Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій визначного українського поета Василя Симоненка (1935–1963) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків та позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.
«Для пісні своєї, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він – за прикладом наших кращих поетів – відплатив їй синівською вірністю, чистим горінням душі» – так ємно сказав про поета Василя Симоненка та його творчість письменник Олесь Гончар.
Писати вірші Василь почав ще старшокласником і вміщував їх у шкільній стіннівці.
Продовжував творити і у студентські роки, але друкувався мало. На це було дві причини: Симоненко був дуже вимогливим до художньої довершеності своїх творів, а ще не міг погодитися з притисками цензури, яка нещадно шматувала фрагменти і окремі рядки поданих до друку поезій, коли вбачала в них гостру соціальну та політичну критику можновладців.
Прижиттєвими виданнями поета були лише його перша збірка поезій – «Тиша і грім» (1962), що стала яскравим явищем не лише в літературі, а й у суспільному житті України тих часів, і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), яку він створив для свого маленького сина Лесика за одну ніч.
Через два роки після передчасної смерті поета – він прожив на світі лише 28 років – у журналі «Сучасність» (Мюнхен) вийшла його збірочка з назвою «Берег чекань». Вона мала ефект бомби: Симоненка переписували, цитували, про нього говорили по радіо, писали в пресі: «Ми настільки були враженими силою його віршів, що назвали Мюнхенське видавництво «Смолоскип» іменем Василя Симоненка. Ми не підозрювали, що в Україні можлива така творчість», – згадував літературознавець, засновник і керівник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич. В Україні ж друзям поета доводилося «пробивати» у світ кожну його книжку з неймовірними труднощами. Завдяки колективним зусиллям український читач дістав змогу одержати Симоненкові збірки «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985) та дві книжечки для дітей. Лише 1995 року їх автор був посмертно нагороджений Шевченківською премією. Того ж самого року було засновано літературну премію імені В. Симоненка, якою відзначаються найкращі перші книжки молодих поетів. Першим лауреатом цієї премії став поет Станіслав Чернілевський із збіркою «Рушник землі».
Великої популярності набули самвидавні твори Симоненка, зокрема цикл віршів із сатирою на радянський лад. Це такі поезії, як «Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка», «Дума про щастя», «Одинока матір», «Брама», «Де зараз ви, кати мого народу?» та інші.
Окремий значний цикл становлять твори, у яких поет висловлює любов до своєї батьківщини – України: «Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні», «Грудочка землі».
Надзвичайно популярними стали поезії з глибоким філософським підтекстом: «Ти знаєш, що ти людина…» і «Я», а також вірші, у яких поет засуджує ставлення влади до людини як до гвинтика: «Дід умер», «Баба Онися», «Перший».
Вірш «Перехожий», присвячений Ліні Костенко, над якою, як і над самим Симоненком, уже збиралися хмари негласного переслідування, замовчування, ігнорування, уперше був опублікований у газеті «Літературна Україна» 26 лютого 1963 року. Для Симоненка лірика Л. Костенко вже тоді була в громадянському і мистецькому вимірі явищем надзвичайним. Про себе ж самого поет дуже скромно написав у щоденнику так: «Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мізерно мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією. І якщо це мені вдається рідко, то це не тому, що я не хочу, а тому, що мало вмію і мало знаю. Найбільше люблю землю, людей, поезію і ... село Бієвці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть. Найдужче боюся нещирих друзів. Більше мені сказати про себе нічого...».
Вірші інтимної лірики В. Симоненка вражають красою і щирістю почуттів. Більшість з них увійшли до прижиттєвої збірки «Тиша і грім», частково – до посмертної збірки «Земне тяжіння».
У щоденнику Василя Симоненка є запис від 5 вересня 1963 року: «Вчора написав «Казку про Дурила». Написав одним подихом, хоч дещо було заготовлене раніше. Сьогодні казка ще подобається мені, жаль, що нікому її почитати…». Алегорично-сатирична спрямованість цього твору мала таку викривальну силу, була настільки насичена алюзіями на сучасну поетові дійсність, що «Казку про Дурила» вперше оприлюднили лише через 24 роки після смерті її автора.
Любов до України – наскрізна тема всієї творчості Василя Симоненка. Ця священна любов озвучена його довічним заповітом:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Саме ці слова золотими буквами сяють на пам’ятнику, що стоїть на могилі Василя Симоненка, а вірш «Лебеді материнства» став піснею, що набула надзвичайної популярності в народі. На вірші Василя Симоненка створено десятки пісень. Їх виконують і кобзарі, і панки, і поп-виконавці, і метал-гурти. Їх співає молодь під гітару. Окремі вірші поета та віршовані казки «Казка про Дурила», «Подорож у країну Навпаки», «Цар Плаксій та Лоскотон» введені у програму з української літератури середньої школи.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 27.05.2024