Автор: Ольга Паламарчук, предприниматель.
Мати чи не мати? Заповнювати чи не заповнювати? – ось у чому питання.
Саме так виглядає ситуація зі щоденниками нині. Досить несуттєва, та що там, навіть не обов'язкова, особиста річ у портфелі школяра поділила суспільство на два табори. Хтось підтримує їх наявність та обов'язкове ведення, аргументуючи свою позицію зручністю для контролю батьками своєї дитини, інші ж не вбачають у ньому нічого суттєвого та такого, що впливає на рівень знань дитини. А хтось взявся їх ще й перевіряти.
Особисто для мене, у 21 столітті, у час, коли є купа зручних месенджерів, за допомогою яких учителі запросто можуть налагодити спілкування з батьками в реальному часі, де є можливість побачити, чи дійсно батьки побачили їх повідомлення, у час різноманітних ґаджетів, на які учень запросто може сфотографувати розклад та домашнє завдання, витративши на це мінімум часу, паперовий щоденник не є таким, наявність якого викличе у мене стан ейфорії, а його відсутність призведе до паніки та дилеми вселенського масштабу «Шо дєлать? Куда бєжать? Ой, шо же будєт?»
Більше того, я не розумію того, коли екологи та науковці усього світу кричать про шкоду від масового вирубування дерев, що призводить до глобального потепління, решта продовжує вимагати наявність та ведення паперових щоденників. З чого виготовляють папір? Ну от. Скільки б дерев врятували, якби припинили оце незаконне вимагання.
Розумію наявність щоденників у ті часи, коли із ґаджетів ми мали телевізор «Весна», по якому треба було стукнути кулаком, щоб звук з'явився, а пультом до нього був найменший у сім'ї, та стаціонарний телефон, дзвінок якого вдень змушував бігти до хати пів вулиці, (не дай Боже, не встигнути, бо ж потім фіг дізнаєшся, хто телефонував), а вночі та зранку здригатися від переляку.
У той час щоденник був ледь не єдиним засобом спілкування батьків та вчителів, окрім випадкових зустрічей та батьківських зборів, де вказувалися зауваження та успішність того чи іншого учня. І одна-єдина фраза «Дай щоденник!» – від вчителя та «Покажи щоденник!» – від батьків заганяла дитину у ступор від переляку.
Таким чином він перетворився ще й на засіб впливу на учнів з боку вчителів. Хоча і в ті часи в середніх та старших класах д/з я записувала на полях у зошиті. Деякі з них навіть не виконувала, що в принципі не вплинуло на розуміння мною певних тем з певних предметів навчання.
У нас був ще один вид щоденника. Так званий «Щоденник поведінки», за ведення якого відповідав конкретний учень, у який записували чергових, відсутніх та порушників. Останніх обов'язково червоною пастою. Обов'язково там виставлялася оцінка за відвідування, поведінку та чистоту у класі (перший і другий радше можливо, бо не пам'ятаю на 100 %, а от третій був точно). І той щоденник ми мали показувати класному керівнику на виховній годині щотижня (от їй-богу, дивний засіб комунікації серед учителів, які працюють в одному колективі і зустрічаються у вчительській, та й Бог з ним). Фраза «Зараз запишу до щоденника поведінки» – це черговий метод маніпуляції більш слабшими морально учнями.
До слова, з обома методами впливу ми навчилися існувати так, що нам то і не надто страшно було. Клас у нас був за знаннями досить таки сильний, а поведінка шкутильгала на обидві ноги. Отакий парадокс. Ми чудово навчилися підробляти підписи батьків і деяких вчителів, а «щоденник поведінки» у нас у невигідних для нас ситуаціях зазвичай носив той, кого не було у школі. І щодня це були різні учні. Себто ми набули ще й протизаконних навичок, за які є кримінальна відповідальність.
Так от. Паперовий щоденник – давно вже пережиток минулого, який має залишитися лише в ролі музейного експонату. Достовірність інформації у ньому можлива лише до певного моменту, поки діти не навчилися «обходити» незручні для них ситуації та хитрити, як-от ми свого часу. Підробляти підписи, ну або знищувати зауваження за допомогою коректора. Повідомлення з батьківського телефону значно важче видалити. Тому тут таки доцільніше використовувати ґаджети.
Є ще думка, що ведення дитиною щоденника виховує у них самостійність та відповідальність. От яким чином, скажіть мені, будьте ласкаві?
Для мене це на рівні фільму жахів. От вилазить щоденник з портфеля десь о третій годині ночі, збільшується в розмірах, тягне дитину до полиці з підручниками та зошитами, уводить дитину в транс і керує її свідомістю, змушуючи при цьому складати усе до портфеля, який причовгав за ними слідом. І так щоночі (бо ж уся нечисть любить бродити саме вночі, допоки треті півні не заспівають) учить бідне дитя складати портфель та заповнювати розклад, допоки дитина не навчиться самостійно того робити.
Наявність розкладу в щоденнику не навчить дитину самостійно збиратися до школи, склавши перед тим портфель. Це мають навчити їх батьки. Поступово. Своїм прикладом.
Щоденник не навчить дітей самостійно орієнтуватися у кабінетах школи, коли вони переходять до середньої школи. Насамперед класний керівник їм має показати, де який кабінет знаходиться. Вибачте, але щоденник не візьме учня за руку і не проведе екскурсію по школі. Те ж стосується і відповідальності.
Ну от тепер мені скажіть, навіщо той паперовий щоденник учневі? Точніше не так, що особисто вам дасть його наявність у дитини? На рівень знань дитини він не впливає глобально. Учень і без нього може навчатися на відмінно і мати високий рівень знань. Як і його наявність не гарантує хорошої поведінки. Якось вистачає дітей із середнім та низьким рівнем знань, хоч вони його і носять. Доведено власним досвідом.
На самостійність та відповідальність він не впливає також. Правдивість інформації, поданої в ньому, як і те, чи дійсно батьки бачили те зауваження, чи ні, під сумнівом. Тим паче, для чого перетворювати дитину в поштового голуба, яка те і робить, що носить щоденника від учителя до батьків і в протилежному напрямку, якщо є більш дієві, сучасні, та й значно швидші способи зв'язатися і поспілкуватися з батьками та вчителями?
Панове, що ви там зібралися перевіряти усією адміністрацією? А головне, для чого? І що буде, якщо особистий записник учня буде оформлено не так, як вам того хочеться?
Комусь не надто хочеться втрачати можливість маніпулювати, хоч дещо і застарілим методом.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 21.09.2021