Юрій Винничук (народився 1952 року) – сучасний український поет, прозаїк і дитячий письменник, драматург, журналіст, перекладач, колумніст, редактор, упорядник, лінгвіст.
Юрій Павлович Винничук народився в сім'ї лікаря та інженера-економіста 18 березня 1952 року в Івано-Франківську. Після закінчення школи протягом 1969–1973 років навчався на філологічному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту (тепер – Прикарпатський університет імені Стефаника). За спеціальністю – вчитель української мови та літератури. Починаючи з 1971 року, здійснює перші публікації своїх непересічних віршів. Коли в 1974 році на квартирах у франківських письменників почалися масові обшуки, Винничук зібрав свої рукописи у валізу і переїхав до Львова. Відтоді за ним причепилося прізвисько «Юрко-чемодан».
До 1986 року письменник працював вантажником, художником-оформлювачем, лаборантом, весь вільний час витрачав на читання книг. Згадуючи ті роки, Ю. Винничук якось сказав: «Я був записаний до різних бібліотек – і серед них була бібліотека видань іноземними мовами. Завдяки цим виданням я знав американських, латиноамериканських та європейських письменників ще до появи російських перекладів. Саме тому я вивчив іноземні мови – я ж ніколи слов’янських мов спеціально не вчив. Але вперто читав, про значення якихось слів лише здогадувався. З часом їх нахапався так, що тепер я на всіх слов’янських мовах можу читати».
З 1981 року в журналах з’являються літературні статті та переклади Винничука, він пробує себе в різних прозаїчних жанрах, але, в основному, пише «в стіл», бо знаходиться під наглядом КДБ за нелояльність до влади. 1987 року Юрій Винничук організував театр «Не журись!», працює у ньому режисером, пише пісні до вистав та сценарії, виступає на сцені як актор. 1990 року разом з гумористом С. Оробцем створює «Кабарет Юрця і Стефця». У 1991–1994 працює редактором відділу містики та сенсацій газети «Post-Поступ». З 1996 до 1998 року видає газету «Гульвіса». Починаючи з грудня 1997 і до 2006 року, знову працює у відновленій газеті «Поступ» – веде щотижневу оглядову колонку під псевдонімом Юзьо Обсерватор. 1997 року Юрій Винничук стає членом Асоціації українських письменників. З 2006 до 2018 року він –головний редактор місячника «Post-Поступ». Зараз живе і творчо працює у містечку Винники біля Львова. Веде свій сайт, де розміщує дописи «на злобу дня» й спілкується зі своїми шанувальниками.
Свій творчий шлях Юрій Винничук розпочав у 1970-х роках як автор непересічних поетичних творів. З тієї пори у бібліографічному покажчику автора налічується 2 збірки поезій, 17 повістей і романів, 3 енциклопедії, 2 п’єси, більше десятка збірок оповідань та краєзнавчих видань, надрукованих окремими книгами. Він є укладачем антологій української фантастики ХІХ століття «Вогненний змій» (1989), української літературної казки ХІХ століття – «Срібна книга казок» (1993), серії книг, «Юрій Винничук представляє» (з 2002 року вийшло 8 книг) та серії з 3-х книжок «Казкова скарбниця» (з 2002 року).
Справжній успіх принесло Юрію Винничуку звернення до великої прози, у якій «поєднуються елементи фантастики, еротики, чорного гумору, постмодерністської пародії». Його романи «Діви ночі» (1991), «Танґо смерті» (з 2012 понад 10 видань), «Аптекар» (2015), «Цензор снів» (2016), «Лютеція» (2017) та «Нічний репортер» (2019) з захоплюючим драматичним сюжетом, мають величезну популярність у читачів.
На рахунку письменника також ціла низка творів для дітей і понад 20 окремих видань. Деякі з них перекладено іншими мовами. Наприклад, «Казка про поросятко» надрукована у Франції півмільйонним накладом, що є поки недосяжним для України. Казкова повість «Місце для дракона», написана у 1990 році (окремою книжкою вийшла 2002 року), витримала 8 перевидань й увійшла до програми з української літератури середньої школи. Про цю книжку письменник написав у дописі на своїй сторінці Фейсбука: «Тяжка доля письменника. Писав я цю повість не для дітей років 40 тому. Тепер її вивчають у школі. А дітки мені пишуть такі листи: «Добрий день, Юрій! Мене не задовольняє кінець вашої казки «Місце для дракона». Чому дракон помер? Це дуже засмучує, моя однокласниця навіть плакала. Чи можна написати фф по цій повість-казці, де дракон живий і в нього все добре?» І що я маю відповісти?»
Твори Юрія Винничука перекладено англійською, німецькою, французькою, хорватською, польською, болгарською, сербською, білоруською, японською, китайською мовами і навіть мовою есперанто, чимало з них відзначені престижними літературними нагородами. Він сам є автором багатьох перекладів з англійської, кельтських, численних слов'янських мов. За його казками знято 3 мультфільми, а за мотивами роману «Діви ночі» створено двосерійний однойменний фільм.
Про свою письменницьку «лабораторію» Ю. Винничук розповідає так: «Щоб створити текст, потрібно увійти в транс. Я часто беру і читаю когось із письменників, які близькі до того, що я збираюсь писати. Щось таке пов’язане з настроєм. Годинку почитаю – і сідаю писати. Ніби підзарядився від акумулятора. Це штучне створення настрою, але коли я починаю писати, то цього вже не потрібно… Оскільки я людина-оркестр, то працюю одразу над кількома проектами… треба пам’ятати одну річ: література і загалом мистецтво не прощають зради. Літературі треба віддатися повністю. Знайти собі якусь не надто обтяжливу роботу, аби виживати і писати». А коли його запитали: «Що для вас натхнення?» – відповів, що натхнення вигадали лінюхи, є щоденна праця.
У 1999 році Юрій Винничук отримав титул «Галицький лицар» за ведення щотижневої сторінки в газеті «Post-Поступ» під псевдонімом Юзя Обсерватора. Він неодноразовий фіналіст та двічі переможець літературної премії Книга року ВВС: у 2005 році за роман «Весняні ігри в осінніх садах», а у 2012 – за роман «Танго смерті». 2021 року отримав приз читацьких симпатій «Ангелус» (Центральноєвропейська літературна премія) за роман «Танго смерті», виданий у Польщі. З 2012 року – кавалер відзнаки «Золотий письменник України».
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 26.05.2023