Автор: Людмила Булыгина, учитель информатики, политехнический лицей НТУУ «КПИ».
У МОН рекомендують темою першого уроку «Ти як?», зробили достатньо якісну (в сенсі красиву) методичку і зняли відео. Відео без мегого в мене не запустилось, але то дрібниці.
Так от: чому я не рекомендую так робити, як це рекомендує МОН.
1. «Ти як?» – це наші питання вночі в месенджерах і зранку в телефонах (щоб ще не розбудити, не дай Боже, після обстрілів). Це питання до своїх. Близьких таких, рідних, друзів.
Я не відкрию Америку, коли скажу, що 1 Вересня – не зустріч друзів. Це початок роботи в групі, де будуть різні люди з різними досвідами. Ті, що були раніше в цьому класі, але змінились за півтора року. Ті, хто переїхав вимушено, і їм все не так, все погано і дуже хочеться додому, якого, може, вже й немає. Це ті, хто повернувся з європ і взагалі думає, що повернувся в 23 лютого.
Ми не можемо спитати в кожного «Ти як?»
2. А ще не кожен може відповісти. Справжні (й видумані) історії про війну діти розповідають одноліткам. Додають героїзму або навпаки байдужості, зменшують страх і збільшують причетність, не важливо. Але це історії для своїх. І, можливо, після першого уроку десь на перекурі у старших і перекусив у молодших хтось і розповість справжнє «ти як». Як і дорослі. Комусь, кому довіряють.
Перший урок має бути про «Де я?»
Чи мені безпечніше тут? Чи моє оточення виглядає острівцем моєї впевненості? Чи я знайду своє місце?
Не вправи на дихання, не розмови про «взагалі» і точно ніяких спільних дій.
Якось так.
І, можливо, через місяць-другий, коли «приживуться» частинки пазлу класу, набратись сміливості і запланувати урок «Ти як?»
Спочатку провівши анонімне опитування, чи готові до цього учні.
І бути таким щирим, чутливим і прямим, щоб не читати чужі сценарії взагалі.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 29.08.2023