Сергій Плачинда (1928 – 2013) – український письменник-прозаїк, публіцист, критик.
Сергій Петрович Плачинда (літературний псевдонім Сергій Кожухар) народився 18 червня 1928 року на хуторі Шевченко (Кіровоградщина) в родині селянина. Дитиною був свідком Голодомору, пережив німецьку окупацію. Працював токарем у механічних майстернях радгоспу, пізніше став співробітником Кіровоградської районної газети й водночас учився в середній школі. З 1948 р. співпрацював із республіканськими газетами та журналами, публікуючи в них свої нариси та оповідання.
У 1953 році закінчив філологічний факультет Київського державного університету, а потім аспірантуру при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, де надалі залишився працювати науковим співробітником. 1960 року був звільнений «за український націоналізм». Того ж року став членом Спілки письменників України. Працював у редакції «Літературної України», у видавництві «Молодь». Брав активну участь у діяльності Народного Руху України. Був засновником і першим головою Української селянської демократичної партії.
В останні роки життя Сергій Плачинда працював старшим науковим співробітником Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. Досліджував праісторію та найдавнішу міфологію України. Незадовго до смерті оселився з дружиною на Черкащині, в селі Кантакузівка. Помер 7 вересня 2013 року.
Перші публікації Сергія Плачинди у республіканських виданнях з'явилися ще 1947 року. У 1959 році побачила світ перша книга – збірка оповідань і нарисів «Кам'яна веселка», до якої також увійшла повість «Таня Соломаха». Він став членом Спілки письменників України у 1960 році. У радянський період вийшло безліч мистецьких, публіцистичних та документальних творів, а також такі біографічні романи, як «Олександр Довженко» (1980), «Ревучий» (1986), «Юрій Яновський» (1986), «Балада про степовика» (1987) та інші. С. Плачинда був також першопублікатором доти невідомих «Щоденників» О. Довженка, упорядником альманаху «Довженка та мир. Творчість Довженка у контексті світової культури» (1984). Йому належить і книжка-нарис «Брати Місяця» (1959) про геніального українського конструктора космічних кораблів Ю. Кондратюка-Шаргея, літературознавчі монографії «Композиція і характери в новелах Ю. Яновського» (1957), «Майстерність Ю. Яновського» (1969).
1968 року вийшла друком книга історичних повістей «Неопалима купина», у якій художньо осмислюються постаті Роксолани, однієї із засновниць Київського братства ХVI ст. Галшки Гулевичівни, славетних композиторів ХVIII ст. Артема Веделя і Максима Березовського, державного й церковного діяча, письменника ХVII ст. Теофана Прокоповича. (Ця книга згодом була вилучена з бібліотек і продажу за «націоналістичний ухил»).
Також Сергій Плачинда є автором книг історичних повістей: «Київські фрески» (1982), «Козаки в Дюнкерку» (2003), «Козак – душа правдивая» (2004), «Словника давньоукраїнської міфології» (1993), книжок «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія. Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009). Історія українського народу на думку письменника, починається від часів Мезинської стоянки (20-15 тисяч років до н. е.) на Чернігівщині, а пращурами українців є трипільці. Ці твори стали справжніми бестселерами, але піддавалися нищівній критиці з боку науковців у галузі історії України. Історичні концепції С. Плачинди називали псевдонауковими, «романтично-казковими» чи «абсурдними ідеями». Письменник зневажливо ставився до цього, називаючи критиків з числа науковців «космополітами», «шовіністами», «малоросами».
Сергій Плачинда був унікальним у своєму ставленні до слави. Він стояв біля витоків багатьох справ – саме він у перебудовний період першим підняв голос на захист української мови, ініціював створення Комітету порятунку Дніпра. У квітні 1986 року, як голова творчого об’єднання публіцистів Спілки письменників УРСР, провів перший вечір, присвячений пам’яті жертв Голодомору 1933 року з вимогою зняти табу з цієї теми. «Ото добре, що воно зроблено, а хто його зробив – хіба це так важливо», – такою була його життєва позиція.
У 2001 році С. Плачинда став лауреатом літературної премії ім. Івана Кошелівця. 2008 року був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
17 жовтня 2019 року в Києві на будинку по вул. Олеся Гончара, 52, де жив С. Плачинда, відкрито меморіальну дошку.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 26.05.2023