«Житіє Артема Безвіконного» Григір Тютюнник

Читати онлайн повість Григора Тютюнника «Житіє Артема Безвіконного»

A- A+ A A1 A2 A3

"Хма! — неголосно вигукував Василь Васильович.— Калина это, брат, для поэзии, для песен. "Ой у лузі калина стояла", например. А тебе лечиться надо. Снимай-ка свой лапсердак и сорочку, послушаем твою калиновую душу... — Він брав коротку дерев'яну трубочку — фонендоскопом Дерид чомусь не користувався — і довго, напружено обслуховував хворого, примовляючи лагідно: "Так... так... дышим, активно, глубоко... Молодец..." — Довго слухав, обстукував м'якими білими пучками, потім швидким жестом ставив трубочку на стіл, хвилину-дві мовчки ходив по хаті від столу до дверей, заклавши руки за спину і віючи полами дуже білого накрохмаленого халата. Потім сідав навпроти відвідувача і, прикривши очі попухлими повіками, розказував йому історію його хвороби так докладно, з такими подробицями, ніби сам недавно нею перехворів. Якщо в нього були потрібні ліки, він давав їх, написавши на папірці, що, коли і по скільки приймати. Якщо ж не було, питався:

"Знакомые в аптеке есть? Нет? А дети?"

"Є. Дочка. В Алма-Аті живе". Або: "Синок, У Берліні служе".

"Если здесь не достанешь, напиши детям".— І теж давав папірець з назвою ліків.

Проводячи хворого до дверей, він скоса дивився на нього, глузливо кривив губи:

"Да не сутулься ты, не гни-ись... Базар скорее, чем ты, дуба вріже".

А одного разу зайшов Мефодій Тарануха, відомий на все село дуроляп, лукавець і жвавий до горілки чоловік. Не зайшов, а вломився в хату, як Чінгісхан.

"Здоров, Базаряка!! — вигукнув, ставши на порозі.— Тюу-у-у, як ти постарів та споганів! Чи п'єш багато, чи не допиваєш. Ха-ха! — Чути: напідпитку.— Насилу втовпився до тебе. Кажуть, що ти добре шепчеш... Ну, думаю, сходжу і я зі своїми болячками. Так ти, значить, у Домбасі? Е-е, там рублі довгі... Нічого ж заробітки? Машина ж є? Ха! Вдягнений, як пан, а я ще й питаю!"

"Что у тебя?" суворо спитав Василь Васильович.

Мефодій примружив на нього око:

"Та ти кажи по-нашому, я пойму!"

"На що скаржишся?" — з притиском запитав Дерид. Мефодій ще дорогою придумав собі хворобу.

"Та ось, подивися...— підняв перед собою зігнуту в лікті руку і зробив так, щоб указівний палець трохи звисав униз.— Крутить щодня, хоч кричи пробі, хоч одрубай! Віриш — цигарки не вдержу!"

Базар узяв прокурений шкарубкий Мефодіїв палець у свої, білі, доглянуті ("Як у барина, гадство!" — подумав Мефодій), легенько обмацав його, легенько придавив у щиколотці, зігнув, розігнув, аж тоді Мефодій схаменувся, що треба зойкать, і швидко сказав: "Ой-ой-ой, не дуже, воно ж болить!" Василь Васильович обережно пустив палець, зітхнув і промовив: "Да-а-а... " — сумно промовив.

"Що?.." — тихо спитав Мефодій, відчуваючи, що палець справді починає ломити, ніби хтось пробує повільно викрутити його з п'ятірні.

"Будем лечить, пока не поздно,— сказав Василь Васильович і гукнув у хатину до сестри: — Присько! Подай-ка мне йод".— Коли Василь Васильович приїжджав у відпустку без дружини, сестра була йому за помічницю.

Пріська, дуже зігнута, наче зломлена в попереку, дістала з білої шаховки йод у широкогорлому бутильку і подала братові. Той узяв бутильок і звелів:

"Прокипяти мне, пожалуйста, шприц и иголки".— А сам заходився намащувати йодом Мефодіїв палець — раз, і вдруге, і втретє, аж доки він став схожий кольором на писанку, пофарбовану в крутому цибулячому наварі.

"Не больно?"

"Та покручує... "

"Ничего, вылечим. Проделаешь дома несколько таких процедур — это называется йодовые ванны, и пройдет..."

Мефодій подмухав на палець і нахилився близько до Деридового вуха:

"Ну, а тут, у нас, може, можна підлататься? — спитав тихо.— Той грошину, той курочку, той сальця, ге ж?" "Присько, шприц готов?"

"Та уколів, може, й не треба?" — сказав Мефодій так, ніби він-то й не проти, але не хоче обтяжувати лікаря.

"Ну, хорошо... Но в таком случае палец пока опускать нельзя. Будешь идти домой, держи его вверх, вот так,— Василь Васильович підняв свій вказівний палець на рівень вуха. Потому что от прилива крови может начаться воспалительный процесс... "

"Та вже раз треба, то треба,— кисло погодився Мефодій і підняв палець у ту позицію, як йому було сказано.— Скільки ж тобі за роботу?" — І помацав лівою по кишенях, наче в нього й справді були гроші.

"Нет-нет,— відмахнувся Василь Васильович.— Все-таки мы с тобой одногодки, пожалуй, даже друзья... Купались в одной речке... "

Коли Мефодій вийшов, Василь Васильович нахилився до низенького вікна, покликав Пріську й показав:

"Смотри: держит палец, как апостол!"

Пріська побачила, як Мефодій дереться на гребельку біля мосту, тримаючи над головою червоний навіть здалеку палець, і засміялася. А Василь Васильович випростався і промовив:

"Да-а. Нет пророка в отечестве своїм".

"Про що це ти?" — не зрозуміла Пріська.

"Про те, що там я для всіх лікар, а тут, серед своїх, просто Базар".