Александр Костюк: Украине нужны таланты или нет?
Автор: Александр Костюк, д. э. н., доктор управления бизнесом (DBA), профессор, главный редактор международного научного журнала "Корпоративная собственность и контроль".
Коли минулого року з’явився черговий щорічний індекс країн за здатністю конкурувати за таланти, укладачем якого є топова бізнес-школа INSEAD з Франції, вивчення позицій України та деяких інших країн світу тоді мотивувало мене назвати свій матеріал: «Польщі потрібні таланти, а Україні – ні?»
Вивчення цьогорічного індексу Global Talent Competitiveness Index 2022, який було оприлюднено 3 листопада, вже мотивує до іншої назви: «Україні потрібні таланти чи ні?», адже минулого року за здатністю утримувати в країні таланти Україна знаходилася на 119 місці серед 134 країн. Цього року ми 118 серед 133.
Укладач рейтингу зазначає, що використовував дані по Україні, актуальні до початку вторгнення росії 24 лютого цього року. Загалом, цьогорічний індекс позиціонує 133 країни. У загальному рейтингу Україна посідає 66 місце. Минулого року ми були 61.
Як і минулого року, за загальним місцем у рейтингу ми є лідерами у групі країн lower-middle income countries. Разом з нами до цієї групи входять такі країни, як Сенегал, Гана, Нігерія, Монголія, Непал, Іран, Камбоджа. Загалом 37 країн світу.
При цьому, за показником утримання талантів (brain retention), наприклад, Гана, Сенегал, Нігерія займають вищі місця, ніж Україна – 41, 82, 89 відповідно. Тобто, африканським країнам вдається краще утримувати у себе таланти.
Чому талановиті українці залишають Україну та яке відношення до цього має освіта, у тому числі й вища?
Ми маємо один з найбільших показників охоплення дорослого населення вищою освітою – близько 60%.
При цьому, випереджаючи навіть розвинуті країни світу за охопленням населення вищої освітою на 20 відсоткових пунктів, ми поступаємося їм у працевлаштуванні випускників більш, ніж на 30 відсоткових пунктів (59% проти 85%).
Тобто, у нас все навпаки. Як за такої диспропорції у молодої людини з’явиться довіра до системи вищої освіти та ринку праці країни?
Цікаво дослідити трансформацію молодої людини від випускника школи до випускника університету. Council for Aid to Education (CAE), опитавши 70 тисяч студентів-першокурсників, зробили висновок, що 60% з них на момент вступу до університету не володіють навичками критичного мислення. Мова йде про США, які належать до країн світу з високим рівнем фінансування середньої освіти.
За даними UNESCO, у 2018 році середні сукупні видатки на навчання одного учня від 6 до 15 років перевищували еквівалент 100000 доларів США в Австралії, Австрії, Бельгії, Фінляндії, Ісландії, Кореї, Люксембурзі, Нідерландах, Норвегії, Швеції, деяких провінціях Китаю, Великій Британії та Сполучених Штатах Америки.
Водночас в Індонезії, Йорданії, Панамі, Філіппінах, Молдові, Казахстані, Чорногорії сукупні видатки на забезпечення базової освіти (від 6 до 15 років) одного здобувача освіти становили менше 25000 доларів США.
В Україні сукупні видатки на навчання одного учня від 6 до 15 років становили 26647 доларів США. Цього достатньо для формування у школі талантів великого калібру та у великій кількості?
Ми можемо лише припустити, якою є частка випускників наших шкіл, які володіють навичками критичного мислення, якщо ми вкладаємо у навчання кожного них у школі у 5-6 раз менше, ніж у США.
Навчання в університеті зменшує частку студентів, які не володіють навичками критичного мислення, але лише до 44%. Тобто вища освіта все ж впливає на розвиток основних навичок студента, але не достатньо.
При цьому, у розвинутих країнах світу видатки на навчання одного студента в університеті складають в середньому 25-30 тисяч доларів США на рік. У нас – 1,5 тисячі доларів США. Чи може тут йти мова про розвиток талантів? Виробництво талантів вимагає відповідних, значних інвестицій, бо це інвестиції у людський капітал.
Після закінчення університету, згідно до даних Boston Consulting Group, молода людина, вже випускник університету, якій поталанило потрапити до когорти тих 59% колег, які знайшли роботу після університету, має кожні 2-4 роки підвищувати свою кваліфікацію, бо саме з такою періодичністю оновлюються запити ринку праці щодо кваліфікаційних навичок працівників.
Тут вже актуалізується така практика, як навчання впродовж життя (Lifelong learning). Але це не наш випадок, бо за рівнем розвитку освіти впродовж життя Україна знаходиться на 113 місці з 133 країн світу. При цьому, за рівнем участі роботодавців у розвитку талантів працівника ми також наприкінці рейтингу – 115 місце.
Які корективи може внести війна? Очевидно, це зменшення ВВП на душу населення, тобто добробуту громадян країни. Укладачі рейтингу зафіксували залежність між цим показником і місцем країни у загальному рейтингу - чим вищий рівень ВВП на душу населення, тим вище місце країни в рейтингу. Наші 14,2 тис дол США ВВП на душу населення до 2022 року повністю відповідали нашому загальному 66 місцю.
Звісно, вплив війни на ВВП не може бути позитивним, тому природно, що місце у загальному рейтингу ми можемо втратити. Де, у яких країнах можуть опинитися наші талановиті українці у випадку зменшення ВВП на 30-35%? Дані графіку нижче дають відповідне уявлення. Якщо ми рухаємося на графіку вліво та вниз, то все що буде вище на графіку справа та вгорі – може розглядатися талантом як варіант.
Зі свого 118 місця у світі за здатністю утримувати таланти нам зараз буде складно піднятися. Більш того, з огляду на наслідки війни можна ще більше втратити. Одночасно, необхідно вирішувати такі складні загальносистемні проблеми. Індекс добре їх визначає. Зараз потрібні рішучі кроки, комплексні заходи. Головне – не опускати руки.
Щодо системи освіти. Ми серед лідерів у світі за часткою трудових ресурсів з вищою освітою (5 місце), а за продуктивністю праці ми 75 у світі. Які показники ще потрібно наводити, щоб нарешті визнати, що у нас вже давно має місце криза перевиробництва освітнього продукту, яка за мізерного фінансування у розрахунку на одного студента значно загострилася, негативно позначившись на продуктивності праці в економіці. У такому середовищі розвиток талантів, та їх утримання є значною проблемою.
Так, потрібні гроші і саме по них потрібно звертатися до зарубіжних партнерів. Це стосується видатків на одного учня закладів середньої та вищої освіти, які мають бути вищими. У таланти потрібно інвестувати.
Разом з цим, це не тільки про гроші. Варто виправити дисбаланс між охопленням населення вищою освітою та показником працевлаштування випускників, бо наше співвідношення 60% проти 59% зовсім не відповідає умовам відновлення та розвитку економіки, де себе мають знайти таланти.
Мова йде про кількість студентів закладів вищої освіти, яку потрібно мудро впорядкувати, не забуваючи про профтехосвіту, яка вимушена конкурувати з вищою освітою за випускника школи, та якість вищої освіти.
У 1991 році пропорція між кількістю студентів та учнів профтеху у нас складала 1,3 до 1, а у 2020 році – 5,4 до 1. Систему вищої освіти, при цьому, варто максимально вмотивувати до співробітництва з роботодавцями, як і роботодавців – з закладами вищої освіти.
Виробництво освітнього продукту при цьому має бути індивідуальним, унікальним і відповідальним, і перед молодою людиною-студентом також. Це лише початок переліку того, що варто зробити, щоб забезпечити нашу країну талантами у достатній кількості для її відновлення, а власне самих талантів вмотивувати залишитись. Україні дуже потрібні таланти.
P.S. Зовсім недавно, в одному з обговорень у соцмережі виникло питання: «Що краще для університету – 2000 першокурсників, чи 500?» Вірогідно, то був натяк на селективність відбору студентів університету. А якщо не тільки для університету, але й країни? У такому випадку, краще тоді, коли усі 2000 першокурсників, розкриваючи свої таланти у процесі навчання, стають працевлаштованими випускниками саме в Україні.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 04.11.2022