Ігор Калинець (народився 1939 року) – український поет і прозаїк, політв’язень.
Ігор Миронович Калинець народився 9 липня 1939 року в місті Ходорів (Бібрський повіт, за польським адмінподілом – Жидачівський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка), нині Львівської області. У старших класах школи вчителька української мови і літератури прищепила йому любов до книг, давала читати Винниченка та інших заборонених авторів, часто хвалила хлопця за його спроби складати свої твори. У 1956 році, закінчивши школу із срібною медаллю, Ігор Калинець стає студентом філологічного факультету Львівського університету. Коли отримав диплом про вищу освіту, з 1961 по 1972 рік працював у Львівському обласному державному архіві.
11 серпня 1972 року за участь у дисидентському русі Калинця засуджують на 6 років ув'язнення у Пермських концтаборах суворого режиму й 3 роки заслання. Заслання поет відбував разом із дружиною Іриною Стасів-Калинець на Забайкаллі, у с. Ундино-Посєльє, Балейського району Читинської області. В автобіографічній примітці до збірки поезій «Пробуджена муза» Калинець написав: «В ув’язненні працював токарем і кочегаром. Мучився, але не каявся – і радий з того, бо чую, що лишився людиною. Поезія допомогла вистояти і в перший, і в другий періоди (ув’язнення та заслання). Зумів зберегти все написане…»
У 1981 році, після повернення до Львова, Ігор Калинець став працювати у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Останнє місце роботи – Міжнародний інститут освіти науки і культури і зв’язків з діаспорою при Львівському політехнічному інституті.
Про свої політичні погляди поет говорить так: «Я націоналіст від народження, я виріс у такому націоналістичному, патріотичному оточенні. І весь час для мене націоналістичний, бандерівський, партизанський рух, звичайно, був і є дуже близьким. Я хотів би, щоб була така партія, такого типу – ОУНівська».
Ігор Калинець живе у Львові. Він є Почесним доктором наук Львівського національного університету імені Івана Франка, Почесним громадянином міста Львова.
За пропозицією самого поета, його творчість хронологічно поділяється на дві головні частини: дев’ять книжок, написаних перед ув’язненням у 1972 році (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу – «Вогонь Купала» (1966), решта функціонувала у самвидавному обігу, і вісім – написаних під час ув’язнення та на виселенні (до 1991 року ширилися у самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця – «Пробуджена муза» (Варшава, 1991 рік) та «Невольнича муза» (Балтимор – Торонто, 1991 рік). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» було нарешті видано і в Україні. У тому ж році вона була відзначена Державною премією імені Тараса Шевченка. 1994 року журнал «Сучасність» опублікував повість – «Молімось зорям дальнім», написану письменником ще 1972 року під час перебування у слідчому ізоляторі львівської в’язниці.
Вірші з циклу «Книжечка для Дзвінки» стали хрестоматійними – вони увійшли до програми української літератури для 6 класу. У них продовжується яскравий і самобутній напрям в українській поезії, пов’язаний з іменами Тичини, Антонича, Вінграновського – це радісне відчуття себе частинкою світової гармонії, вміння вести діалог з усім, що нас оточує, бачити світ по-дитячому. Основою образності є персоніфікація – вид метафори, коли предметам, явищам природи та поняттям надаються властивості людини.
Книжки з казками та поезіями для дітей виходять у світ у видавництвах: «Сполом» («Казки зі Львова»), «Веселка» («Про дівчинку і квіти»), «Каменяр» («Дурні казки»), «Щедрик» («Пан Ніхто: Довга казка»), «Світ дитини» («Таке собі та інше»), «Видавництво Старого лева» («Данка і Крак») та інші.
Сам Ігор Калинець про свою літературну діяльність говорить так: «Мій час, однак, був поділеним на певні фази. 60-і роки до арешту 1972 року – це був період «пробудженої музи». Я тоді писав переважно для самвидаву, інколи мої твори потрапляли за кордон. Тобто це час певного бунтарства, митця в опорі. Якщо не митця, то, принаймні інтелігента. Наступний час моєї біографії – то час «невольничої музи». Я потрапив на дев’ять років в ув’язнення. Цей час має інший присмак, бо я хоч залишався у табірному опорі, але там вже були свої правила і особлива поведінка. І в поезії знайшовся інший спосіб, бо я зважав на цензуру, і в мене, в основному, превалюють підтексти. Аби не дати підстав знищити, конфіскувати те, що я написав… Третій період мого часу – це мовчанка. Я змовк як поет. 1981 року я вирішив більше не повертатися до поезії. Чому? Бо мені вже було нецікаво. Стан українського інтелігента, його духовний світ я вже передав у кількох збірках «Пробудженої музи» та «Невольничої музи». Я висловив свої мрії, сподівання та емоції, а також почуття до тих людей, які були поруч, і подумав, що на цьому слід ставити крапку… Час мовчанки тривав до 1987 року. Ув’язався у громадське життя… Зрештою став письменником для дітей... Я мушу бути цікавим не тільки комусь, а перш за все собі. Отож третій том мій – «Муза мовчазна»... Мовчання – не порожнеча і не наповнення, а тривання в написаному в моє творче двадцятиріччя: 1960-ті, 1970-ті роки. Мені цього достатньо» … Звісно, я завжди був серед тих, хто боровся за незалежність України, і, незважаючи на свій пасивний стан, я духовно, серцем разом з молодими революціонерами, з нашими вояками».
Ігор Калинець є кавалером орденів Князя Ярослава Мудрого (2008) і Свободи (2009). Він лауреат премії імені Івана Франка (1977 р. в Чікаго), лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992) та премії імені Василя Стуса (1992), лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди (2017).
У січні 2022 року Ігор Калинець став Народним поетом України. За рішенням міжнародного журі таку нагороду отримують поети, відомі своєю визначною творчістю та подвижницькою діяльністю на благо України.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 26.05.2023