Оксана Іваненко (1906 – 1997) – українська дитяча письменниця та перекладачка.
Оксана Дмитрівна Іваненко народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві. Навчалася у жіночій гімназії, потім – у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти. З 1923 по 1926 рік вчилась у Харківському інституті народної освіти на відділенні соціально-правової охорони неповнолітніх факультету соціального виховання, де почала відвідувати літературні вечори, студію, познайомилася з письменниками Павлом Усенком, Олександром Копиленком, з поетесою Наталею Забілою, з якою здружилася на все життя.
Все літо 1924 і 1925 року проходила практику в Дитячій колонії імені Максима Горького, якою керував добрий знайомий її матері – Антон Макаренко. А після закінчення інституту разом з групою випускників поїхала в колонію уже на постійну роботу.
Вступила до аспірантури при Українському науково-дослідному інституті педагогіки (УНДІП), і у 1931 році захистила кандидатську дисертацію «Дитяча літературна творчість». З 1932 по 1939 рік працювала редактором у видавництві «Молодий більшовик», потім переїхала до Києва і керувала секцією дитячої літератури у Київській філії УНДІП.
Коли прийшла війна, письменниця з малими донькою, сином і хворим батьком перебувала у Свердловську. Там познайомилася з відомим казкарем П. Бажовим й переклала його твори українською мовою. Повернулась в Київ у 1944 році. З 1947 по 1951 рік працювала відповідальним редактором журналу «Барвінок».
Померла на 92 році життя – 17 грудня 1997 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
Батько Оксани Іваненко працював редактором газети, мати – вчителькою у притулку для сиріт. У родині шанували художнє слово, мали велику домашню бібліотеку. Від матері дівчинка успадкувала педагогічний хист, а від батька – потяг до літературної творчості. У шість років вона написала свою першу казку. Пізніше її дитячі твори з’явилися в рукописному журналі гімназії, де вона охоче й дуже добре вчилася. З дванадцяти років Оксана уже самостійно працювала з іншими учнями, навчаючи їх грамоти.
У 16 років дівчина стає вихователькою дошкільного дитячого будинку. Удень – робота з малюками, увечері – навчання в Полтавському інституті народної освіти. У години перепочинку пише для своїх вихованців казки, вірші, оповідання, п’єси, бо художньої літератури для дітей на той час бракувало.
Постійно друкуватися Оксана Іваненко почала з 1925 року, але вважала, що справжня її творчість для дітей почалася у 1933 році, коли була написана казка «Сандалики, повна швидкість!». Цей її твір та вірші для дітей Наталі Забіли відзначили Корній Чуковський та Самуїл Маршак у дні Першої республіканської наради з питань дитячої літератури, яка проходила у Харкові. Невдовзі були написані твори, які увійшли в книгу «Лісові казки» (1934).
«Пишучи казку, – розповідала Оксана Дмитрівна, – я перевтілювалася абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби… Я вже не могла думати про щось інше. Я вкладала в неї всі почуття, спогади, думки, розмисли...»
Так народжувалися твори, у яких використовувався казковий художній прийом антропоморфізм – один із найважливіших у О. Іваненко, коли звірі, рослини і навіть крапелька води мислять і розмовляють, як люди. Це були казки, які, окрім пізнавальної мети, виконували виховне завдання, несучи в собі глибоку ідейну, філософську думку і завжди просякнуті поняттями морального плану про дружбу, взаємодопомогу, про гарячу любов до рідного краю. У 1939 році за успіхи у розвитку дитячої літератури письменниця отримала свою першу нагороду – орден «Знак пошани».
За роки літературної діяльності Оксана Іваненко написала й опублікувала багато казок, віршів і оповідань для дітей, низку творів для юнацтва і дорослих: історичні повісті «Друкар книжок небачених» (1947) про першодрукаря книг в Росії і Україні Івана Федорова та «Богдан Хмельницький» (1953). У 1961 році письменниця завершила майже двадцятирічну працю над романом про Т. Г. Шевченка «Тарасові шляхи», перша частина якого вийшла ще у 1939 році. ), а у 1973 році побачив світ роман «Марія» (про Марко Вовчок). Ці твори стали видатним явищем в українській бібліографічній прозі.
Окремі публікації О. Іваненко увійшли до п'ятитомника «Твори» (т. 1—5, 1984 – 1994) й перекладені мовами народів СРСР, видані болгарською, чеською та німецькою мовами. Письменниця й сама здійснила чимало перекладів, серед яких «Тургенєв» Андре Моруа, «Казки» Ганса Крістіана Андерсена і «Казки» братів Грімм, окремі твори
Володимира Короленка та Льва Толстого.
У 1974 році О. Д. Іваненко було присуджено Республіканську літературну премію ім. Лесі Українки за цикл оповідань «Лісові казки», повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та інші твори, що вийшли у видавництві «Веселка» у п’ятитомному зібранні.
У березні 1986 року за книгу спогадів «Завжди в житті» письменниця була удостоєна Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. За заслуги у розвитку української літератури Оксану Іваненко нагороджено трьома орденами «Знак пошани» і орденом Дружби народів.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 25.05.2023