https://ru.osvita.ua/blogs/93460/

Проект образовательного бюджета – 2025: анализируем прочитанное и услышанное

Триває запекла політична боротьба за параметри державного бюджету на 2025 рік. Жвава дискусія ведеться і про видатки на освіту. 

У проєкті Державного бюджету України на 2025 рік видатки на освіту (державний бюджет із трансфертами) заплановані в обсязі 169,3 млрд гривень.

Ось ключові показники:

Матеріали проекту бюджету-2025, у тому числі і щодо освітніх видатків, розміщені на сайті Верховної Ради України.

Впало в очі, що планова абсолютна сума видатків на освіту у 2025 році порівняно з попереднім роком зменшена приблизно на 4%. Це пов’язано, вочевидь, із надзвичайним дефіцитом державних фінансів. 

Про планові видатки на зарплату вчителям слід сказати окремо. 

Як уже неодноразово повідомлялося, загальний абсолютний прогнозований обсяг видатків майже не змінився (103 млрд гривень). 

Але теоретично фактичний середній обсяг заробітної плати вчителя має трішечки вирости. Це може статися завдяки вивільненню частини педагогічних працівників і скороченню вакансій, що є логічним наслідком зниження педагогічного навантаження. У свою чергу, зниження навантаження пояснюється суттєвим зменшенням учнівського контингенту.

Спробую пояснити ще раз. У 2024/25 навчальному році кількість учнів значно зменшилася. Очікується, що у 2025/26 навчальному році ця кількість знову зменшиться. Відтак, має бути зменшений і плановий обсяг годин, а значить – і вчительських ставок. А тому можна припустити, що загальний обсяг видатків (який майже не змінився) буде розподілений на меншу кількість заповнених вакансій – це приведе до того, що на одну ставку «припадатиме» більше грошей. 

Щоправда, радіти з цього приводу не можна. Як мінімум – із трьох причин.

По-перше, підвищення зарплати, про яке ми можемо зараз говорити лише теоретично, буде дуже невеличким, і, скоріш за все, у відносному розмірі не перевищуватиме відсоток інфляції. Іншими словами, реальна заробітна плата – унаслідок дії ефекту так званого «інфляційного податку» – неодмінно зменшиться. 

По-друге, скорочення учнівського контингенту, вочевидь, призведе до звуження освітньої системи, включаючи і її інституційну інфраструктуру. Виникатимуть складнощі у функціонуванні інститутів підвищення кваліфікації вчителів, закладів позашкільної освіти, різноманітних методичних центрів тощо. Подолання цих складнощів – непросте завдання, з яким мають впоратися наявні освітні управлінці…

По-третє, невпинно падає престижність педагогічної професії. У молодого фахівця, навіть сумлінного, майже відсутня мотивація працювати в школі. Програми соціальної підтримки вчителів повністю скорочені. 

Водночас, станом на зараз ще зарано робити висновки про очікувані фінансові контури функціонування освітньої системи у 2025 році. 

Варто пам’ятати, що так званий «освітній бюджет» складається не лише з видатків державного бюджету. Кошти державного бюджету – лише частина так званого «освітнього бюджету». Не секрет, що заклади освіти фінансуються і за рахунок коштів державного бюджету, і за рахунок коштів місцевих бюджетів, і за рахунок багатьох інших джерел. 

Засновниками більшості закладів освіти (в основному, закладів середньої, позашкільної, спеціальної, дошкільної та професійної освіти) є місцеві органи влади. Відповідно, основним каналом фінансування функціонування цих закладів є місцеві бюджети. Окрім того, за рахунок місцевих бюджетів фінансуються і окремі заклади вищої освіти.

Відповідно, наразі неможливо визначити, яка запланована на 2025 рік сума бюджетних призначень задля фінансування освітньої системи, оскільки станом на сьогодні ми не знаємо, який обсяг коштів буде виділено на освіту в місцевих бюджетах. 

Окремі заклади освіти державної та комунальної форм власності фінансуються не лише за рахунок бюджетів різного рівня, а також за рахунок надання платних послуг. Приміром, заклади вищої та фахової передвищої освіти можуть надавати освітні послуги на основі контрактів, тобто за рахунок юридичних та фізичних осіб.

Варто також мати на увазі, що є заклади освіти приватної форми власності – їхня діяльність фінансується за рахунок засновників, приватних інвесторів, а також коштів юридичних і фізичних осіб.

Окремі заклади освіти, окрім того, здійснюють не лише освітню діяльність, а і багато інших. Відповідно, вони можуть отримувати доходи не тільки за статтею «Освіта» («Освітня діяльність»), а й за іншими статтями. 

Окрім того, окремі юридичні та фізичні особи для підтримки фінансової спроможності закладів освіти можуть робити добровільні благодійні внески. Така практика є в усіх країнах, і Україна – не виняток. Приміром, соціальні партнери (роботодавці) можуть фінансувати певні проєкти, які передбачають підготовку або підвищення кваліфікації дефіцитних кадрів.

Дискусії з приводу «освітнього бюджету» на 2025 рік тривають. Інколи деякі деталі цих дискусій стають відомі широкій громадськості. На жаль, є невтішні новини. Сергій Бабак, голова парламентського Комітету з питань освіти, науки та інновацій, зробив сенсаційну заяву: представники Міністерства освіти і науки не відвідують засідання Бюджетного комітету і робочих груп з державного бюджету 2025 року.

Пряма мова: «І разом з цим, коли Комітет буквально вигризає додаткові кошти в проекті Бюджету-2025 (дякую Міністерству фінансів і Бюджетному Комітету за конструктив і підтримку), МОН навіть не приходить на засідання Бюджетного Комітету і робочих груп по бюджету. А там і додаткові кошти на підручники, апробацію і інтерактивні додатки. Трішки сумно. Складається враження, що якісні підручники і гроші на це в Бюджеті потрібні тільки Верховній Раді». 

Обурення Сергія Бабака зрозуміти неважко. Якщо представники профільного Міністерства не беруть участь у роботі із «супроводження» проєкту державного бюджету – відповідно, немає жодної надії, що плановий обсяг видатків на освіту під час доопрацювання законопроєкту буде збільшено. 

Ця ситуація виглядає огидно з огляду і на те, що Міністерство освіти і науки є одним із небагатьох, у якому за традицією є окремий заступник Міністра, що відповідає за фінанси. В апараті Міністерства є кілька потужних підрозділів, які опікуються виключно питаннями організації фінансування. Так склалося історично: МОН відповідно до закріплених повноважень адмініструє освітню субвенцію, і з певними припущеннями можна стверджувати, що де-факто виконує казначейську функцію. Окрім того, МОН здійснює фінансування переважної більшості державних закладів освіти.  

Можливо, очільники МОН відчувають, що їхнього красномовства не вистачить, аби добитися збільшення видатків на освіту. Але, на мій погляд, це не є достатньою причиною ігнорувати парламентські традиції та процедури. Тим більше, Сергій Бабак чітко вказує на можливість «вигризання» додаткових коштів. На засіданнях парламентських комітетів, як мінімум, можна і потрібно говорити про ключові освітні проблеми, тим самим переконуючи депутатів у необхідності їхнього вирішення. 

І наостанок – деякі суб’єктивні спостереження пересічного освітянина. 

У вищій ланці освітнього управління досить багато примітивного політиканства і дешевих маніпуляцій. Як наслідок – створюється купа зайвого інформаційного шуму, а інколи – і інформаційного лайна. Це реально заважає продуктивній роботі.
Цитата: «Ситуація із зарплатами у освітній сфері критична, але влада навіть не рухається в напрямку, аби це виправити. Так, економіка України росте дуже повільно, ковідна криза, ріст цін на газ, грошей немає, але ви – "тримайтеся"… Можливо, у проєкті держбюджету-2022 є більш точкові видатки, які, однак, за умов ефективного застосування можуть дати потужний поштовх освітнім реформам? Не схоже. Схоже радше на те, що чинній команді відчайдушно бракує фокусу і бачення, куди ж має рухатися освіта і що для цього треба робити, у тому числі – в плануванні фінансів. <…> У освіті проблеми з усіх боків – освітнє середовище застаріле, некомфортне, а інколи взагалі небезпечне. Підручники неякісні, бібліотеки не поповнюються, техніки і навчального обладнання не вистачає, про зарплати вже йшлося вище… За що хапатися, куди докласти наших з вами бюджетних грошей, аби якомога ефективніше вирішити проблеми?».

Цей текст у 2021 році написала народна депутатка України Інна Совсун, яка в деяких колах вважається освітньою експерткою.

А ось інша її цитата: «У комбінації з некомпетентним та неефективним керівництвом Міносвіти і тихим саботажем освітніх реформ на українську освіту очікує стагнація. Закладена сума на зарплати вчителів зросла менше, ніж на 8%. Цього недостатньо навіть, щоб компенсувати щорічне зростання окладів тарифної сітки – двічі на рік приблизно по 5% кожне...».

У бюджеті на 2022 рік передбачалося суттєве зростання освітніх видатків за всіма статтями, включаючи і підвищення заробітної плати. До то ж майже на 20% (а не на 8%, як стверджує «експертка»). Незважаючи на це, протягом 2020–2023 років Інна Совсун виступала на різних майданчиках, у тому числі за участі міжнародних партнерів, тиражуючи словоблуд про «некомпетентне та неефективне керівництво Міносвіти». А от зараз, коли немає жодного зростання, ця «експертка» з якогось дива мовчить. Не виключено, що зменшення освітніх видатків вона вважає для освітньої системи благом. 

Скоріш за все, оцінки експертів та експерток рівня Совсун залежать не від реального стану речей, а виключно від власних політичних уподобань до керівника профільного міністерства. Якщо такі «оцінювачі» у своєму вузенькому колі вирішили, що міністр «свій» (навіть якщо за його керівництва ігноруються засідання парламентських комітетів) – тоді всі дії і рішення такого урядовця або вихваляються, або як мінімум не критикуються. Якщо ж ця купка пристала до думки, що міністр «чужий» – на нього щедро виливають смердюче інформаційне лайно, незважаючи на реальні здобутки і результати. 

Нормальний рівень заробітної плати, престижність педагогічної праці, розвиток освітньої системи, педагогічна наука, добробут освітян – всі ці теми для «освітніх експертів» та «освітніх експерток» такого штибу насправді геть зовсім не важливі.  

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.

Автор: Сергей Захарин, государственный секретарь Министерства образования и науки Украины (2021-2023), доктор экономических наук, профессор.

По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 06.11.2024