проблема сімейного виховання та взаємозв'язку школи й родини - одна з актуальних проблем педагогічної науки та практики. Хороший учитель завжди мусить пам'ятати про те, що його учень, який знаходиться у школі, думками та почуттями завжди пов'язаний з обов'язком, родиною, з безліччю хвилюючих сімейних проблем. Мудрий педагог свою виховну діяльність повинен здійснювати в нерозривному зв'язку з родиною дитини. Батьки й педагоги - дві наймогутніші сили у становленні особистості кожної людини, роль яких неможливо перебільшити. В обох сторін є свої переваги, свої достоїнства, своя специфіка і протиставляти їх не варто.
Але сучасні батьки - це вихованці нашої, вітчизняної школи. Вони несуть на собі родові плями, її достоїнства й недоліки. Загальним місцем у проблемі «школа й батьки» буде думка про єдність родини та школи, про взаємодопомогу та взаємовплив. «Повернути до школи втрачені цінності без родини неможливо», - пише Ю. Азаров. Виховні задачі не можна вирішити без залучення родини. Тільки спільними зусиллями можна досягти певних результатів у розвитку й вихованні дитини.
Звідси випливає перший принцип роботи з батьками - усвідомлення партнерства. Підвищення педагогічної культури батьків є основою розкриття їхнього творчого потенціалу. У рішенні цих задач маємо спиратись на педагогічну освіту батьків. Класний керівник повинен познайомити батьків зі статтями закону «Про освіту», один із пунктів якого каже: «Батьки учнів несуть відповідальність за їх виховання, одержання ними основної загальної освіти». Усі учасники виховного процесу повинні розуміти рівність місії та рівність відповідальності.
Другий принцип - знання родини. Для повної й ефективної роботи з дітьми треба знати соціальний склад родини.
Родинне становище. Висновок: переважна більшість родин класу - повна.
Рівень освіти. Висновок: більше 60 % батьків мають вищу освіту.
Матеріальне становище. Висновок: матеріальне становище батьків хороше.
Третій принцип - освіта батьків. Головною формою освіти батьків є батьківські збори, що проводяться раз на чверть.
Четвертий принцип - залучення батьків у спільну діяльність. При складанні плану виховної роботи ми з дітьми обов'язково враховуємо думки та можливості родини. У класі існує шкільний куточок.
На перших батьківських зборах провели анкету за такими запитаннями:
На перших зборах був обраний батьківський комітет. Створено творчі групи батьків:
П'ятий принцип - активна допомога родині. Є категорії батьків, які вимагають особливо тонкого педагогічного управління. Кожна така родина вимагає глибокого й усебічного вивчення.
Форма роботи:
Проміжні результати - це підвищення педагогічного культурного рівня батьків, активна допомога батьків школі та класу.
Пропрацювавши вже півтора року з новим класом, хочу сказати, що завдяки шкільним традиціям, колективним творчим справам, приблизно однаковому рівню сформованості навчальних умінь і навичок і добрій мотивації до громадського життя нам не важко себе відчувати єдиним колективом.
І що втішно для мене, що будь-яка класна чи шкільна справа ніколи не проходить без батьків, а це і створення класного куточка, участь у Дні району, твір у газеті про маму, поїздка в місто Городець, шкільне сімейне свято мамусь, відвідування планетарію, басейну, участь у конкурсі «Земля Нижегородська» (перше місце), «Новорічний серпантин» (сімейне свято), прикрашання класу до Дня вчителя, до Нового року, відвідування кафе, виконання малюнків до всіх свят, Свято салату (сімейне свято) тощо.
Упродовж усієї практичної діяльності намагаюся зробити батьків дійсними та справжніми помічниками. Адже від того, як ставляться до школи батьки, залежить і ставлення до неї їхніх дітей. А це дуже добрий фундамент для співробітництва, для загального успіху.
Таким чином, основна мета виховної роботи повинна бути такою: формування здорової, творчо мислячої, духовно багатої особистості. Л. Толстой казав, що родина - це любов. Краще родини для дитини нічого не можна придумати. Родина для дитини це місце її народження та становлення матеріального й духовного. Саме в родині дитина одержує ази знань про навколишній світ. Саме в родині складаються уявлення дитини про добро та зло, про порядність, про поважне ставлення до матеріальних і духовних цінностей. Із близькими людьми в родині вона переживає почуття любові, дружби, обов'язку, відповідальності, справедливості.
Мудрий педагог це добре розуміє й успішно використовує в організації шкільного виховного процесу. Знання законів розвитку й поведінки вихованців, внутрішніх прихованих від очей вихователя мотивів їх поведінки дозволить педагогу робити свою справу без допомоги батьків. Не секрет, що кожна сторона може працювати автономно й досягати добрих результатів. Якщо батьки роблять свою справу добре, то погана школа, погане навчання не робить дитину поганою. І, навпаки, якщо родина дитиною не займається, якщо в ній немає ладу, то добра школа, розумний і мудрий вихователь надолужують прогалини.
Програма «Школа для батьків»
Ідея родини для слов'янської людини завжди була священною. Головний сенс життя людини на землі - створення та забезпечення родини, народження та виховання дітей. Родина - це дивний соціальний організм, через який проходять усі найбільш значущі впливи життя на людську особистість. Держава, зацікавлена у своєму благополучному існуванні, зобов'язана питанням формування та розвитку родини надавати першорядне значення.
Народом родина сприймалась як господарська й моральна основа правильного способу життя. Наше село було сильне своїми колективістськими традиціями, охоронцями яких були громада, освіта й родина. Родина та громада служили організуючим началом у багатьох явищах духовного життя селян. Родина не тільки виховувала дітей і господарювала, вона була носієм глибоких традицій, що зв'язують людину з навколишнім світом, охоронницею колективного досвіду. Громада також поєднувала функції виробничого колективу, сусідської та релігійної спільноти. Необхідність постійно вирішувати всі труднощі, пов'язані із взаємовідносинами господарства окремої родини й життя селища в цілому, громади, і створювала основу для накопичення багатого соціального досвіду. Значна частина цього досвіду належить до неминущих культурних, моральних цінностей людства.
Поважне, шанобливе ставлення до старших, піклування про старих, дітей, безпомічних родичів: милосердя в найрізніших його проявах, допомога та взаємодопомога, працьовитість, совісне ставлення до праці, поняття честі й обов'язку, твердість у виконанні взятих на себе зобов'язань, а ще патріотизм, любов до батьківщини, турбота про її благо, вірність їй - усе це та ще багато чого складає моральні цінності російського народу. Усе пов'язано між собою в єдину, цільну систему моральних понять. А цілісність народної моральності визначалась у російських селян православною вірою. Моральні поняття передавалися з покоління в покоління.
Найбільш відважні та віддані Батьківщині воїни, офіцери, полководці виростали в родинах, де непохитно й високоморально були розвинені відносини між дітьми та батьками, братами та сестрами, старшими та молодшими, де поважались багатовікові народні традиції, де старший завжди оберігав молодшого, де молодший неухильно поважав старшого та вважав своїм обов'язком зберігати батьківський і дідівський бойовий і просто людський досвід. Громада суворо контролювала виховання дітей у родині, при необхідності могла втрутитись. Жодний дорослий не міг пройти повз дитячі витівки чи нешанобливість. У селі завжди остерігалися: «Що люди скажуть?». Тисячоліттями зберігає народ традиції виховання. Але народна педагогіка це не тільки джерело мудрості й морального здоров'я, це і наші корені. Забуваючи свої корені, ми розриваємо зв'язок часів і поколінь.
Революція, колективізація, індустріалізація й інші події радянського періоду історії нашої Батьківщини зруйнували громаду й завдали удару по родині. Були часи, коли родина вважалась пережитком, і не так далеко був той час, коли вважали, що найкраще виховання дітям може дати тільки держава у школах-інтернатах. Писались дисертації, улаштовувались наради, але життя мудріше за всіх нас. Воно ще і ще раз довело, що тільки сімейне виховання здатне вирішити всі проблеми розвитку особистості.
Уже не одне десятиліття звучить теза про необхідність тісної взаємодії родини, школи та громадськості у справі виховання підростаючого покоління. Ще ледве більше десяти років тому, коли функціонували сільські ради народних депутатів і колгоспи, що взаємодія була реальною тією чи іншою мірою, в якомусь ступені ці форми заміняли селянську громаду. У той же час село довше зберігало традиції народної педагогіки. У сільській місцевості, де вусі один одного знають, громадська думка односільчан багато значить для мешканців.
Але прийшла перебудова, а за нею нескінченні реформи. Залишились тисячі біженців, вони принесли із собою до села іншу культуру, інші традиції та звички, що ще раз боляче вдарило по громаді, а подекуди взагалі змело залишки общинності. Розвалились колгоспи й радгоспи, з'явились фермери, підприємці, тобто зруйнувалась і виробнича спільнота. Усі частіше з'являються в суспільстві такі почуття, як заздрість, злість, жорстокість, безсердечність. Родина випробує величезні труднощі. Люди місяцями, а подекуди роками не одержують заробітну плату, у них немає впевненості в завтрашньому дні, немає надії. У багатьох родинах оселився розпач.
Особливі труднощі в організації роботи з батьками випробують колективи шкіл тих сіл, що були вибудовані, що називається, у чистому полі та заселені людьми з різних країв. Для таких педколективів найголовніша задача - створення батьківського колективу, общинне виховання не тільки дітей, а й дорослих. Надзвичайно складна, але вкрай необхідна задача.
Які, на наш погляд, шляхи встановлення тісних взаємозв'язків родини та школи, формування батьківського колективу?
БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ
Загальношкільні батьківські збори проводяться два рази на рік. Тема зборів повинна бути важливою для всіх батьків школи. Обов'язкова інформація про роботу школи, про успішність (але без емоцій), про участь школи в районних, обласних заходах, про проблеми та труднощі, які розв'язує педагогічний колектив. Необхідно чітко інформувати батьків про всі засоби, які одержує школа, та їх витрату. Тільки відкритість і чесність викликають бажання допомогти. До зборів варто готувати виставки чи концерт. Чим більше учнів у них візьме участь, тим більш багатолюдними будуть збори. Має бути правило: на загальних зборах (та й на класних теж) прилюдно ні про кого погано не говорити. Тільки добро народжує добро.
Загальні батьківські збори - свято села, саме так треба їх сприймати, так і казати. Повинна звучати музика, на честь батьківських зборів треба вимити школу як перед найвідповідальнішою комісією, прикрасити квітами, роботами учнів. Запросити все сільське начальство, навіть якщо в них немає дітей, які навчаються у школі. Якщо в когось із батьків день народження чи ще якась подія в цей день, то треба поздоровити.
Класні батьківські збори проводяться 4-5 разів на рік. Одні-двоє зборів (на початку та наприкінці року) варто провести з відвідуванням відкритих уроків. На самому початку навчального року варто домовитися з батьками про святкування днів народження дітей. Установити день, коли завжди буде святкуватись день народження дітей, які народились у цьому місяці. Можливості кожної родини різні, тому треба домовитися, що на таких святах усе повинно бути скромним і бажано домашнього приготування. Не потрібні вишукані солодощі, фрукти та напої. Дні народження повинні бути святом душі, а не шлунка. На класних батьківських зборах повинні бути зустрічі з лікарем, психологом, керівниками гуртків і секцій.
Класний керівник повинен продумати, як знайти можливість сказати про кожного учня що-небудь добре, а вже потім поскаржитись на якісь провини. Про успішність краще не говорити. До зборів учні можуть зробити таблицю зі всіма оцінками із предметів, щоби батьки не гортали журнал. Вивчивши цю таблицю, вони самі побачать усе. До зборів можна попросити окремих батьків прочитати добірку статей із проблеми, а потім обговорити всім разом. Батьків варто залучати до проведення різних конкурсів у класі. Організувати роботу так, щоби батьки відчули себе колективом. Треба ввести у традицію, щоб від імені всіх учнів поздоровляли батьків із днем народження. Для цього можна виготовити саморобні листівки, якісь вироби.
ТЕМАТИКА КЛАСНИХ БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРІВ
ТЕМАТИКА ЗУСТРІЧЕЙ ІЗ БАТЬКАМИ
ТЕМАТИКА ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ НА РАДІ ШКОЛИ
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 05.05.2009