У результаті змін, що відбулись у суспільстві, назріла необхідність переоцінити існуючі десятиліттями уявлення про функції освіти та виховання, взаємодії школи й родини
Родина - це суспільний інститут, де відбувається соціалізація дитини, де засвоюються загальнолюдські норми, цінності у процесі взаємин з іншими людьми, формуються перші стійкі враження про навколишній світ. З родиною людина нероздільна все життя, міняється тільки її роль. Багато вчених стверджують, що за всіх часів і в усіх народів соціалізація дітей була єдиною специфічною функцією родини, а інші функції (економічні, підтримка добробуту тощо) є другорядними. Родина не тільки закладає основи формування особистості, а й забезпечує найважливіші умови її розвитку.
Не применшуючи значущості громадських інститутів виховання, треба визнати, що людство не створило іншої ланки у виховній системі, що за силою емоційно-морального впливу на зростаючу людину відповідала б сімейному.
Сімейне виховання має ряд переваг і засноване:
Різні наукові дослідження підтверджують наявність тісного зв'язку між типом особистості, яка формується, й виховним потенціалом родини. Родина характеризується безперервністю та тривалістю виховних стосунків між людьми різного віку, життєвого досвіду, різних особистісних якостей, із різним соціальним статусом у суспільстві.
Підвищення ролі родини у вихованні значною мірою залежить від школи, характеру її відносин із дітьми та їхніми батьками. Адже багато років протягом усього терміну їхнього навчання спільні зусилля вчителів і батьків спрямовані на створення повноцінної та гармонійно розвиненої особистості. Їхня взаємодія здійснюється в найбільш важливі для дитини та підлітка роки, коли закладаються основи формування особистості.
Школа як суспільний інститут не може замінити родину, вирішити багато її соціально-економічних і матеріальних проблем, вона покликана піднімати виховний потенціал, авторитет родини за допомогою організації продуктивних взаємин із батьками своїх учнів.
Основа взаємодії «родина-школа» в нашому навчальному закладі визначається такими напрямами:
Підвищення виховного потенціалу родини, педагогічної культури батьків можливе за умови позитивно спрямованої взаємодії родини та школи. Така взаємодія припускає рівноправні позиції педагогів і батьків у вихованні, розвитку особистості дитини.
Однак треба визнати, що в питанні взаємодії родини та школи зустрічається така думка: батьки - це «помічники», «підсобна сила» при школі. Таким чином, родині приділяється роль об'єкта педагогічного впливу, а школі - роль домінанти. Реально ж взаємодія припускає, що і школа, і родина - рівноправні суб'єкти соціального виховання дітей. При зменшенні значущості одного з них неминуче зростає роль іншого, і рівноправність сторін порушується.
Більш ефективною буде взаємодія, в якій кожна зі сторін є й об'єктом, і суб'єктом одночасно. Повноцінна взаємодія ґрунтується на таких критеріях, як:
Визначену роль відіграють взаємозалежність і взаєморозуміння, оскільки успіх одного із суб'єктів взаємодії обумовлений зусиллями, діями іншого.
Природно, і школа, і родина прагнуть досягнення повноцінної взаємодії. Але нерідкі ще випадки прояву з боку педагогів безтактності, нетерпимості, домінування, нерозуміння у спілкуванні з дітьми та їхніми батьками. У свою чергу, багато батьків не зовсім чітко усвідомлюють свою громадянську й особисту відповідальність за розвиток, виховання та навчання своїх дітей. Є такі батьки, які вважають своїм обов'язком забезпечити дітей матеріально, а виховання покладають на педагогів.
І тільки спільними зусиллями, доповнюючи та підтримуючи одне одного, родина та школа можуть досягти бажаних результатів. І в батьків, і в педагогів мета одна - благо дітей, їх повноцінний і гармонійний розвиток.
Кожна школа в роботі з батьками має свій певний досвід. Проведення таких спільних заходів, як «круглі столи», фестивалі, виставки, батьківські спектаклі і багато інших заходів, сприяють взаєморозумінню вчителів, батьків, дітей, де вони одночасно є організаторами й учасниками.
Однак необхідно поставити питання про створення системи педагогічної взаємодії на рівні «родина-школа», зрозуміло, з урахуванням традицій, існуючого досвіду, можливостей та особливостей шкіл, міст, селищ чи регіонів. Хоча в силу ряду об'єктивних причин здійснити сьогодні це не просто. З одного боку, те, що відбувається в суспільстві, кризові явища, перебудова його соціально-економічних структур загострюють кризу родини. Низький рівень взаємодії всередині родини, багаточисленний розпад родин, зниження авторитету батьків, ослаблення духовних основ родини, збільшення розриву між поколіннями негативно впливають на характер педагогічних стосунків. З іншого боку, орієнтацію на виховання особистості нового типу, зростання значущості процесів самовиховання та соціалізації, індивідуалізацію та диференціацію навчально-виховного процесу й інші явища можна розглядати як позитивні зміни.
Розв‘язання цих протиріч вимагає максимального зближення родини та школи, тому що їх об'єднує загальна мета - розвиток особистості дитини через забезпечення гармонії індивідуального й колективного, оскільки кожна дитина одночасно є об'єктом і суб'єктом різноманітних соціальних стосунків. Розвиваючи в кожній дитині індивідуальне, родина та школа готують її до життя в суспільстві та співробітництва з членами суспільства.
Забезпечити таку гармонійну взаємодію індивідуального й колективного можна за допомогою відновлення системи родинно-громадянського виховання.
Основні умови її реалізації можуть бути такими:
Існують і фактори, що справляють найбільший вплив на виховання в родині:
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 05.02.2008