Автор: Александр Костюк, д. э. н., доктор управления бизнесом (DBA), профессор, главный редактор международного научного журнала «Корпоративна власність та контроль».
«Основний виклик вищої освіти у світі – збільшення видатків на навчання у розрахунку на одного студента. Тобто якщо університет хоче бачити великий конкурс та, як результат, якісних першокурсників, університет та власник, у тому числі держава, мають більше вкладати у фінансування навчання кожного окремого студента та пропонувати більшу кількість стипендій».
Це основний висновок звіту «World Higher Education: Institutions, students and funding», який було презентовано 31 березня цього року. Звіт містить аналітику щодо еволюції системи вищої освіти у світі, починаючи з 2006 року, включаючи Україну.
Звісно, нам складно конкурувати з лідером за цим показником – Швейцарією (35,500 дол. США), або навіть з країнами Східної Європи (4,489 дол. США), адже наш показник – близько 2,2 дол. США (бюджетне місце), вартість навчання за контрактом у нас ще нижча – у середньому близько 1-1,5 тис. дол. США.
Що це значить для нас? Намагатися конкурувати у світі якістю вищої освіти зараз ми не можемо, бо не можемо конкурувати за обсягом фінансування навчання студента. Зараз потрібно робити акцент на тому, щоб оптимізувати державне замовлення відповідно до запитів економіки, що у майбутньому позитивно позначиться на продуктивності праці в економіці, та хоча б запобігти втраті у якості вищої освіти, що може бути результатом вимушеного масштабного використання онлайн навчання.
Вірогідно, варто, але дуже виважено, оптимізувати мережу закладів вищої освіти, а також подумати про досвід успішних країн Європи щодо інституційної структури системи вищої освіти, а саме видів університетів – дослідницьких та університетів прикладних наук.
Іншим викликом є очікування щодо зменшення набору студентів. В окремих країнах зменшення до 30%. Основні проблеми дві – демографічна криза, наслідки боротьби з ковідом, а зараз ще й війна в Україні.
Серед країн Європи є лише три, які очікують на інший, позитивний тренд – Німеччина, Швейцарія та Нідерланди. Інші мають вирішувати проблему скорочення контингенту студентів. Вирішити за допомогою залучення іноземних студентів, особливо з регіонів, де убезпечити перебування іноземних студентів складно.
Що це значить для нас? Це значить, що тимчасова міграція наших дітей до країн Європи вірогідно трансформується у їх навчання у закладах вищої освіти у країнах Європи. Тобто вони там можуть залишитися.
В умовах жорсткої демографічної кризи в Україні, це може бути шоком для нашої системи вищої освіти. Поєднання демографічної та міграційної кризи – це дуже болісне явище для системи вищої освіти.
Відносно іноземних студентів в Україні, до війни ми мали близько 75 тис. студентів, тобто кожного року до наших закладів вищої освіти вступали близько 15–20 тис. громадян інших країн.
Як свідчить міжнародний досвід, війна негативно впливає на чисельність контингенту іноземних студентів у країні, тому сподіватися на збереження існуючого контингенту не варто. Онлайн освіти спроможна вирішити проблему лише частково – у багатьох країнах це створює проблеми з визнанням таких дипломів.
Загалом, ці фактори ще більше віддаляють Україну від основних світових тенденцій у вищій освіти. Перша – збільшення контингенту студентів закладів вищої освіти (на 52%, починаючи з 2006 року). Друга – збільшення кількості закладів вищої освіти (на 51% з 2006 року).
При цьому студентський контингент закладів вищої освіти у середньому у світі залишився майже без змін – 2300 студентів. У закладах вищої освіти (університети, академії, інститути) – близько 4500 студентів.
У країнах так званого «Глобального півдня» кожен третій студент є студентом приватного закладу вищої освіти, а у країнах «Глобальної півночі» (більш розвинутих) – кожен четвертий. У нас – кожен дванадцятий.
Вірогідно, що у нас держава прагне нести непосильну для неї ношу – більше 90% усіх студентів в Україні навчається в державних закладах вищої освіти. Вірогідно, і тому також держава не спроможна забезпечити відповідний рівень фінансування у розрахунку на одного студента.
Тут актуальним стає слово «приватизація» закладів вищої освіти, але сподіватися на успішну профільну (а не виключно майнову) приватизацію в умовах війни та навіть у післявоєнний період складно.
Коли до питання приватизації закладів вищої освіти можна буде повернутися після війни, відповісти складно.
Отже, демографія, міграція наших дітей та ситуація з іноземними студентами, спричинена війною, ще більше посилять в Україні тенденції щодо зменшення кількості студентів та закладів вищої освіти. МОН України та університети мають це чітко усвідомити і діяти відповідно.
Реформувати систему вищої освіти потрібно, але робити це прозоро і виважено, бо мова йде про збереження людського капіталу системи – якщо його втратити, то відбудувати систему вищої освіти буде неможливо.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 27.04.2022