Назад в будущее, или Почему филология до сих пор оглядывается назад

Напевно, немає жодного вчителя літератури, який би не визнавав: неможливо якісно опрацювати за рік десятки текстів (а серед них – і повісті, і романи) – і це лише з української літератури. Приблизно стільки ж – із зарубіжної. Це без текстів, що стосуються інших навчальних предметів.

На тему перевантаження програм дискутують давно і багато – принаймні за мій педстаж (а це понад 20 років) точно.

Подібне стосується і курсу української мови. Колись на запитання, навіщо знати всі види обставин, жартома відповіла учням: «Будете знати, що таке обставини місця, часу й причини, – у житті не заблукаєте».

Минуло двадцять років – і мушу визнати: ми все ж трохи заблукали. Зокрема, у лабіринті мовних термінів, вивчених напам’ять, і в літературознавчій теорії.

Власне, в ідеалі терміни мали б допомогти зрозуміти тексти, а натомість зробили літературу схожою на вправу зі зразковими відповідями.

То що ж робити?

Перше – усвідомити, що навчання – не про стандарт, програму й підручник, а про людину.

Це про розвиток критичного мислення, вміння спілкуватися, аналізувати, відчувати.

Друге – провести якісну професійну діагностику (це стосується і програм, і освітніх втрат).

Третє – переглянути програми. Скоротити зайве, зробити їх гнучкішими.

Четверте – навчати укладачів програм, авторів підручників, експертів.

П'яте – можливо, найважче – працювати всім злагоджено, а не в режимі «права рука не знає, що робить ліва».

Саме тому МОН пропонує до громадського обговорення проєкт концептуальних засад освітніх галузей та дорожньої карти реалізації концептуальних засад освітніх галузей на 2025–2030 роки.

Як філолог, зупинилася на концептуальних засадах мовно-літературної освітньої галузі (українська мова, українська та зарубіжна література, додаток 1), які визначають і мету, і результати, і виклики.

Ось деякі тези з проєкту концептуальних засад (усі додатки за покликанням):

• зосередженість системи викладання навчальних предметів мовно-літературної галузі на традиціях минулого (радянські практики) – граматикоцентризм;
• фокус на теорії й історії літератури замість роботи над формуванням читацької компетентності. Знання жанру, відтворення умовних теми й ідеї за формулюваннями з підручників важливіші за вміння сприймати, інтерпретувати прочитане й висловлювати своє ставлення до нього;
• ідеалізація світу в навчальних матеріалах підручників і недостатня інтеграція сучасних явищ;
• слабкий звʼязок програм і навчальних матеріалів з потребами сучасного учнівства.

Приклади

У програмах НУШ з української мови для 6 класу (узагальнено 2 модельні навчальні програми) фігурує понад 150 мовних термінів на 140 уроків (тобто більше ніж один термін на урок). За рік учні та учениці мають опанувати теорію, пов’язану з будовою слова, орфографією, словотвором, частинами мови (іменник, прикметник, числівник і займенник). Водночас кількість творів з літератури, які потрібно опрацювати за рік, лежить у діапазоні 40–45 на 70 годин. Тобто здебільшого це один новий твір на кожен урок. Подібна практика не притаманна іншим освітнім системам. Наприклад, у додатку до національної програми з англійської мови від Департаменту освіти Англії зазначена чітка рамка термінів і понять на кожен навчальний рік – у середньому це до 15 мовних термінів на рік, тобто в десять разів менше, ніж в українських програмах.

У державних стандартах США можна знайти інформацію про відсоткове співвідношення художньої та нехудожньої літератури на уроках англійської. Так само в цих документах показано на прикладі конкретної теми, як може наростати складність опрацьованого тексту від класу до класу.

Здебільшого такі орієнтири уточнюють або 1) у додатках до стандартів (приклад зі США), або 2) у тексті самого стандарту (наприклад, у французькому стандарті фігурують такі формулювання, як «у 6-му класі учень / учениця повинен / повинна читати текст обсягом 10–20 рядків, підтримуючи зоровий контакт з аудиторією», або 3) в окремих інструктивних документах.

• Відсутність системних алгоритмів подолання освітніх втрат. У масовій практиці відсутнє якісне використання механізмів діагностики та індивідуалізованого супроводу учнів та учениць, які мають прогалини в знаннях і вміннях. Підтримка обмежується фрагментарними заходами (наприклад, додаткові заняття), які не формують стійких освітніх траєкторій відновлення знань.
• Низький рівень сформованості читацької грамотності серед учнівства. Орієнтація на традиційний канон і брак сучасних текстів у програмах не сприяють формуванню читацького інтересу.
• Небезпека втрати звʼязку з національними мовно-літературними програмами (учнівство за кордоном).

Пропоновані рішення на основі вищезазначених викликів

1. Систематичне залучення вчительства до міжнародних програм обміну, створення та впровадження навчання вчителів та вчительок української мови й літератур щодо зміни акцентів у змісті матеріалів (див. п. 1), а також сучасних методик (наприклад, розвиток навичок ненасильницької комунікації, критичного мислення, емоційного інтелекту).
2. Рекомендовано обмежити кількість літературних творів до 10–15 на рік (за принципом «якість читання важливіша за кількість»).
3. Запровадження системного навчання для авторів підручників та експертів-рецензентів, яке б включало теми щодо методики створення сучасних матеріалів, знайомило б з міжнародним досвідом. Розроблення та впровадження системи мотивування нових авторських колективів до процесів створення програм і матеріалів (навчально-методичних комплектів для вчительства та учнівства).
4. Систематизування практик діагностики та подолання освітніх втрат, запровадження методичних напрацювань та цілісних інструментів оцінювання.
5. Уведення в програми коротких сучасних текстів для регулярного тренування навичок усвідомленого читання.
6. Визначення модельних програм, рекомендованих підручників і посібників, які можуть використовувати в школах інших країн під час вивчення української мови як успадкованої. Посилення співпраці між міністерствами освіти та імплементаційними командами країн, де цю практику запроваджено (Німеччина, Польща).

І наостанок: замість критикувати, надсилаймо конструктивні зауваження! Пропозиції до зазначеного проєкту документа приймаються до 12 серпня 2025 року на електронні адреси: [email protected] або [email protected].

Результати обговорення будуть розміщені на офіційному вебсайті Міністерства освіти і науки України не пізніше ніж через два тижні після прийняття рішень за результатами обговорення.

Автор: Олеся Калинич, начальник управления образования, религий и по делам национальностей, г. Хуст Закарпатской обл.

Оригинал публикации

По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 30.07.2025