Останніми днями пронісся вихор критики фінської системи освіти, мовляв, ми з них хотіли взяти нашу НУШ, а вони «облажалися»...
Перша низка постів, хоч і написана АІ, але хоча б була справедливою та виваженою (вичитаною людиною, яка розбирається в темі). А потім до хору приєднався директор львівської приватної школи «Ерудит» пан Володимир Огура, який зганьбив фінську систему освіти під приводом «записуйте дітей в мою школу», у нас такої фігні, як у фінів, нема. Зганьбив не по справі, а на підставі власних фантазій на тему.
Цей допис поширили у фінську спільноту, і йому в коментарі прийшли люди, чиї діти справді навчаються в Фінляндії, а не «чули дзвін, не знаємо, де він», на що пан директор почав видавати образливі коментарі в стилі «о, понабігли закордонні патріоти».
Мене пару разів тегали під дописами про фінську систему освіти, мовляв, що скажеш?. Але мені бракує самовпевненості, яку має пан Огура, тому я всім відповідала так: мої діти два роки вчаться в Фінляндії, але це не зовсім школа-школа, аби робити висновки аж про систему освіти. Вони вчать виключно фінську і математику на різних навчальних програмах, створених для інтеграції у фінське суспільство та вивчення мови.
Що я можу сказати, так це те, що малі мої мають і домашку, і тести, і контрольні – це міф про те, що у фінів дітей не оцінюють взагалі.
Але у мене є гугл. І я вмію ним користуватися, аби написати, що ж насправді відбувається. Принаймні, я спробую.
Як дослідниця-докторантка, я приписана до департаменту, який досліджує школярство та систему освіти. У них є така штука, що будь-які рішення приймаються, базуючись на даних.
Тобто не те, що міносвіткультури прийшло в голову побідкатися щодо якості освіти, ні. Кожна така заява базується на конкретних вимірах.
Мало того, кожна дитина у Фінляндії має свій запис у національному реєстрі, і всі дані дослідження падають на її імʼя, тому фіни мають змогу слідкувати, як змінюється траєкторія життя кожної людини, залежно від впливу дуже багатьох чинників. Вони є дуже керованою даними державою.
І моє серце наповнене неабиякою повагою до фінів за те, що замість замітати сміттячко та фейли під килимок красивої картинки, вони на весь світ визнають свої промахи. І шукають рішення, як виправити.
Справді, було випущено звіт «Огляд освіти» за 2023 та 2025 роки, де офіційно визнається, що освітня система Фінляндії не лише припинила свій розвиток, але й зазнала значного регресу порівняно з іншими країнами ОЕСР.
Цей аналіз базується на стрімкому погіршенні результатів PISA (у 2022 році показник математичної грамотності для 15-ти річних фінів склав 484 бали, тобто 20 місце, проти 548 балів у 2006 році, в той час у 2022 в Україні було 42 місце, так, війна, знаю, це просто нотатка; фіни відмічають також зростання функціональної неграмотності серед молоді та дефіцит підтримки учнів з особливими освітніми потребами (!– чомусь про цю частину звіту ніхто з українських дописувачів не говорив, акцентуючи лише на академічному провисанні).
У відповідь на ці виклики парламент Фінляндії ініціював масштабний пакет законодавчих змін, що набувають чинності у 2025–2026 роках, спрямованих на відновлення базових навичок, обмеження користування соцмережами та мобілками у підлітків та реструктуризацію адміністративної системи управління освітою.
Багато хто з українців озброївся думкою, мовляв, то всьо діти з ООП винуваті. Інклюзія-гівнузія. Ми впроваджували інклюзію за фінською моделлю, пустили цих «недорозвинутих» у класи, і от – загальний рівень шкіл знизився! І фіни це нарешті визнали, мовляв. Треба, мовляв, припинити гратися в інклюзію нарешті!
Справді, однією з найбільш гострих тем у фінському суспільстві є невдача реформи інклюзивної освіти 2010 року. Ідея інтеграції всіх дітей у загальноосвітні класи була хорошою на папері, але її реалізація була підірвана дефіцитом ресурсів(!), а не тим, що учні з ООП не заслуговують на перебування у загальних класах. Такі учні у фінів, як і у нас, опинилися в інклюзивних класах без належної підтримки спеціальних педагогів та асистентів, і це перевантажило вчителів загальної практики.
Станом на 2024 рік 24,4% учнів отримували ту чи іншу форму спеціальної підтримки, проте багато хто з них не отримував її вчасно або в достатньому обсязі – і саме в цьому провал.
Що роблять фіни? Висновки. Те, чого бракує Україні в цьому плані. Бо у нас проблеми замовчуються, а не фіксяться.
Перш за все, буде переглянуто і ще раз здійснено оцінку потреб дітей, що мають ООП. Буде знижено навантаження на вчителів загальної практики. Буде розвинуто групову підтримку, щоб не стигматизувати(!) учнів. Залучено опікунів та експертів з добробуту для учнів на спеціальній підтримці. Виділено щорічно 100 мільйонів євро під все це.
Та-а-акс, це у мене окуляри потьмяніли, чи я не бачу тут нічого про «забрати дітей з ООП зі звичайної школи»? Тож припиніть, будь ласка, улюлюкання з цього приводу.
По-друге, школа стає місцем повільного навчання, з довгими текстами і складними завданнями.
У початковій школі додадуть 3 додаткових уроки: з математики (1 урок), рідної мови та літератури (2 уроки). Увага! При цьому програма не стає насиченішою, а додатковий час використовується для кращого засвоєння та розуміння.
По-третє, так, заборона на мобільні.
По-четверта, інвестиції у вчителів. У Фінляндії вчителем може стати лише особа з магістерським ступенем (власне, тому мій малий і покинув надію йти вчитися на вчителя, яким він хоче бути: не зміг вивчити мову достатньо). Але. Фінляндія почала вкладати великі гроші в розширення навчальних місць для вчителів в університетах, запустила програми на підвищення кваліфікації, а 5 мільйонів євро виділила на заходи з подолання булінгу, аби покращити атмосферу в школах і для учнів, і для вчителів.
По-пʼяте, підтримка шкіл у віддалених регіонах. Аби школи були якісні та освіта на високому рівні, незалежно від того, у Хельсінкі ти чи у чорта на рогах. Школи зберігають навіть в умовах депопуляції, і вони на дуже високому рівні, бо Фінляндія реалізує принцип рівних прав у доступі до освіти, незалежно від того, де дитина живе.
Там ще є заходи, але лінь далі копати.
Я знаю, це довгий пост. Але я його пишу для того, аби показати: не за Фінляндію тут треба хвилюватися. Вони визнають помилки, і вони фіксять їх на системному рівні.
Але як же гидко дивитися, коли групи людей з гидотним улюлюканнями скачуть по мозолях, коли Фінляндія прозоро визнає промахи і відкрито про це звітує. Ой, фу.
Автор: Анастасия Мельниченко, исследовательница буллинга, глава общественной организации «Студена».
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 09.02.2026