Павло Чубинський (1839–1884) – український поет, фольклорист, етнограф, юрист, організатор перших недільних шкіл, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні, автор нашого національного гімну.
Павло Чубинський народився 15 (27) січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя (нині ця територія – у межах міста Києва) в родині збіднілих дворян.
Батьки були добрими і освіченими людьми, чуйно ставилися до селянських дітей, що жили на хуторах поблизу їхнього маєтку, навчали їх грамоти, лікували, коли вони хворіли.
Освіту Павло Чубинський здобув у Другій київській гімназії, а потім – на юридичному факультеті Петербурзького університету, де у 1861 році отримав ступінь кандидата юридичних наук.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади, був автором журналу «Основа». На зібраннях «основ'ян» особисто познайомився із видатними діячами української культури: Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем і, зокрема, з геніальним Тарасом Шевченком, який став для нього духовним вчителем, провідником у житті й творчості.
Під час літніх канікул студент Чубинський подорожував Україною, збирав фольклорні матеріали, товаришував з видатним українським композитором Миколою Лисенком, якому передав записані на сільських ярмарках і святах українські народні пісні.
Молодий юрист переймався проблемами народної освіти, збирав кошти на відкриття недільних шкіл для дітей із народу, був захисником простого люду в судах. 20 жовтня 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Оселившись в Архангельську, Павло Платонович спочатку працював слідчим, потім – секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську він чимало зробив для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, дослідив юридичні звичаї в губернії, очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю.
У 1869 році Чубинський отримав дозвіл на повернення до України й очолив етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. Наслідком дворічної експедиції стали сім томів: «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край», які були опубліковані у Петербурзі в 1872–1879 роках. Це видання містить цінні і різноманітні етнографічні та фольклористичні матеріали: легенди, казки, обрядові й побутові пісні, народний календар, огляд говорів, особливостей їжі та одягу, дані про проживання поляків та євреїв, волосні суди тощо. В опрацюванні цих томів приймав участь композитор Микола Лисенко – він поклав на ноти мотиви обрядових пісень.
У 1873 році Чубинський став головним ініціатором відкриття Київського Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, а з 1875 р. – заступником голови цього Товариства.
У квітні 1879 року Павло Чубинський пішов у відставку і повернувся на свій родинний хутір. У 1880 році він важко занедужав і до кінця життя був прикутий до ліжка.
Помер 14 (26) січня 1884 року, не дожив одного дня до свого 45-річчя. Прощалися з Чубинським в церкві Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшевому кладовищі.
Павло Чубинський відомий також як поет, автор збірки віршів «Сопілка Павлуся» (1871) і фольклорист – у 1873 році в Санкт-Петербурзі вийшов друком його альманах «Малороские мифические сказки», де серед інших – розміщено 30 казок, записаних Чубинським у місті Борисполі.
Та найбільша слава спіткала його як автора вірша «Ще не вмерла Україна», якому судилося стати українським національним гімном.
Про історію створення пісні приятель Чубинського Леонід Білецький згадував так: «Київська українська громада дружила з сербами та болгарами, що навчались в університеті, і запрошувала їх часом до себе на вечірки. На одній із таких вечірок співали сербську хорову пісню, у якій були слова «серце біє і крев ліє за свою свободу». Чубинському дуже сподобалася ця пісня. Він раптом щез, а згодом вийшов зі своєї кімнати з написаним віршем «Ще не вмерла Україна» на мотив сербської пісні. Тут же під керівництвом Павла Платоновича хор розучив цю нову пісню у спільному запалі».
Уперше вірш Павла Чубинського був опублікований у 1863 році у львівському журналі «Мета». Текст поезії сподобався галицькому композитору Михайлу Вербицькому (1815 –1870 р.) і він поклав його на музику. Попри заборону й переслідування, яким піддавалося ім’я Павла Чубинського з боку офіційної влади, пісня «Ще не вмерла Україна» після Шевченкового «Заповіту» була чи не найпопулярніша серед борців за незалежність країни. До проголошення Незалежності України вона була гімном Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Карпатської України. У 1992 році через рік після проголошення незалежності України – стала нашим Державним гімном. Його офіційна музична редакція була ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року, а текст – затверджено законом України «Про Державний гімн України» 6 березня 2003 року.
У 1963 р. до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна» в Канаді видано серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького, роботи митця Миколи Бідняка.
На будинку колишньої гімназії у Києві, де навчався П. Чубинський, встановлена меморіальна дошка.
У 1994 році в селі Чубинське засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського».
20 липня 2000 року Бориспільському ліцею «Дизайн-освіта» було присвоєно ім'я Павла Чубинського, а у 2001 році в Борисполі було встановлено йому пам'ятник.
14 січня 2009 року Національний банк України увів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський».
У 2015 році в Києві з'явилася вулиця Павла Чубинського, в 2016-му – провулок в Житомирі та вулиця у Кривому Розі.
У 2015 році – заснована Всеукраїнська премія імені Павла Чубинського, а також премія Чубинського від Бориспільської міської ради.
Восени 2016 року на будинку в с. Млієві (нині Городищенського району Черкаської області), де з 1870 по 1873 рік проживав Павло Чубинський, встановили пам'ятну дошку.
19 вересня 2019 року Комунальному закладу вищої освіти Київської обласної ради «Академія мистецтв» було присвоєне ім'я Павла Чубинського.
15 квітня 2020 р. на Книшевому меморіально-парковому комплексі в Борисполі встановили перший в Україні пам'ятник Павлові Чубинському в повний зріст.
Вивчення біографії П. Чубинського та його вірш «Ще не вмерла Україна» введені до програми з української літератури середньої школи.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 01.01.2024