Маю бажання подискутувати щодо читання в школі.
Як ми вже знаємо з дослідження PISA, на які посилаються експерти, визнаючи освітні втрати, було визнано, що читання є слабкою стороною нашої освіти.
Тобто формально діти ніби вміють читати, літери знають і в слова складають, але зміст текстів не усвідомлюють, що позначається і на інших предметах, де необхідно зрозуміти, наприклад, умову задачі.
А як же практично в школах відбувається це усвідомлення?
Згадую, як у 8 класі я отримала погану оцінку за те, що нібито не читала твір. Мені було дуже прикро, бо я точно знала, що я хіба не єдина в класі, хто цей твір дійсно дочитав до кінця. Але я мала свою думку щодо вчинку головного героя і вона повністю відповідала баченню дівчини чотирнадцяти років, якою я була. Бо тоді було відчуття, що кохання має бути єдине і на все життя. Але ота «критика з підручника» визнавала вчинок героя шляхетним, хоча він кинув героїню з розбитим серцем. Але хто я така, щоб заперечувати підручнику?
Я була дуже зла на вчительку, за те що вона не розуміла мої почуття, але це була спроба дискусії, хоча і невдала.
Що ми маємо зараз? Ми маємо тести. Тести, де надважливими є не враження від твору, не сенси і не висновки, а те, яку назву мав якийсь корабель, як звали якогось коня чи яка квітка була кинута через паркан.
Цю інформацію я можу легко здобути, переглянувши за 6 хвилин короткий зміст в інтернеті. Так само, як це можуть зробити і діти.
Але це основа шкільної оцінки, яка після цього не має ніякої цінності.
Чи не привчаємо таким чином ми дітей брехати?
Це урок літератури, на який ми заслуговуємо?
Це точно про усвідомлене читання?
Автор: Екатерина Гольцберг, психолог.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 30.01.2024