Ольга Кобилянська (1863 – 1942) – українська модерністська письменниця, рання буковинська феміністка, близька подруга та соратниця Лесі Українки.
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в глухому містечку Ґура-Гумора Австро-Угорської імперії (Південна Буковина, сучасна Румунія). Батько майбутньої письменниці – Юліан Кобилянський, народився в Галичині. Він належав до шляхетського роду, який мав свій герб і походив з Наддніпрянщини, працював секретарем повітового суду. Мати – Марія Вернер, німкеня за національністю, все життя присвятила вихованню сімох дітей (Ольга була четвертою дитиною). З любові до свого чоловіка вона вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру, виховуючи всіх дітей у повазі і любові до України і всього українського.
Оскільки в містечку не було школи, батько, бажаючи дати дітям освіту, у 1869 році переводиться в Сучаву, де сім'я прожила три роки. Там дівчинка разом з братами відвідувала німецьку гімназію. У 1875 році родина переїхала в Кімполунг, де Ольга закінчила чотири класи початкової школи – теж німецькою мовою (вона була офіційною мовою тогочасної Буковини). І хоча родині доводилося жити в німецько-румунському оточенні, батько дбав, щоб діти приватно вивчали й українську мову. Ще одна мова – польська – теж постійно звучала вдома.
З народної школи Ольга перейшла до дівочої, так званої «нормальної» школи, у якій навчалася лише до п’ятого курсу, оскільки для оплати подальшого навчання доньки в батька не вистачало грошей – ґрунтовну освіту треба було дати насамперед синам. Але Ольга з цим не могла змиритися, і вона продовжила навчання самостійно, ставши врешті однією з найосвіченіших жінок свого часу. У 1891 році родина переїжджає до Чернівців, щоб брати Ольги змогли завершили освіту у «серйозних» навчальних закладах.
У 1894 році Ольга Кобилянська стала однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», бере участь у виданні альманаху «Наша доля»; стає головою таємного товариства «Кружок українських дівчат», пише нариси, статті, друкується у журналі «Народ». У віці 35 років її ім’я було вже добре відоме в Європі та Буковині, хоч вона й жила на краю Австро-Угорської імперії. У 1901 році письменниця публікує роман «Земля» – перлину української та світової літератури. (Згодом твір було екранізовано). У 1903 році Ольга Кобилянська застудилася, хвороба дала ускладнення – її частково було паралізовано, але письменниця не полишала літературної діяльності.
Після Першої світової війни, в умовах окупованої Румунією Буковини, коли була заборонена українська мова, Кобилянська активно співпрацює з журналом української літературної молоді «Промінь» та львівським журналом «Нові шляхи». Стосунки з Радянським Союзом у Ольги Кобилянської були досить складними. У 1927 році радянський уряд з пропагандистською метою призначив прославленій, але хворій українській письменниці, що жила в Румунії, персональну пенсію – її прийняли до Спілки письменників СРСР й почали друкувати її твори. 22 листопада 1940 року відбулося урочисте засідання на честь 55-річчя творчої діяльності Кобилянської. Вона була нагороджена грамотою Президії Верховної Ради УРСР, а в Києві було видано двотомник її творів. Одночасно з цим відомі слова Ольги Кобилянської: «Якось проживемо, тільки б більшовики не прийшли». У ці роки вона поступово відходить від активної літературної творчості.
З початком Другої світової війни паралізована Ольга Кобилянська не мала можливості евакуюватися з Чернівців, і вона свідомо почала виступала в ЗМІ зі статтями проти агресії Німеччини і з засудженням дій нацистів. У її квартирі гестапівці провели обшук, у результаті якого більшість рукописів письменниці було вилучено, багато з них зникло і не знайдено досі. У 1941 році румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за О. Кобилянською, готуючи судову розправу над нею. Але судовий процес провести не змогли – 21 березня 1942 року Ольга Кобилянська померла. Її поховали на Чернівецькому кладовищі. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці.
У творчому доробку Ольги Кобилянської 8 повістей та романів, 43 новели та оповідання, низка статей та доповідей. У віці 13–14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. З 1880 по 1887 рік вона написала перші оповідання та декілька прозових замальовок теж виключно німецькою мовою. У 1888 році О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 була опублікована українською під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з творчістю Ольги Кобилянської познайомилася Леся Українка. Згодом їх творчі стосунки переросли у дружбу. 1894 року Кобилянська друкує в журналі «Зоря» повість «Людина» з присвятою Н. Кобринській – відомій у Галичині письменниці й громадській діячці.
Упродовж наступних років Кобилянська видає ще 10 повістей, серед яких перлина української прози «Земля» (1902). Цим твором письменниця поклала початок символізму як течії модернізму в українській літературі. А Михайло Коцюбинський написав листа авторові твору: «Пишу до Вас під свіжим вражінням од Вашої повісті «Земля». Я звичайно багато читаю, але признаюся, що давно читав щось таке гарне, таке захоплююче, як «Земля». Я просто зачарований Вашою повістю – все: і природа, і люди, і психологія їх – все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу». Сама Кобилянська говорила про «Землю», що всі персонажі у творі були не вигадані, а взяті з життя. Вона також згадувала, що страждала, вражена тими фактами, які описувала, але «ридаючи, продовжувала писати».
Починаючи з 1903 року, Ольга Кобилянська постійно хворіла, коштів на систематичне лікування не вистачало, але попри недугу і злидні вона продовжує писати. Протягом 1915–1923 pоків О. Кобилянська пише низку оповідань, новел, нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розпуку і біль, викликані Першою світовою війною. Її твори видавали та перекладали німецькою, чеською, польською мовою. За свою літературну діяльність вона домоглася стипендії із Відня. У 1926 – 1929 роках у Харкові вийшло девятитомне зібрання творів письменниці.
Літературознавці відзначають, що Ольга Кобилянська стала першим в історії української літератури письменником, хто показав образ української жінки абсолютно по-новому: це була не забита, пригноблена селянка, а інтелігентка, жінка, яка прагне до знань, до освіти, яка виступає за рівноправність у суспільстві між жінками та чоловіками. Та й сама письменниця говорила, що її заслуга в тому, що вона змогла привернути увагу читачів «до справжніх Марусь, Ганнусь і Катрусь, які повинні стати жінками європейського характеру». Особливо яскраво такі жіночі персонажі виписані у творах «Ніоба», «Царівна», «Аристократка», «Людина», «Impromptu phantasie», «Valse melancolique», та інших. (Твори «Людина», «Impromptu phantasie» та «Valse melancolique» введені до програми з української літератури для середньої школи).
Новела «Valse mélancolique» («Меланхолійний вальс») була створена на автобіографічній основі. Характер думок, вражень і переживань героїнь, зокрема Софії, були притаманні самій авторці. У листі від 17 лютого 1898 року до Осипа Маковея – українського письменника, поета, критика та редактора багатьох періодичних видань, з яким у О. Кобилянської були непрості особисті стосунки, вона писала: «Прочитайте «Valse mélanc» і взнаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого».
У 1891 році в селі Димка на Буковині Ольга Кобилянська пише твір «Людина», чотири рази піддаючи його новій редакції. Це перша повість письменниці українською мовою і перший твір в українській літературі, у якому втілена ідея фемінізму. В основу цієї повісті О. Кобилянська поклала досконало перероблене оповідання «Вона вийшла заміж», написане нею у 1887 році німецькою мовою, і після публікації у 1894 році в журналі «Зоря» сприяла визнанню О. Кобилянської як української письменниці-феміністки.
Твір «Impromtu phantasie» Ольга Кобилянська позначила як нарис. Цей художньо-публіцистичний жанр передбачає зображення дійсних фактів, подій та конкретних людей. Можливо, цим вона хотіла підкреслити його автобіографізм. Розповідь веде героїня, яка фрагментарно, з завершеною фабулою згадує «минулі літа і одну людину, як була іще дитиною». Відомо, що музика в житті Кобилянської була більше, ніж захоплення. Вона писала: «Музику люблю пристрасно, і вона має на мене дуже сильний, майже потрясаючий вплив». А у листі до Осипа Маковея від 11 серпня 1898 року зазначала: «Образовані і тонко відчуваючі жінки є для мене ідеалом». Тому можна стверджувати, що прототипом героїні «Impromtu phantasie» є її автор – Ольга Кобилянська.
У 2006 році в Україні була заснована літературно-мистецька премія імені Ольги Кобилянської. Вона присуджується щороку за найкращий літературний, художній або публіцистичний твір, наукову розвідку про життєдіяльність сучасної жінки в Україні, становище її в суспільстві, ситуацію щодо гендерної політики в державі.
У місті Гура-Гумора, де народилася письменниця, встановлено пам'ятник і названо сквер її ім'ям.
У Чернівцях та в інших українських містах ім'ям Кобилянської названі вулиці та бібліотеки.
У Чернівцях відкрито літературно-меморіальний музей Кобилянської та встановлено пам’ятник. У селі Димки Чернівецької області також працює музей Ольги Кобилянської. У 1973 році відкрито музей письменниці в селі Димка, де вона відпочивала влітку.
Ім'я Ольги Кобилянської носить Чернівецький музично-драматичний театр. У 1980 році перед ним встановили бронзовий пам'ятник письменниці.
У 1963 році випущена поштова марка СРСР, присвячена Кобилянській.
У 2013 році в Україні була випущена поштова марка, присвячена Ользі Кобилянській, і побачила світ пам'ятна монета номіналом у 2 гривні.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 11.07.2023