Автор: Татьяна Беляева, преподавательница немецкого и английского языков, Universitätsschule Dresden.
Якщо хтось мене спитає, чи потрібно скорочувати кількість предметів у середній школі, то у мене є, що сказати.
Пишу із реального досвіду роботи в експериментальній німецькій школі. Плюс трохи мого бачення.
Я б радила визначити мінімум пріоритетних галузей навчання та дати дітям можливість самостійно вибрати предмети з цих галузей.
Скажімо, програма для середньої школи визначає 5 пріоритетних галузей:
1.Математично-природничі науки – вивчення всесвіту (математика, фізика, хімія, біологія, астрономія тощо).
2. Мови (державна і англійська – обов'язкові, інші – на вибір).
3. Суспільство (історія, географія, суспільствознавство тощо).
4. Мистецтво (музика, малювання, прикладне мистецтво, виготовлення чого завгодно, дизайн, тощо).
5. Спорт (чим більше різних видів, тим краще).
Дитина має вибрати по 1–3 предмети з кожної галузі таким чином, щоб у сумі вийшло, скажімо, мінімум 10 предметів.
Наприклад, дитина вибирає:
1. Математика, фізика.
2. Українська, англійська.
3. Історія, географія.
4. Малювання, шиття.
5. Плавання, футбол.
Або:
1. Математика, анатомія, хімія.
2. Українська, англійська, німецька.
3. Історія.
4. Музика, дизайн.
5. Баскетбол.
Або:
1. Математика, фізика, інформатика.
2. Українська, англійська, китайська.
3. Історія, право.
4. Дизайн.
5. Теніс.
Все.
На додаток можна вибирати ще гуртки у позашкільний час – ще одна мова, театр, хореографія, бібліотечна справа, анімація, графіті, створення коміксів, музичний інструмент та ін., кому що цікаво. Це безкоштовно, і діти записуються у групи самостійно, за своїм бажанням.
Чи потрібні для такої моделі вчителі різних напрямків у великій кількості? Обов'язково. Адже дітям потрібні всі наявні можливості для розвитку.
Діти за такої системи ходять не на всі уроки всім класом, а групами за бажанням до певного вчителя за певним напрямком.
Звісно, це непросто. Групи та чисельність дітей у них постійно змінюються. Бо діти вибирають не назавжди. Але у тому-то й річ. Що ми викладаємо для дітей. Які мають навчитися вибирати, пробувати, досліджувати та, у разі необхідності, змінювати своє рішення. А якщо вже вибрали, то зануритися і дослідити свою галузь детально.
Додам, що деякі предмети мають бути обов'язковими: математика, державна мова, англійська, історія, один вид мистецтва, один вид спорту.
Результати навчальної діяльності орієнтуються на вимоги PISA.
Підручників немає. Учителі самі пишуть програми до свого предмету і самостійно створюють навчальні матеріали у колаборації з іншими предметниками, орієнтуючись на спільні цілі та потреби тих конкретних дітей, з якими працюють.
Результати роботи вчителів – як матеріали, так і досягнення учнів – досліджуються спеціальною групою науковців. За помилки вчителів не карають! Помилки виявляються на практиці, аналізуються і коригуються кожні півроку. Після чого вносяться зміни у програми та навчальні матеріали. Це роблять самі вчителі.
Так само не карають за помилки і учнів. Оцінок немає до 9 класу, є критерії досягнення мети навчання, яку дитина собі обирає спочатку за допомогою вчителя, а згодом – самостійно.
Навчання – проєктно-орієнтоване. Тобто ми вивчаємо теорію, яка нам знадобиться для реалізації конкретного проекту. Який ми обрали самі.
Предмет «Література» входить до галузі «Мови». Це природньо, тому що мову добре вивчати на прикладі найкращих зразків літературних творів носіїв тієї чи іншої мови.
Зізнаюсь, що я сама – ще далеко не взірець викладання за таким принципом. Я теж вчусь. Радянська система прошита у наших мізках. І не тільки у нас, дорослих, а й, на жаль, у дітей також. Які народилися і виросли вже у Незалежній Україні, демократичній державі.
Жорсткі рамки та примус, гонитва за оцінками та рейтингами – це, на жаль, у більшості випадків, основні стимули до навчання у нашій пострадянській системі. Учителі часто не можуть по-іншому, вони теж поставлені у жорсткі рамки, і діти звикли саме так...
Це найважчий виклик – перебудувати мислення та усвідомити, що навчання – це не примус і не конкуренція. Це – добровільний пошук відповідей на власні запитання. І це велике задоволення.
Питання практичне – чи зможуть вчителі втілити подібну модель без гідної зарплатні та надання їм справжньої свободи вчителя? Без справжньої довіри та суттєвого зменшення зовнішнього контролю?
Зможуть одиниці. Доки вистачить ентузіазму. Але колись ентузіазм доходить кінця...
Базові потреби вчителя – в першу чергу. Без них розраховувати на підвищення креативних здібностей та перебудову свідомості вчителів буде важко.
Щасливий вчитель – щасливі діти. Якось так воно працює.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 25.04.2023