Реформы без учителей – это бумажные утопии

Сьогодні освітянські спільноти в усьому світі дедалі рішучіше говорять про свої права, умови праці та повагу до професії. Страйки вчителів – це не примха й не хаос, а форма колективного голосу, що виникає там, де система перестає чути тих, хто щодня тримає на своїх плечах майбутнє країни.

У більшості європейських держав страйки давно стали цивілізованим інструментом впливу на профільних чиновників: вони не руйнують державу, а змушують її засвоювати уроки. І саме тут варто замислитися!

Україна – європейська країна. Ми вимагаємо стандартів ЄС у реформах, бюджетах, законодавстві. Проте коли українські вчителі піднімають голос проти рішень, що принижують професію, реакція одразу інша: «не на часі», «надто емоційно», «надто радикально».

У той час, як законодавчі нововведення охоче беруть за європейським шаблоном, умови праці, гарантії та повага до педагога в Україні все ще дуже далекі від європейських реалій. Саме тому українські освітяни сьогодні дедалі активніше заявляють про спротив. Це насправді природний шлях кожної демократичної держави!

Упродовж останніх 50 років чимало країн Європи пережили масштабні й регулярні страйки вчителів – Франція, Італія, Іспанія, Велика Британія, Греція, Німеччина, Польща. Позаєвропейські країни – США та Канада – також мають гучні історії освітянських протестів, що стали поворотними у зміні політики щодо освіти.

Франція

• Роки страйків: 1987, 1995, 2003, 2019–2020, 2023.
• Причини: низькі зарплати, скорочення ставок, реформи, які збільшували навантаження.
• Результат: уряд часто переглядав окремі положення реформ, підвищував фінансування.

Італія

• Роки: регулярні акції від 1980-х до 2020-х.
• Причини: низькі зарплати, нестабільні контракти, урізання бюджету.
• Результат: відміна частини бюджетних скорочень, корекція контрактної політики.

Іспанія

• Роки: особливо активні страйки – 1988, 2012–2013
• Причини: економічна криза, скорочення фінансування освіти.
• Результат: часткове відновлення фінансування після тривалих протестів.

Велика Британія

• Роки: 1980-ті, 2008, 2011, 2016, 2023.
• Причини: зарплати, пенсійні реформи, навантаження.
• Результат: уряд був змушений сідати за стіл переговорів та підвищувати оплату праці.

Греція

• Роки: 1997, 2009–2013.
• Причини: жорсткі бюджетні скорочення внаслідок кризи.
• Результат: хоч вимоги не завжди задовольнялись, протести змушували уряд шукати компроміси.

Німеччина

• Роки: 1990-ті, 2006, 2015, 2023.
• Причини: умови праці, рівень оплати, перевантаженість.
• Результат: перегляд окремих положень службових контрактів та зарплат.

Польща

• Роки: 1993, 2007–2008, 2019.
• Причини: низькі зарплати, перевантаження, недофінансування освіти.
• Результат: підвищення оплати праці, масштабний діалог із профспілками.

США

• Роки: 1968, 1975, 2012 (Чикаго), 2018–2019 (масові страйки).
• Причини: низькі зарплати, погані умови, нестача фінансування на школи.
• Результат: підвищення ставок у низці штатів, збільшення бюджетів на школи.

Канада

• Роки: 1997, 2012, 2019.
• Причини: великі класи, скорочення фінансування, контрактні умови.
• Результат: уряд змінював чи пом’якшував частину реформ.

Сьогодні в українському освітньому середовищі відбувається важливий злам. Учителі перестають мовчати.

У соцмережах з’являються перші гучні хвилі спротиву: світлини з хештегами та озвученням власних думок. Вони стають символом того, що освітяни більше не погоджуються бути мовчазною статистикою.

Це не слабкість, а дорослість суспільства. У кожній країні страйки ставали точкою, після якої чиновники нарешті чули освітян. Бо реформи без учителів – це паперові утопії.

Україна не стане частиною європейського освітнього простору доти, доки вчитель залишатиметься незахищеним, перевантаженим і невидимим для держави.

Голос учительства – це індикатор здоров’я системи. І нарешті він почав звучати!

Автор: Оксана Хомич, доктор философии по образовательным, педагогическим наукам.

Оригинал публикации

По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 26.11.2025