Богдан Хмельницький (1595–1657) – визначний український військовий, політичний і державний діяч, творець Української козацької держави, гетьман Війська Запорозького.
Точна дата і місце народження Богдана Хмельницького не визначені. За однією із версій він народився 6 січня 1596 року (за старим стилем – 27 грудня 1595 року) у селі Суботів на Черкащині, у родині сотника чигиринського полку – Михайла Хмельницького.
Освіту здобув спочатку в київській братській школі, потім вступив до Єзуїтського колегіуму в Ярославі, продовжив навчання у Львові. Опанувавши мистецтво риторики і письма, а також досконало польську мову та латину, Хмельницький не перейшов в католицтво, залишився вірним батьківській вірі – православ’ю.
У 1620–1621 рр. Богдан Хмельницький разом з батьком брав участь у польсько-турецькій війні, під час якої батько загинув, а він сам потрапив у полон. Після двох років полону Хмельницькому вдалося втекти (за іншими даними, – був викуплений родичами). Після повернення до Суботова він записався в реєстрове козацтво і разом із запорожцями приймав участь у походах на турецькі міста.
Під час повстання козаків 1630–1638 рр. Хмельницький був уже генеральним писарем, брав участь у повстанні проти Речі Посполитої, в тому числі – Кумейківській битві та як військовий писар підписав капітуляцію супротивника під Боровицею 24 грудня 1637 року. У 1644–1646 рр. – брав участь у війні Франції з Іспанією, командуючи більш, ніж двохтисячним загоном козаків.
Скориставшись відсутністю Хмельницького, польський підстароста Чаплинський напав на його хутір, пограбував його, насильно заволодів жінкою, забив майже до смерті молодшого сина. Безплідні спроби шукати відплати на суді призвели до того, що у 1647 році Хмельницький почав підготовку народного повстання проти польського панування в Україні. 9 лютого 1648 року козаки обрали Хмельницького першим гетьманом Запорозької Січі. З чотирьохтисячним військом він виступив проти поляків. Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на Національно-визвольну війну українського народу, яку очолив Б. Хмельницький.
У битві біля Жовтих Вод і під Корсунем повсталі українці в союзі з кримськими татарами розбили польське військо. Польська шляхетська армія практично припинила своє існування у вересні 1648 року. Але Хмельницький, дійшовши до етнічних кордонів України, зупинив похід, бо плекав надію порозумітися з польським королем. У неділю 27 грудня 1648 року відбувся тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ. Його зустрічали як «пресвітлого володаря й князя Руси» із вищим православним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм Величковським. Це свідчило про початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького.
Богдан Хмельницький увійшов у історію як видатний військовий і політичний діяч. Одним з його найбільших здобутків було те, що він зміг об’єднати різні верстви населення навколо ідеї національного визволення. Він заснував Українську козацьку державу, завдяки якій зупинилося окатоличення та соціальні утиски українців; налагодив міжнародні відносини з іншими європейськими державами; здійснив буржуазні перетворення в результаті національно-визвольної війни.
У процесі створення державних органів влади Б. Хмельницький спирався на традиції Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Проте, ситуація, що склалася на політичній арені в цей період, вимагала внесення певних змін у справу державного будівництва. Поступово гетьман відмовився від скликання загальновійськових рад як надто громіздкого та малоефективного інструмента законодавчої влади.
Перемоги 1648 року у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями спричинили всенародне повстання українського народу проти адміністрації й шляхти Речі Посполитої та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Речі Посполитої велику територію України.
Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ у неділю 27 грудня після вечірні й зустріч його на Різдво 1648 року як «пресвітлого володаря й князя Руси» із вищим православним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм Величковським свідчили, що був заснований початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького.
Рішення Хмельницького воювати проти гнобителів освятив Патріарх Константинопольський (Іоаникій II або Парфеній II) у 1651 році, надіславши до Хмельницького коринфського митрополита з мечем, освяченим на гробі Господнім, яким той підперезав гетьмана.
Хмельницький сприяв відновленню церков. У 1655 році було покрито міддю та позолочено верх церкви Архистратига Михаїла Золотоверхого монастиря у Києві. 25 травня 1654 року з Чигирина він надіслав листа до московського патріарха Никона з проханням звернутися до царя для підтвердження привілеїв Київської митрополії.
Хмельницький створив нову економічну, законодавчу та управлінську основу незалежної держави. Відбулися зміни соціально-економічного устрою – ліквідація магнатсько-шляхетського землеволодіння, скасування панщини і фільваркової системи, формування козацького й селянського землеволодіння; фінансової системи та податків – формування власної податкової і фінансової політики.
В руках гетьмана – Богдана Хмельницького – зосереджувалася практично необмежена влада, яка перевершувала за обсягом президентську і наближалася до царської. Носієм ідеї українського монархізму був сам Б. Хмельницький. Він вперше почав висловлювати думку про свою владу не як владу виборного гетьмана, а самодержавну владу повного володаря України.
Хмельни́ччина (Національно-визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького, Польсько-козацька війна, Козацька революція, Велика українська революція, Українська революція, Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, Визвольна війна) – всі ці назви є назвами історичного періоду 1648–1657 років, тих подій, що відбувалися в Україні.
Об'єктивно договір 1654 року з Москвою засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна знайшла сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну та судову владу. Православна церква, як і всі віруючі, вже не зазнавала релігійного переслідування. Переконавшись, що Україні не обійтися власними силами в протистоянні з Річчю Посполитою, Богдан звернувся до Москви з пропозицією про возз’єднання України з Росією. 8 січня 1654 року в Переяславі почалася рада, яка прийняла рішення, що суттєво змінило українську історію. У ній взяли участь представники козацької старшини, козаки Переяславського полку та мешканці Переяслава. Представників Запорозької Січі на цій раді не було.
Переяславський договір 1654 року, що складався з 11 частин, увійшов в історію під назвою Березневих статей (оригінал його не зберігся), був так неясно сформульований, що обидві сторони вкладали в нього різний зміст й кожна підходила до нього з урахуванням лише власних інтересів. До цього часу серед істориків немає одностайності щодо його тлумачення. Україна вбачала в договорі лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана у наступні роки, а Москва з перших днів намагалася змінити політику протекторату на підкорення української території. Згідно з військовим союзом Гетьманщини з Московським царством, Україна увійшла до складу Московської держави. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав Гетьманщини, яку згодом неодноразово порушували, і врешті-решт широка автономія українських земель та Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.
Загалом Переяславський договір 1654 року не перекреслював досягнень української нації у державотворенні. Він офіційно узаконив державний суверенітет Гетьманату, засвідчив правову форму його відокремлення від Речі Посполитої, примусив царський уряд взяти на себе зобов'язання, які гарантували незалежність Української козацької республіки й укладення передусім воєнного союзу з Московською державою.У будь-якому випадку угода не була для України, за словами сучасного українського історика Олени Апанович, «ні трагедією, ні ганьбою».
Наприкінці свого життя Богдан Хмельницький намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку для козацького суверенітету.
Богдан Хмельницький помер уранці 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 року в Чигирині від інсульту.
Доба після смерті Богдана Хмельницького отримала назву – Руїна. Це був період від 1657 до 1687 року – початку гетьманства Івана Мазепи, що відзначився розпадом української державності, загальним занепадом та кровопролитними війнами на території України.
У 1635 році Богдан Хмельницький за хоробрість був нагороджений золотою шаблею від польського короля Владислава IV.
Хмельницький приділяв увагу відновленню церков. За його сприяння 1655 року було покрито міддю та позолочено верх церкви Архистратига Михаїла Золотоверхого монастиря у Києві. 25 травня 1654 року з Чигирина він надіслав листа до московського патріарха Никона з проханням звернутися до царя для підтвердження привілеїв Київської митрополії.
Сучасники, які спілкувалися з Б. Хмельницьким, стверджують, що він був відмінним оратором, звертали увагу на його тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю. Богдан Хмельницький досконало володів польською, турецькою, татарською, французькою і латинською мовами. Він любив веселі застілля, народні пісні, був привітним господарем, грав на бандурі, вважався знавцем зброї і коней, вів просте козацьке життя без розкошей.
У «Літописі Григорія Грабянки» («Про похід Хмельницького у польські землі навесні 1655 року») можна прочитати про Богдана Хмельницького таке: «Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу і спав не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїну. Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так, як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі. Він завжди першим кидався в бій і останнім повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі, бо, відійшовши від військових справ та ученій, повністю зайнявся собою. У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив (про це мовилось уже), то зовсім міг би знищити Польщу».
8 липня 1649 року польський уряд оголосив нагороду за голову Гетьмана Русі Б. Хмельницького.
У листопаді 1649 року за розпорядженням гетьмана в Козацькій державі почалося карбування власної монети.
6 квітня 1657 року, відчуваючи наближення останніх своїх днів, Богдан Хмельницький звелів зібратися до Чигирина генеральним старшинам, полковникам, сотникам і всьому славному лицарству. У місті грали музики, салютували гармати. Гетьман виголосив промову, яка зворушила суворі козацькі серця. Як написав згодом літописець, «князь землі руської» звернувся до побратимів з такими словами: «Братове, час і недуга кваплять мене. Не буду повторювати вам те, що добре знаєте, про лихоліття та нещастя, які витерпів наш люд. Лиш дякую вам усім, дорогі братове, за ту честь, котру мені виявили, обравши своїм гетьманом, за вашу вірність і хоробрість. Дякую за вашу мужність у 34 битвах з ляхами, уграми, волохами і татарами. А ще складаю подяку за ту згоду і братерський союз, які підтримували нас у тяжкі дні. Повертаю вам нині булаву, бунчук, знамено... Виберіть собі іншого гетьмана, а мені, братове, вибачте по-християнськи, якщо слабкістю своєї людської натури когось з-поміж вас образив... Шкодую, братове, що не міг завершити всі війни так, як би мені цього хотілося. Тішив себе надією, що назавжди забезпечу волю землі руській. Господь інакше розпорядився. Не знаю, що станеться після моєї смерті, але благаю вас, поки ще живу, вільно виберіть собі гетьмана...». Богдан назвав кількох полковників, серед них і Виговського. «Ні! Ні! – кричали козаки. – Не хочемо іншого гетьмана, окрім твого сина Юрія. Хочемо мати над собою Хмельницького! Будемо любити його, тебе згадуючи і благословляючи, батечку наш!». Гетьман покликав сина і передав йому булаву. Через три місяці Богдан помер. 16-річний Юрій опинився на роздоріжжі. Те, що створила рука великого гетьмана, зруйнував його молодший син, який став жертвою жорстокого часу, національного розбрату і власної недосвідченості.
Уважають, що булава Богдана Хмельницького – один із найголовніших гетьманських клейнодів – зараз зберігається в музеї Війська польського у Варшаві, куди вона потрапила після Другої світової війни.
Богдан Хмельницький був одружений тричі. Перша його дружина – Ганна Сомківна – донька багатого переяславського купця, мати всіх його дітей. З нею Богдан взяв шлюб приблизно у 1625–1627 рр. Померла вона передчасно. Другий шлюб відбувся на початку 1649 року і зв’язав його з колишньою жінкою його ворога Чаплинського – Мотроною, найбільшим коханням гетьмана. Вона пізніше була страчена сином Хмельницького Тимошем у травні 1651 року за підозрою у зраді. Влітку 1651 року Богдан Хмельницький одружився втретє з Ганною Золотаренківною, міщанкою з Корсуня, вдовою полковника Пилипа (Пилипця). Вона стала радницею Хмельницького і розпорядником сімейного скарбу. У 1671 році – стала черницею з ім’ям Анастасія Києво-Печерського жіночого монастиря.
Після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно перебуває нині – невідомо. За польською версією, руський воєвода Стефан Чарнецький 1664 року напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив, а попіл вистрілив з гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв, тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які під час війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху Хмельницького може бути «Семидубова гора» в с. Івківці, що неподалік Суботова. Можливо, також, що Гетьман похований в Іллінській церкві, у склепі, який виявили у 2019 році. Доказів підтвердження обох версій поки що немає.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 04.03.2025