Геймификация обучения: добро и зло в одном флаконе

Майже всі (і діти, і дорослі) люблять грати. Гра – це не навчальна діяльність, якщо заглибитися в теорію. Але гра може бути помічною в навчанні, бо за своєю сутністю – це приємна дофамінова історія.

Основна мета гри – розвага, отримання задоволення або емоційна розрядка.

Гейміфікація – інструмент для досягнення неігрових цілей. Мета – підвищити продуктивність чи навчитися чогось.

Гра – вигадана реальність, гейміфікація – реальні завдання. Гра – можна вийти з гри у будь-який момент, гейміфікація – ви маєте виконати завдання, бо це частина навчальної історії. Тому гейміфікація – це зовсім не гра (хоч є ігрові атрибути).

Якщо ви отримуєте задоволення від самого процесу у вигаданому світі – це гра. Якщо ігрові елементи допомагають вам вивчити 10 нових слів – це гейміфікація.

Гейміфікація – спосіб боротьби за увагу в епоху інформаційного перевантаження.

Гейміфікація навчання – це створення дофамінової петлі (дофамінова петля – кожен отриманий приз, шкала прогресу або звуковий сигнал про досягнення викликає викид дофаміну. Це створює миттєве відчуття задоволення, яке змушує нас повертатися до завдання знову і знову).

Цей механізм перетворює повільне рутинне накопичення знань на процес отримання швидких нагород. Гейміфікація знижує когнітивний опір дітей чи дорослих та «вмикає» емоційне закріплення матеріалу.

Як впровадити гейміфікацію:

1. Дробіть матеріал (Micro-learning).

Мозок лякається великих завдань. Розбийте матеріал на мікрозавдання. Назвіть їх «Рівнями». Діти відчуватимуть завершеність та маленькі перемоги після кожного етапу.

2. Розробіть систему миттєвих нагород.

Для модуляції пам'яті (регулювання сили та стійкості запам’ятовування інформації) важливо, щоб нагорода йшла одразу за зусиллям. Призначте нагороду за кожен пройдений рівень (наприклад, 5 хвилин мультика або значок, наліпка, позначка про зроблене тощо).

3. Уведіть візуальну шкалу прогресу.

Це стимулює дітей продовжувати роботу. Діти поступово заповнюють шкалу, виконуючи завдання. Майже заповнена шкала стимулює мозок дійти до кінця: спрацьовує «ефект наближення до фінішу».

4. Уведіть конкуренцію.

Емоції від конкуренції – одні із найсильніших для запам'ятовування. Суперництво активує викид адреналіну, який сприяє запам’ятовуванню помилок та правильних відповідей.

5. Обмежте час на виконання завдання.

Легкий дефіцит часу створює стан потоку. Завдання виконати завдання до сигналу.

Гейміфікація має ряд переваг та ризиків.

Переваги

Сприяє дофаміновій фіксації: гейміфікація сприяє викиду дофаміну. Матеріал запам'ятовується швидше і може краще зберігатися в пам’яті.
Знижує «поріг входу»: гейміфікація розбиває складне завдання, що лякає дітей на старті, на серію зрозумілих частин.
Знижує страх невдачі, який часто блокує когнітивні здібності.
Підвищує концентрацію уваги: конкуренція й таймінг допомагають утримувати увагу в умовах цифрового шуму.
Створює середовище, у якому можна робити помилки та виправляти їх: помилка – не катастрофа. Можна повторити ще раз без ризиків поганої оцінки. Дієвий спосіб тренування процедурної пам'яті.

Ризики

Найбільший ризик – це «підміна мети»: мозок фокусується на отриманні балів, значків, а не на самій інформації. Дофамін тільки у грі. Зникає гра – зникає інтерес до матеріалу, що вивчався, до навчання як діяльності. Зовнішня весела оболонка стає важливішою за навчання як діяльність. Гейміфікація та навчальні рутини мають «йти рука об руку».
Емоційне вигоряння: постійна гіперстимуляція азарту та конкурентність може призвести до виснаження. Дитина не може весь час бути емоційно заангажованою. До того, якщо дитина постійно програє в рейтингу, вона отримує кортизол, який пригнічує запам'ятовування. Гейміфікацію потрібно дозувати, щоб не було перестимуляціїй вигоряння.
Поверхневість як маркер гейміфікації: у гонитві за швидкістю (швидко-швидко виконати рівень) діти не заглиблюються у матеріал, не сприймають зв’язки, не уповільнюються, щоб розібратися в чомусь глибоко, не вишукують сенси. Це формує короткочасні нетривалі зв'язки, які розпадаються із закінченням гри. Потрібно розуміти, коли використовувати гейміфікацію, а коли вона шкідлива. Робити ставку тільки на гейміфікацію – залишитися неосвіченим.
Діти стають залежними від зовнішнього стимулу: гейміфікація послаблює внутрішню мотивацію. Дитині стає важко вчитися, якщо процес не упакований у яскраву обгортку. Це прояв споживацьої філософії. Внутрішня мотивація – найскладніша тема.

Що робити?

Гейміфікація – прекрасний елемент навчання на старті чи у процесі відпрацювання окремих частин матеріалу, а не єдиний інструмент. Без поєднання гри з глибоким навчальними задачами рутинного характеру значного результату не досягти.

P.S. Наші діти – це найяскравіше світло у темні часи.

Автор: Инна Большакова, методист.

Оригинал публикации

По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 20.01.2026