Нащо вже ті паперові щоденники? Менше паперу, більше цифровізації – дорівнює більше знань і відповідальності?
Та ні.
З усіх кутків лине, що дітям для розвитку тре більше волі, менше контролю, аби вони ставали самостійними.
І з тих же кутків звучить, що паперових щоденників уже не треба. То де ж візьметься та відповідальність? В електронному щоденнику, який пасе мама?
А я хочу інакше. Щоб моя дитина написала своєю рукою розклад, спланувала свій навчальний тиждень. Записувала «домашки» в щоденник і знала, що то її поле діяльності.
Аби ставало соромненько, коли нестиме щоденник учительці для запису про якісь фокуси в школі.
Й аби, коли я забираю додому, звучало: «Ма, я тобі ось покажу, у мене сьогодні в щоденнику два "чудово!"», а не від мене, що я там щось побачила в електронному щоденнику.
Бо це про досягнення дитини. І нехай воно собі буде написано.
Педагоги, відгукніться, можливо, я помиляюсь, і вам таки дійсно було складно фіксувати успіхи, неуспіхи й шкоду в паперовий щоденник?
Чи нехай би він собі був? У нас поки є, і я цьому тішусь.
Автор: Елена Гончаренко, журналист.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 08.04.2026