Учительська спільнота жваво обговорює новину про можливе збільшення нормативу класного (аудиторного) навантаження. Зараз це навантаження на одну ставку – 18 навчальних годин на тиждень. Є пропозиція – зробити 22.
Така новація (у якості проєкту) міститься у документі «Висновок до протоколу № 191 від 11 листопада 2025 року до проєкту Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (реєстр. № 14000 від 15.09.2025) (друге читання)», що розміщений на інтернет-сторінці Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій.
Як вбачається із документу, Комітет пропонує доповнити Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» приписами про внесення змін до низки законів України – «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про фахову передвищу освіту», «Про професійну освіту», «Про позашкільну освіту».
Ось короткий перелік окремих новацій, що пропонує Комітет:
З економічної точки зору, все зрозуміло. З одного боку, учителям обіцяють підвищити зарплату – чи то на 20, чи то на 30, чи то на 50 відсотків, чи то до трьох «мінімумів» – заяв на цю тему лунає багато.
Але з іншого боку – пропонують збільшити аудиторне навантаження, яке є «фундаментом» для нарахування зарплати. Таке рішення, за ідеєю бюджетного планування, має дещо «компенсувати» стрімке збільшення освітніх видатків.
Про реакцію вчительської спільноти на ці новації вже написано чимало. На цю тему яскраво і чітко висловився Володимир Онацький у матеріалі «Про нові “ініціативи” депутатів, або Як добити українську освіту».
Але ми звернули увагу на деякі аспекти, які можуть бути цікавими для уважних спостерігачів.
Нині в Україні навантаження педагогічних працівників у середній школі розраховується в академічних (класних) годинах і становить 18 годин при 36-годинному робочому тижні, або 630 годин при 35-тижневому навчальному році. 18 академічних годин – мається на увазі проведення офіційних уроків – тобто, безпосередня робота із здобувачами освіти на заняттях, які встановлені розкладом.
Одначе, слід врахувати, що вчитель виконує і так звану «позаурочну» роботу – готується до занять, виконує обов’язки класного керівника та керівника гуртка, перевіряє зошити, проводить батьківські збори, бере участь у засіданнях педагогічної ради, виконує окремі доручення адміністрації тощо.
Окрім того, учитель має регулярно підвищувати свою кваліфікацію і багато читати (у тому числі різноманітні директиви, інструкції та роз’яснення).
У країнах Європи «середнє академічне навантаження» має тенденцію до збільшення. Мінімальний рівень навантаження вчителя початкової школи встановлений у Болгарії: 12–17 годин на тиждень. Навантаження 18–20 годин запроваджено у Бельгії, Данії, Литві та деяких інших країнах. Максимальне навантаження – у Туреччині (до 30 годин), Німеччині (24–26 годин), Іспанії та Португалії – 25 годин у початковій школі, Франції та Фінляндії – 24 години у початковій школі.
Гарний матеріал на цю тему оприлюднено на порталі ОСВІТА.UA «Навантаження вчителів в Україні та Європі». У цьому матеріалі міститься резонний висновок: «Оскільки в Україні нормується лише кількість аудиторних занять, які має провести вчитель, то будь-яка зміна навантаження повинна спиратися на попереднє дослідження того, скільки часу займають у нього усі інші види роботи, щоб уникнути поширеної проблеми перевантаження педагогів, коли обсяг їхнього реального робочого часу перевищує встановлений законодавством через більшу, ніж передбачена, тривалість невнормованих видів робіт – підготовки до занять, перевірки учнівських робіт тощо».
Боюся помилитися, але зроблю припущення, що під час формування пропозицій, спрямованих 11 листопада щодо збільшення вчительського навантаження до 22 годин класної роботи на тиждень, жодних попередніх досліджень не проводилося.
У цій історії мене розчарувала реакція освітнього омбудсмена Надії Лещик. Її позиція оприлюднена у матеріалі «До збільшення навантаження вчителів треба підходити комплексно». Зрозуміло, що будь-яке серйозне питання треба вирішувати «комплексно». Теза не стільки правильна, скільки банальна. Такий умовивід міг би зробити і студент першого курсу. Але від захисниці прав освітян ми чекаємо не лише банальних тез, а в першу чергу – ефективних дій і рішень.
«Вочевидь ми маємо розпочати діалог з учителями, керівниками, МОН, Мінфін, ВРУ щодо цього складного питання», – вважає пані Надія. Це чергова банальна теза. Про це свідчить навіть слово «вочевидь», що вжите самою авторкою.
Звісно, з будь-якої суспільно важливої проблеми потрібно підтримувати діалог. І досить дивно, що замість реального діалогу, який треба проводити вже зараз, ми досі чуємо лише гасла і заклики.
Законопроєкт про бюджет будуть розглядати через кілька днів. Чи встигне освітній омбудсмен організувати «діалог» і імплементувати його результати (приміром, шляхом розгляду питання на засіданні парламентського Комітету)? Вочевидь, що ні.
Надія Лещик вказує, що Служба освітнього омбудсмена спільно з певною громадською організацією провели опитування шкільних педагогів щодо їхніх обов'язків, було навіть оприлюднено результати опитування, а також підготовлені презентації і статті.
Чудово! І що далі? Стаття – це кінцевий результат роботи? Де конкретні рішення? Де конкретні дії щодо захисту професійних прав освітян?
Служба освітнього омбудсмена – це не соціологічна фірма, яка проводить «опитування». Не наукова інституція, яка виконує якісь нескінченні «дослідження». Не художня майстерня, яка малює якісь «презентації». Не авторське агентство, яке пише «статті». Невже це досі не зрозуміло?
У своєму матеріалі пані Надія процитувала статтю 24 Закону України «Про повну загальну середню освіту» і не надала жодних додаткових коментарів – вочевидь, освітяни мають бути вдячними за таку милість.
І остання цитата: «P.S. Питання підвищення заробітної плати не коментую, чекаю ухвалення Державного бюджету на 2026 рік, щоб розуміти, які фінансові можливості матиме освіта у наступному році».
Чудова позиція! Відстоювати права освітян під час верстки бюджету не буду, а після ухвалення бюджету – коли вже нічого змінити буде майже неможливо – настане розуміння, і тоді будемо робити «діалог».
Найцікавіше в цій історії, що під час затвердження бюджету пропозицію про збільшення навантаження вчителів можуть «залишити», а пропозицію про зростання зарплати у запропонованих Комітетом розмірах – «не підтримати».
До речі, ще один цікавий аспект про зростання зарплати. Автор цих рядків має хобі читати стенограми засідань парламентських Комітетів – там можна знайти чимало цікавого і дивовижного. Вже оприлюднена стенограма засідання Комітету з питань освіти, науки та інновацій, яке відбулося 11 листопада 2025 року.
Голова Комітету Сергій Бабак просить надати чіткі відомості, скільки отримує зараз і скільки буде отримувати «після підвищення зарплати» молодий вчитель, який не має стажу і переважної більшості надбавок (сторінка 22).
Після довгих і розлогих пояснень вдалося з’ясувати, що нині такий вчитель отримує «на руки» 8162 гривні (і з урахуванням доплати 2 тисячі гривень!), але, починаючи з 1 січня, він вже бути отримувати «на руки» 9740 гривень.
Реальне підвищення – 1578 гривень. Або близько 19,3 відсотків.
Очікується, що 1 вересня 2026 року можливе чергове підвищення. І молодий вчитель, якщо все-таки рішення про чергове підвищення буде ухвалене, зможе отримувати «на руки» вже 10845 гривень. Тобто, на 1105 гривень більше, аніж на початок року.
Під час свого жертовного служіння Надія Лещик «не помітила», що навантаження планується збільшити на 22,2% (з 18 до 22 годин), а зарплату – лише на 19,3%. «Не помітила», що жодного реального (справжнього) збільшення зарплати і не планується...
Натомість освітній омбудсмен обрала позицію «не коментую». Вочевидь, працювати так – простіше і спокійніше.
Як вбачається із стенограми, на засіданні Комітету 11 листопада точилася жвава дискусія, зміст якої можна звести до питання: невже в нашій державі справді неможливо підняти зарплату вчителя до більш-менш пристойного розміру? Адже всім зрозуміло, що 8 тисяч, 9 тисяч, 10 тисяч – це захмарно мало.
На цьому ж засіданні під час «перегляду» планових бюджетних показників несподівано з’ясувалося, що у проєкті бюджету передбачено низку відверто дивних освітніх видатків. Приміром, пропонується виділити 10 мільйонів гривень на фінансування діяльності громадської організації «Українська академія лідерства». Депутати щиро здивувалися (навіть Наталія Піпа) – що це за «академія», що вона робить і чому бюджет має фінансувати громадську організацію?
Відповіді на ці запитання під час засідання знайти не вдалося. Натомість з сайту «Української академії лідерства» вбачається, що лекторами виступають доволі неоднозначні особистості. Приміром – Михайло Винницький (зазначено, що наразі він працює радником міністра освіти і науки України та керівником Секретаріату НАЗЯВО), а також кілька працівників Києво-Могилянської академії та Українського католицького університету.
На сайті є посилання «Звіт про статутну діяльність ГО «Українська академія лідерства» за 2024 календарний рік», натомість за вказаним посиланням вказаного звіту не розміщено.
Відтак, небайдужа широка громадськість наразі не має змогу перевірити – які ж статутні результати досягнула «академія» у 2024 році, а відтак – чи справді ця організація потребує фінансування за рахунок коштів платників податків?
Прикладів дивних бюджетних новацій можна навести чимало. Поки вчителям кажуть, що для підвищення їхньої зарплати «немає ресурсу», цей ресурс досить легко знаходиться для організацій, вплив яких на освітню систему залишається для багатьох загадкою.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергей Захарин, государственный секретарь Министерства образования и науки Украины (2021-2023), доктор экономических наук, профессор.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 17.11.2025