Автор: Игорь Ликарчук, эксруководитель Украинского центра оценивания качества образования.
Міністерство освіти і науки оприлюднило свою позицію щодо проведення вступної кампанії до закладів вищої освіти у 2022 р. Якими є перші мої враження від почутого і прочитаного?
1. Війна до владних кабінетів на проспекті Перемоги, 10, де розташовано МОН, і в яких народилися ці ідеї, очевидно, так і не дійшла. Подібні ідеї для вступної кампанії, мабуть, були б придатними для мирного часу. І то лише у випадку, якби їхні автори хотіли остаточно добити вищу освіту України. Але не для воєнного часу. Ці ідеї – якась достатньо дивна компіляція чогось «на кшталт ЗНО», лобіювання інтересів приватних закладів освіти, зневажання запитів абітурієнтів, кабінетних уявлень про можливості та ситуацію на місцях. У комплексі – їх дуже складно назвати адекватними тій ситуації, що є в країні.
2. Запропонованою моделлю вступної кампанії нищиться гарантований Конституцією рівний доступ до вищої освіти. Яким же він може бути «рівним», якщо абітурієнти, котрі збираються навчатися на контракті, мультидисциплінарний тест не складають, а їхні ровесники, котрі хочуть вступати на бюджет, мають цей тест пройти. Більше того, до тесту включений обов’язковий предмет, до екзаменування з якого значна частина вступників не готувалася. А тепер їм пропонують «підготуватися» до складання тесту з історії України упродовж трьох місяців… Це є рівні умови для всіх?
3. Головною фішкою цієї вступної кампанії її організатори вбачають т. з. «Мультидисциплінарний» тест. Не знаю, хто є батьком чи матір’ю цієї ідеї, але як людина, котра трішки розбирається у ЗНО, стверджую, що мультидисциплінарний тест –це чи не найбільш абсурдне і непрофесійне рішення, із тих, які можна було запропонувати у цей час.
Чому? Насамперед тому, що дуже складно визначити, якою є мета цього тесту, що ним хочуть виміряти?
У тестології є правило: без чіткого визначення мети розробити надійний тест – не можна. Усі тести традиційного ЗНО завжди мали мету визначення рівня знань / умінь / навичок абітурієнтів з метою відбору із них тих, хто може оволодівати конкретною освітньою програмою.
Для цього кожен тест будувався як запланована конструкція достатньої кількості завдань різних типів і форм за певними психометричними характеристиками для реалізації цієї мети. І навіть у цьому випадку далеко не завжди вдавалося за результатами тесту отримувати релевантну та надійну інформацію для прийняття рішення про зарахування абітурієнта на навчання.
Мультидисциплінарний тест пропонує суттєво скорочену кількість завдань з кожного предмету, про структурування та добір психометричних характеристик яких вести мову дуже складно.
Крім того, перелік предметів, із яких складається мульдисциплінарний тест, не враховує запит багатьох університетів на отримання інформації про рівень знань / умінь / навичок абітурієнтів з ряду галузь знань, котрі є важливими для якісної підготовки майбутніх фахівців, зокрема біологія, хімія, медицина, агрономія, іноземна філологія та багато інших.
Таким чином, є дуже великі сумніви у тому, що цей мультидисциплінарний тест за своїм змістом зможе реалізувати мету відбору підготовлених абітурієнтів.
Відсутність чітко визначеної мети мультидисциплінарного тесту не дає можливості сформувати його валідний зміст. Переконаний, що встановлений (невідомо за яким алгоритмом чи розрахунком) час на виконання тесту (80 хв.) та кількість завдань із кожного предмету (20) неминуче примусить розробників віддати перевагу найпростішій формі завдань. Тобто тих завдань, яких відповідь вгадати найлегше. То ЩО буде вимірювати такий тест?
На нашу думку – нічого. Прикрий висновок. Але він стає ще більш прикрим, якщо зважити на те, що ми назвали лише дві характеристики очікуваного тесту. Інші на сьогодні – не відомі, що також дає достатньо серйозні підстави для сумнівів у його потенційній валідності. А якщо так, то виникає серйозне запитання про доцільність витрачання шалених державних коштів на його проведення.
Між іншим, спілкуючись з деякими апологетами мультидисциплінарного тесту, у мене склалося враження, що його запроваджують для того, «щоб зберегти ЗНО»… Казав апологетам і повторюся: ці розмови про збереження ЗНО шляхом запровадження мультидисциплінарного тесту мені нагадують байку про відмінність українського борщу від російських «щєй». Байка каже, що «щі» - водичка, якою вимили каструлю після українського борщу. Так от, перефразовуючи байку, українське ЗНО – це таки борщ, а мультидисплінарний тест - «щі»… Борщ «щі» не замінять, але прижитися у лінивих можуть.
4. Ведучи мову про специфічну вступну кампанію та мультидисциплінарний тест, ніхто не має уявлення про те, як буде проводитися оте мультидисциплінарне тестування. Як і коли будуть виготовлені зошити з тестами (які ще потрібно укласти, прорецензувати, перекласти), як будуть вони доставлені до пунктів тестування, як відбуватиметься ідентифікація учасників і т. ін. Адже всі технологічні механізми проведення ЗНО мирного часу наразі не працюватимуть. Навіть якщо військові дії завершаться за тиждень-другий.
Іншими словами, в умовах, що складаються, ефективним може бути лише тестування в режимі онлайн. Але до нього не готовий Український центр оцінювання якості освіти. Який навіть останні міжнародні порівняльні дослідження проводив на паперових носіях, тоді як майже всі інші країни світу, – на електронних.
Більше того, візьму на себе сміливість стверджувати, що саме бездіяльність Українського центру оцінювання якості освіти в контексті розробки і запровадження онлайн-технологій проведення ЗНО робить його винуватим у тій ситуації, що склалася. Бо якби такі технології були, то не було б потреби ні в мультидисциплінарному тесті, ні у пошуках дивної моделі проведення вступної кампанії.
Не меншою в цьому питанні є й вина Міністерства, яке не примусило УЦОЯО це зробити. За моїми даними, в УЦОЯО зараз імпульсивно шукають потенційних розробників якогось програмного забезпечення, його впроваджувальників тощо.
Це добре. Якщо не знати того, що розробка програмного забезпечення – лише 50% успіху. А є ж іще його апробація, сертифікація і т. ін. Я не уявляю, як все це можна зробити за три місяці. Навіть якщо на це будуть кошти. Яких насправді в бюджеті немає.
Ось такі думки і враження викликали в мене пропозиції Міністерства освіти і наук України щодо вступної кампанії 2022 року. Та щоб їх не сприйняли як критиканство, коротко нагадаю мої пропозиції з цієї проблеми, які я вже оприлюднював.
Вони такі. Проведення вступної кампанії в поточному році необхідно повністю децентралізувати. Дозволити університетам на перший курс прийняти всіх бажаючих, яким дати можливість в університетах (не централізовано) скласти Тест загальної навчальної компетентності (ТЗНК).
Концепція такого тесту та його зміст були розроблені в УЦОЯО іще в 2014 році. Між іншим, подібні тести проводяться у багатьох країнах світу. Лише – не в Україні. Хоч цей тест, повторюсь, вже давно був готовий. Якщо, звичайно, на сьогодні його не загубили…
Для зарахованих після складання ТЗНК на першому курсі організувати навчальний процес за обраною програмою упродовж першого семестру. У випадках, якщо на перший курс на деякі програми в деяких закладах буде зарахована достатня кількість абітурієнтів, то навчальний процес можна організувати в дистанційній формі. Після першого семестру провести серйозний іспит за результатами навчання. Тих, хто не зміг чи не захотів навчатися, – відрахувати. У принципі, такий іспит можна буде провести за технологіями ЗНО, якщо, звичайно, УЦОЯО зможе відповідним чином його адмініструвати.
P.S. Багато думав над тим, чи писати і розміщувати в мережі цей пост. Знаю, що на пр. Перемоги,10 не дуже добре чують навіть ректорів університетів. То що там говорити про пенсіонера… Але «contra spem spero»…
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 30.03.2022