Пандемія, а згодом і війна поставили українську освіту в ситуацію, коли дистанційний формат подекуди став єдиним способом зберегти навчальний процес. Особливо гостро це відчувається в медицині, де теорія без практики не має цінності, а ціна помилки – людське життя.
Коли майбутні лікарі навчаються онлайн, виникає закономірне запитання: чи можна довірити їм життя пацієнта?
Саме в цій точці технології перестають бути просто дорогим обладнанням і стають ключовим освітнім інструментом. VR-тренажери, 3D-платформи та віртуальні пацієнти створюють простір, у якому студенти залишаються активними учасниками навчання навіть через екран монітора.
Від теорії до цифрової дії
Традиційна модель навчання десятиліттями базувалася на безпосередньому контакті: «викладач – студент – об’єкт вивчення». У медицині це означало палату пацієнта або роботу в анатомічному залі.
На перший погляд, дистанційний формат руйнує цей ланцюг. Проте сучасні симуляційні технології не лише відновлюють його, а й роблять процес безпечнішим та етичнішим.
Наприклад, коли я навчався в медичному університеті – з 2008 по 2014 рік – практична підготовка медиків часто відбувалася в моргах. Цей досвід був безцінним, але методично обмеженим: фіксація формаліном спотворювала колір і структуру тканин. Фактично студенти вивчали смерть, щоб зрозуміти життя.
Цифрові моделі в сучасній освіті пропонують інший рівень занурення. Вони дають змогу працювати з анатомічно точною візуалізацією тканин живої людини. Це змінює підхід до навчання діагностики: майбутній лікар із перших курсів звикає бачити організм таким, яким він є насправді.
Дослідження вчених Єльського університету, опубліковане в Annals of Surgery, показало: хірурги, які проходили VR-тренування, оперують швидше та демонструють значно нижчий рівень технічних помилок порівняно з тими, хто навчався виключно традиційними методами.
Найважливіше – технології знімають так званий «клінічний бар’єр». Ми не можемо дозволити студентам молодших курсів одразу працювати з реальними пацієнтами. Але можемо дати змогу десятки разів виконати ту саму маніпуляцію на високореалістичному симуляторі, який імітує дихання та серцевий ритм. Саме так формується м’язова пам’ять і автоматизм дій ще до першого контакту з живою людиною.
Що реально працює в медичній освіті
Парадоксально, але саме пандемія й війна змусили освітян шукати нові способи взаємодії зі студентами. Сьогодні в медичній освіті вже сформувався набір інструментів, які довели свою ефективність:
Нова роль педагога: від транслятора до модератора
Технології не замінюють викладачів – вони розширюють їхні можливості. Замість переказу підручника педагог або педагогиня стає модератором навчального досвіду: аналізує помилки студента чи студентки на симуляторі, допомагає зрозуміти логіку дій і надає зворотний зв’язок, який у цифровому середовищі може бути миттєвим та об’єктивним.
Завдання сучасної медичної освіти – не просто «пережити» дистанційний формат, а зробити його ефективним. Наш кінцевий результат – це випускники, які мають не лише диплом, а й сформовану м’язову пам’ять, спокій та професійну впевненість. Ми даємо студентам право на помилку в цифровому просторі, щоб у реальному житті вони діяли безпомилково.
Автор: Антон Смирнов, президент Университета медицины и социальных наук.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 30.01.2026