Автор: Екатерина Спитковская, директор гимназии №107 «Введенська», г. Киев.
«У разі початку очного навчання учителям буде дозволено працювати дистанційно!». На перший погляд, це просто.
Так, а тепер вдихнули-видихнули і спробуємо подумати про те, що, вочевидь, вкладали в цю фразу автори.
Я, як і багато хто із освітян, хто зараз перебуває на освітній передовій, міркую: «Яким буде прийдешній навчальний рік? Які ще виклики ми не долали? Які зможемо подолати? До чого зможемо підготуватись? Що зможемо передбачити? А що не зможемо?».
А якщо зараз час, коли освіта України може довести сама собі, що вона не просто не крихка, вона антикрихка?
Про що це я?
Що таке «антикрихкість»? Це ні в якому разі не антонім до слова «крихкість». Почитайте Насіма Талеба «Антикрихкість» (раджу у виданні «Наш формат» – там крутий український переклад).
Дивіться, якщо я впущу з рук склянку, а вона розіб'ється, то вона крихка, а якщо впущу, а вона НЕ розіб'ється, то вона просто не крихка. А що тоді антикрихкість? Коли ми не просто не розіб'ємось, не зламаємось, а, пройшовши через випробовування, глибоку кризу, помилки, станемо КРАЩИМИ – ось це і буде АНТИКРИХКІСТЬ.
Чи здатні ми до цього? Впевнена, так. Думаю, що зараз, шукаючи нові форми роботи з учнями та вчителями, які знаходяться деінде, не знаючи, куди рухатись, ми можемо знайти щось нове! Таке, що буде жити після нашої перемоги!
Головна задача будь-якого керівника – ЗБЕРЕГТИ! Зберегти людський капітал в країні. Коли я говорю «зберегти в країні» – це не значить, що людина має бути тут фізично, вона має мати те, що її триматиме і те, що ніхто не схоче відпускати, бо вдома краще.
Треба розуміти, що на всі ці випробовування, пошук ідеальної моделі для конкретного закладу, конкретної місцевості та впровадження і реалізацію, потрібен час.
Треба розуміти: нам не вдасться обмежетись тільки часом, який буде тривати війна... слід враховувати і час на реанімацію, відновлення, становлення та прогрес. А для цього нам потрібні ті, заради кого ми обирали нашу професію, – наші учні, а також ті, хто буде їх навчати.
Хіба це не плюс, що наші вчителі та учні побачать школи в інших країнах? Це шанс зробити збір інформації, аналіз, ретроспективу та, поєднавши з тим, що бездоганно працює в нас, зробити колосальний ривок вперед. Розвиток, прогрес, успіх – у синергії.
Коли пишуть фразу, з якої я почала, на перший погляд абсолютно безглузду, мабуть, думають про те, що робити із тими, хто все ж таки за кордоном і без кого ми не впораємось. Але ж вони наші,маємо утримати.
Яка вона, форма навчання, в якій буде безпечно і тим, хто зараз в Україні? Хіба може бути безпечно там, де йде війна? Це питання стало підставою для запеклих баталій, проте маємо мислити на роки вперед. Саме тому важливо зберегти і захистити всіх. Думаймо про тих, хто працюватиме і навчатиметься в Україні, бо вони наші.
А ще є ті, хто знаходиться в прифронтовій зоні або потрапив в окупацію, ховаючись від війни. Цих теж не можна втратити! Вони героі, бо продовжували працювати і навчатись під обстрілами, бо наші!
Маємо можливість створити такі умови, коли кожен зможе лишитись в Україні і з Україною.
Не втратити! Зберегти! Не всупереч, а задля!
Вірю в Україну!
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 22.07.2022