Від старту НУШ у 2018 році (а ми там брали безпосередню участь з онлайн-курсом для вчителів початкової школи) я спостерігав розділення суспільства на два антагоністичні табори.
Одні підтримували зміни, дитиноцентричний підхід і спробу зробити освіту ближчою до реального життя.
Інші нарікали, що це вже «не та фундаментальна освіта», що діти тепер лише граються й тупішають. І, звісно, причина не в комплексі факторів, не в зміні середовища чи нових викликах, а в «експериментах» МОН і решти агентів змін.
Гадаю, мені складно дорікнути тим, що я хочу, аби діти «тупішали». Особливо коли йдеться про природничі науки: я починав EdEra з власного курсу фізики, а зараз ми командою працюємо над реформаторським проєктом у сфері математики.
Навпаки, мені боляче спостерігати, як рівень знань із математики серед школярів з року в рік знижується. У більшості STEM-дисциплін схожа ситуація. Але попри це я переконаний, що ми маємо справу не так із кризою знань, як із кризою мотивації.
Всім апологєтам «нічого не змінювати»: ми маємо справу з іншими дітьми. І «тупішали» вони, бо ми не встигали змінити стиль викладання – синхронізувати його зі стрімкою зміною світу.
Ще раз: діти «тупішали» і до всіляких НУШ. При тих самих методах викладання ми спостерігали дедалі гірші результати з математики й природничих наук.
Розмови про те, що причина в НУШ – це маніпуляція або нерозуміння базових речей про зміну поколінь. Один простий факт: дослідження Microsoft (аналіз поведінки 2004–2023) показало, що середній час утримання уваги скоротився з 2,5 хвилин до 47 секунд. Тому традиційний 45-хвилинний урок – це формат, що більше не працює. І потрібно шукати інші методики викладання.
Для мене це не теорія, а щоденна робота команди EdEra. У межах спільної програми зі Світовим банком LEARN ми створили та адміністрували цифрову платформу «Освіта для життя» – по суті, зібрали екосистему інструментів для освітян. Разом із Міносвіти та 85 експертами-практиками переосмислили освітні галузі так, щоб вони відповідали викликам сучасного світу. Об’єднали все в одному місці: державні стандарти, освітні програми, приклади інтегрованих завдань, інструменти для розвитку критичного мислення та креативності, підходи до оцінювання й практичні путівники для вчителів.
Важливо, що на платформі є система фільтрів, які дозволяють бачити розвиток конкретних компетентностей учнів із 1 до 12 класу – тобто будувати зв’язок між знаннями й уміннями та відстежувати реальний прогрес. Це перехід від «що дитина знає» до «що вона реально вміє».
Ну і, нарешті, різні компетентності «вшиті» в різні дисципліни. За допомогою фільтрів можна обрати потрібну компетентність і побачити її в різних предметах із прикладами.
Це те, про що я говорив ще 10 років тому. Хочемо отримати дитину, яка є громадянином, критично мислить тощо, – потрібні не окремі курси типу «Критичне мислення» чи «Гарний громадянин», а наскрізні лінії цих ідей у всіх дисциплінах. Саме це можна побачити на платформі й переконатися, що компетентнісний підхід – це не антагонізм до «нормальної» освіти.
Під кінець трохи статистики: за пів року «Освіту для життя» відвідали понад 19 000 разів, а розділ із компетентностями «Інтерактивний поступ» – понад 13 000.
Інтерес рівномірно розподілений по всій країні – від Києва й Львівщини до Харківщини, Дніпропетровщини та Полтавщини. Це хороший індикатор того, що запит на такі інструменти вже є – і що поступово ми рухаємося до реальної реформи української освіти.
Щоб глянути на цю фундаментальну пророблену роботу, просто вбийте в гугл: Освіта для життя. І пограйтеся з інтерактивним поступом, наприклад.
Автор: Илья Филиппов, основатель и CEO студии онлайн-образования EdEra.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 27.03.2026